Функціонування вільних економічних зон у ринковій економіці (97190)

Посмотреть архив целиком













Функціонування вільних економічних зон у ринковій економіці




Григорій БАРЧАН

доктор філософії ділового адміністрування,

професор МКА



Першими вільними економічними зонами були так звані "вільні порти", що створювалися з метою інтенсивного розвитку місцевого ринку, а також для прискореного розвитку міжнародної торгівлі.

Першим у світі статус "вільного порту" одержало місто Генуя (Італія) у 1595 році. Відтоді "вільні порти" виникли в Саїді, Мальті, Адені, Колоні (Панама) та в інших країнах світу. У Російській імперії першим "вільним портом" стала Одеса 1817 року, потім Владивосток - 1862 року і Батумі - 1878 рік.

Основна особливість "вільних портів" полягала в тому, що товари на їхніх територіях складували безмитно. Далі у процесі розвитку ринкових відносин "вільні порти" почали перетворюватися у вільні економічні зони, де товари не тільки складували безплатно, а й підлягали переробці, підготовці до реалізації для підвищення їх якості та поліпшення зовнішнього товарного вигляду, без вилучення мита і податків.

Згодом вільні економічні зони почали виникати в різноманітних країнах, економічно відсталих регіонах або великих промислових районах під час кризових ситуацій, коли для залучення підприємців, які хотіли займатися бізнесом на певній території, застосовували пільгові умови оподатковування і валютно-кредитних відносин (порівняно з законодавством, чинним на загальній території).

Вільні економічні зони як форма організації господарської діяльності особливо інтенсивно почали створюватися в країнах Західної Європи й Америки наприкінці 50-х років ХХ сторіччя. Найбільшого поширення вони набули в 70-х роках. За формою це були в основному "вільні економічні зони".

Одночасно з ними почали виникати "особливі" економічні зони. Перша особлива економічна зона з'явилася в місті Шенноні (Ірландія) у 1960 році. Своїм виникненням вона зобов'язана створенню нового авіалайнера Боїнг-707, спроможного досягти Європи без посадки на перельоті з Америки. До того часу в аеропорту Шеннон завжди була посадка транзитних авіалайнерів, що створювало умови для діяльності аеропорту і всього місцевого населення. Для залучення літаків були застосовані пільгові умови й у такий спосіб створена "особлива" економічна зона. Почалося залучення інвестицій у розвиток інфраструктури економічної зони. Вкладення міжнародних інвестицій пішло негайно і їх розвиток був дуже успішним. Аеропорт Шеннон став всесвітньо відомим міжнародним центром.

Друга особлива економічна зона - місто Пуерто-Ріко, де місцеві органи влади для прискорення розвитку міста наприкінці 60-х років створили пільгові умови, насамперед, для залучення іноземних інвестицій.

Відтоді питаннями створення вільних зон почали займатися такі організації, як ЮНІДО (UNIDO - організація промислового розвитку при ООН), потім до неї приєдналася ЦТК ООН (UNCTC - Ради і Центри з ТНК при ООН) і МОП (ILO - міжнародна організація праці). Основною метою останньої є не іноземне інвестування, а сприяння створенню додаткових робочих місць. Нині ці організації займаються створенням вільних економічних зон у країнах, економіка яких була "централізованою", тобто у Східній Європі. На жаль, досвід цих структур маловідомий нашим спеціалістам.

Існує дві концепції створення вільних економічних зон. Перша - територіальна. Згідно із цією концепцією вільна зона діє на визначеній окремій території, що має межі. У такої території своє митне і податкове законодавство, пільговий податковий режим іноземного інвестування.

Друга концепція створення вільних економічних зон - режимна: підприємства й організації діють на загальній території країни, не мають меж, але у них є свій локальний пільговий режим оподатковування, матеріально-технічного забезпечення, фінансування тощо.

Нині у світі існує понад 800 вільних економічних зон, як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. На ці осередки підприємництва припадає 8% загального світового торгового обороту, що становить дуже високу питому вагу.

За даними професора Н. Жекієра (Швейцарія) тепер існує 500 вільних зон пільгового заохочення експорту в 60 країнах з обсягом експорту 20 млрд дол. США і зайнятістю чотирьох млн. робітників. За 10 років приріст обсягів продукції у них становив 7-10 відсотків.

У країнах, що розвиваються, нараховується близько 300 вільних економічних зон. Тут зайнято майже три млн.. осіб, а експортний прибуток становить майже 15 млрд. дол. США.

Тільки у Сполучених Штатах Америки існує близько 200 вільних економічних зон, до складу яких входять деякі частини територій Нью-Йорка, Чикаго, Сан-Франциско, Бостона і багатьох інших міст. Особливістю вільних зон США є підвищення підприємцями додаткової вартості товарів за відсутності мита й інших податкових зборів.

Подолання кризового стану багатьох регіонів Великобританії і Франції стало можливим завдяки створенню вільних економічних зон. Ці зони поширені в індустріальних країнах Тихоокеанського регіону: Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг та інших.

Серед країн, що розвиваються, вільні економічні зони найбільше поширені в Мексиці, Шрі-Ланці, Ямайці, Тринідаді і Тобаго, Гані, Об'єднаних Арабських Еміратах.

У багатьох вільних зонах відбувається процес інтеграції, коли вся територія країни поступово перетворюється у таку зону. Наприклад, острів Маврикій і Шрі-Ланка є, по суті, великими вільними економічними зонами.

Активними прихильниками таких економічних зон нині є уряди Китаю, Угорщини і Польщі. Міжнародний досвід діяльності названих зон підтверджує той факт, що темпи розвитку такої території, рівня життя і прибутки населення їх значно вищі, ніж на сусідніх територіях країни.

У світовій практиці існує багато різновидів вільних економічних зон. Їх понад три десятки. От деякі з них: безмитні, відкриті, економічного і науково-технічного розвитку, експортні, змішані, імпортно-промислові і зони для розміщення імпорту, особливі, підприємницькі, промислові, спеціальні, спільні, страхові і банківських послуг, техніко-втілюючі, технологічного розвитку, торгово-науково-технічні. Спробуємо дати визначення цих термінів.

Формальне визначення вільної економічної зони може бути таким. Це частина території, обмежена від іншої території країни, де розташовані національні, іноземні і спільні підприємства й організації, зі своєю незалежною від навколишнього економічного середовища інфраструктурою, готелями й торговими, банківськими, страховими, лікувальними, навчальними й іншими установами. В'їзд і виїзд із вільної економічної зони здійснюється за спеціальним дозволом, а пропуск товарів - через спеціальні митні пункти. Персонал, який працює у вільній зоні, також мешкає на її території. Оплата праці здійснюється відповідно до міжнародних стандартів у якій завгодно валюті.

Існує і простіше визначення: це частина території держави, де завезені товари перебувають за межею митної території стосовно прав імпорту і відповідних податків та не підлягають звичайному митному контролю й оподаткуванню.

Безмитна зона - це територія, виділена з митної території держави для вільного і безмитного ввозу і вивозу іноземних товарів, що зберігаються в складах обмежений або необмежений строк, що розфасовуються, пересортовуються і переробляються, а потім пропонуються на внутрішній ринок країни з оплатою мита або вивозяться за кордон. Користування цими вільними зонами дає змогу бізнесменам відкласти реалізацію товарів до підвищення на них попиту (відповідно й цін), демонструвати продукцію потенційним оптовим покупцям, доробляти її з метою подальшої сплати мита меншого розміру. Такі безмитні зони в основному розташовані на перетині міжнародних транспортних шляхів. Прикладом цьому є безмитна зона в Угорщині на межі з Україною в регіоні переходу Чоп. В умовах України до таких зон можуть належати території Закарпатської й Одеської областей, Азовський регіон, Крим.

Зони економічного і науково-технічного розвитку (технополіси) - великі райони держави з пільговими (порівняно з іншими регіонами) умовами для створення і діяльності національних, іноземних і спільних промислових підприємств.

Експортними зонами називаються вільні економічні (промислові) зони, діяльність яких спрямована на виробництво товарів на експорт, тобто для зовнішньої торгівлі.

Імпортно-промислові зони - це вільні зони, діяльність яких орієнтована на насичення сучасними товарами держави, де вони розташовані, і забезпеченні цієї країни передовою технікою і "ноу-хау" в галузі управління.

Промислові зони об'єднують підприємства з національним, іноземним і спільним капіталом, розташовані на території однієї країни. Така вільна зона не ізольована від іншої території. Персонал підприємств мешкає в населених пунктах, що прилягають або розташовані безпосередньо близько до неї. Управління такою зоною і її обслуговуванням здійснюється вільно-утвореною для цих цілей державною інвестиційною організацією або спільним підприємством, затвердженим місцевими іноземними фірмами.

Зони страхових і банківських послуг - вільні зони, діяльність яких спрямована на зміцнення окремих галузей економіки, на надання додаткових пільг у країнах страхового і банківського бізнесу.

Зони технологічного розвитку означають вільні економічні зони, що створюються на базі чинного науково-технічного потенціалу держави, де розташована вільна зона, за участі іноземного капіталу і використання прогресивного устаткування, "ноу-хау", іноземного менеджменту, закордонного комерційного і маркетингового досвіду.


Случайные файлы

Файл
120945.doc
34085.rtf
MEDIP.DOC
123555.rtf
131675.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.