Макроекономічні критерії членства в Європейському Співтоваристві (96793)

Посмотреть архив целиком














МАКРОЕКОНОМІЧНІ КРИТЕРІЇ ЧЛЕНСТВА В ЄС



План


1. Економічна інтеграція в Європі

2. Копенгагенські критерії

3. Маастрихтські критерії

4. Пакт про стабільність і зростання

5. Етапи валютної інтеграції

Список літератури



1. Економічна інтеграція в Європі


Останні три десятиріччя кінця ХХ початку ХХІ сс. характеризуються значними змінами світогосподарських зв’язків, прискоренням глобалізаційних процесів, інтеграцією практично всіх сфер життя суспільства, прогресуючою науково-технічною революцією у сфері інформаційних технологій та телекомунікацій, ефективністю нових форм економічних відносин. У сучасній міжнародній економіці глобалізація робить усі країни залежними від світових ринків товарів, капіталів і послуг, звідки їхній відтворювальний процес, який дедалі менше залежить від національних умов, отримує як стимули, так і шоки, що змінюють його перебіг. Не дивно, що від успіхів або поразок у розвитку інтеграційних зв’язків залежать нині і темпи, і характер розвитку більшості країн . Загальносвітові тенденції розвитку сучасної економіки полягають у постійному зростанні та інтернаціоналізації.

Процеси глобалізації призвели до часткової втрати суверенітету держав, перенесення функцій, які зачіпають інтереси суб’єктів соціально-економічної діяльності, в наднаціональні органи (Рада безпеки ООН, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ) тощо). Такі ж самі процеси відбуваються і в регіональних союзах (Європейський Союз) та об’єднаннях (НАФТА, АСЕАН, ЄЕП). Європейська економіка розвивається як складова частина світової економіки і тому на неї впливають загальноекономічні процеси, які відбуваються у світовій економіці.

Суттєвої своєрідності європейській економіці надало запровадження в 1999 р. безготівкового, а в 2002 р. – готівкового обігу євро. Це створило нові можливості для позичальників. Якщо ще в 1998 р. 70% облігацій, що їх випускали на «нових ринках», були деноміновані в доларах США, то в 2000 р. майже половину облігацій випущено в євро. ЄС не є простим конгломератом економік країн, що входять у цей союз. Це органічно інтегроване об’єднання держав у політичному, економічному, юридичному1, соціальному та інших аспектах.

Критерії повноправної участі країни в фінансово-економічних інститутах ЄС мають дворівневу структуру і умовно розподіляються на першу та другу категорії, які відповідно мають назву Копенгагенських і Маастрихтських критеріїв. Ці категорії відповідають етапам інтеграції країни до ЄС. До першої категорії критеріїв відноситься ряд конкретних і безумовних вимог до кандидатів, які, як правило, не мають ніякого чи майже ніякого вибору щодо їх дотримання. Для того, щоб набути повноправного членства в ЄС необхідно відповідати Копенгагенським критеріям членства в ЄС.

Друга категорія критеріїв включає більш широку сукупність умов, керівних принципів та очікувань, передусім у формі мінімальних вимог; країни-кандидати зберігають певну можливість вибору своєї позиції до (і після) вступу. Основними прикладами критеріїв першої категорії є єдиний зовнішній тариф і пов’язані з ним вимоги, які ставляться до митного союзу і повної відкритості рахунку операцій з капіталом. У кожному випадку, якщо деякі послаблення і можуть припускатися, вони із значною вірогідністю будуть дуже обмеженими і за масштабами, і за тривалістю.

Основна увага при вступі до ЄС приділяється ступеню відповідності країни-кандидата зазначеним критеріям членства в ЄС і з чим буде пов’язаний перехід до повного їх дотримання. Наступним етапом є участь країни-кандидата в механізмі обмінного курсу ERM 22 (період спостереження, який триває не менше двох років) та приведення своїх економічних показників у відповідність з Маастрихтськими критеріями номінальної конвергенції, які оцінюють послідовну спроможність державних курсу.

Після цього відбувається приєднання країни до ЕВС та введення в країні єдиної європейської валюти. Залежно від етапу участі країни в Євросоюзі, вони поділяються на дві групи. Повноправними членами є ті країни, які вже перейшли на застосування у якості грошової одиниці євро. Повноправних членів ЕВС називають системою євро, а територію, де працює єдина грошова одиниця євро – Єврозона. Країни-члени, які ще не перейшли на застосування у якості грошової одиниці євро, у Єврозону не входять. Повноправні члени ЕВС і члени з обмеженими повноваженнями визначаються відповідно до статей 121 і 122 Договору про заснування Європейського Співтовариства (засновницький договір), згідно з якими країна може стати повноправним членом ЕВС лише після того, як виконає всі умови для переходу на євро. Всі нові країни ЄС при виконанні Маастрихтських критеріїв зобов’язані перейти на застосування євро. Участь або неучасть у цьому етапі ЕВС (застосування євро) не входить до компетенції країни-члена ЄС, за винятком Великобританії і Данії. Участь цих країн у цьому етапі ЕВС можлива лише за їх власним клопотанням, оскільки це визначено протоколами 25 і 26 засновницького договору (т.з. opt-outclause).


2. Копенгагенські критерії


У червні 1993 р. Рада Європи в Копенгагені офіційно висловила бажання про вступ асоційованих членів у ЄС як тільки вони будуть спроможні взяти на себе зобов’язання, що передбачені членством, виконавши обов’язкові економічні та політичні умови. Ці зобов’язання та умови отримали назву Копенгагенських критеріїв членства в ЄС [36]. До цих критеріїв належать:

1) політичні – стабільність інституцій, які забезпечують демократію, верховенство права, дотримання прав людини та повагу національних меншин;

2) економічні – наявність функціонуючої ринкової економіки, готовність бути конкурентоспроможним у рамках ЄС;

3) членські – здатність виконувати зобов’язання, що випливають з повноправного членства в ЄС, зокрема, відповідність до критеріїв політичного, економічного та валютного союзу [10].

У цілому зазначені критерії включають гарантії дотримання демократичних принципів і прав людини, а також наявність повністю функціонуючої ринкової економіки. Основне питання в цьому відношенні пов’язане із спроможністю країни-кандидата створити і, особливо, гарантувати роботу законодавчої системи та механізмів регулювання, які не тільки є складовою частиною необхідних умов членства в ЄС, й в більш загальному розумінні – основою функціонуючої належним чином ринкової економіки. Економічна складова Копенгагенських критеріїв включає:

  • макроекономічну стабільність;

  • здійснення адміністративної реформи та структурних реформ;

  • наявність ринкових інститутів;

  • лібералізацію торговельного режиму;

  • відповідне правове забезпечення ринкових перетворень;

  • поліпшення умов конкуренції;

  • створення середовища, сприятливого для підприємницької діяльності;

  • створення сприятливого інвестиційного клімату;

  • підвищення кваліфікації робочої сили;

  • поліпшення структури та диверсифікація експорту;

  • здійснення промислової політики, спрямованої на зниження матеріало- та енергоємності виробництва.


3. Маастрихтські критерії


Маастрихтські критерії визначаються Маастрихтським договором, відповідно до якого створюється ЕВС. За цими критеріями оцінюється життєдіяльність фінансової системи держави, вирівнювання рівня цін і стабільність обмінного курсу. Метою критеріїв конвергенції є забезпечення того, щоб розвиток економіки в механізмі обмінного курсу ЕВС був урівноваженим і не створював напругу між державами-членами. Критерії стабільності державних фінансів (дефіциту бюджету і боргу) держава повинна також послідовно виконувати і після вступу в ЕВС.

Маастрихтські критерії об’єднують у дві групи – монетарну та фіскальну. До першої групи відносять критерії щодо рівня інфляції, обмінних курсів і відсоткових ставок, до другої – показники заборгованості країн.

Маастрихтський договір визначає такі критерії валютно-фінансової конвергенції, досягнення чи недосягнення яких визначається за результатами перевірки з боку Європейської Комісії (далі – ЄК) та Європейського центрального банку (далі – ЄЦБ):

1. Цінова стабільність. Рівень інфляції потенційного члена ЕВС за рік, що передував року перевірки, має не більше ніж на 1,5% перевищувати середній показник інфляції, який досягнуто в трьох країнах ЄС із найнижчими показниками інфляції. Нині відповідно до європейських стандартів інфляція повинна бути на рівні 2,6%. Для прикладу, рівень інфляції у Словенії, яка з 2007 р. стане ще однією країною Єврозони, у грудні 2005 року становив 2,4%. У той же час, в Естонії та Литві, строк вступу яких у зону євро перенесено на 2008 р., рівень інфляції становить відповідно 3,3% і понад 2,6%.

2. Фіксація параметрів фіскальної політики спрямована на те, щоб не допустити ситуації, за якої ЄЦБ буде вимушений проводити монетизацію боргу країни-учасниці валютного союзу і, таким чином, створювати передумови для виникнення інфляційного тиску на рівень цін. У додатку 1 міститься план-графік та основні показники скорочення заборгованості країнами-членами ЄС (перші 15 країн-членів).

3. Дотримання діапазону валютних коливань у межах механізму валютних курсів ЕВС. Діапазон складає ±15%. Держава повинна не менше двох років брати участь у механізмі обмінного курсу ERM 2 та зберігати стабільним обмінний курс своєї валюти відносно євро (наприклад, між Німеччиною та Нідерландами до вступу в ЕВС існувала двостороння домовленість підтримувати діапазон ±2,25%)/

4. Уніфікація довгострокових відсоткових ставок. За рік до перевірки рівень номінальних довготермінових відсоткових ставок (наприклад з державних цінних паперів) країни-кандидата повинен не більше ніж на 2,0% перевищувати середній рівень довготермінових відсотків країн-членів, де рівень відсотків є найнижчим.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.