Співробітництво Болгарії, Румунії та Югославії з політичними, воєнними та економічними міжнародними організаціями (96607)

Посмотреть архив целиком








Реферат


"Співробітництво Болгарії, Румунії та Югославії з політичними, воєнними та економічними міжнародними організаціями"




1. Трансформація відносин в кінці 80-х рр. XIX ст.


Кінець 80-х рр. для країн Балканського півострова – це час великих змін.

Завершився цілий історичний відрізок для цих країн в відносинах соціалістичного регіону.

Цілком очевидно, що в основі змін була радикальна переоцінка балканськими країнами попередніх зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних і воєнних доктрин та орієнтація на користь пріоритетного розвитку відносин західноєвропейського напрямку. І тому саме в цей період спостерігається падіння зацікавленості цих країн в координації СРСР в сфері зовнішньої політики при одночасному розширені практики блокування з Заходом.

Можна сказати, що після таких кардинальних змін балканські країни легко пустились у вільне планування, не звертаючи особливої уваги на могутнього східного сусіда. Важливі організації регіону – РЕВ і ОВД, які утримували на стержньовій ролі СРСР, поступово почали зникати з міжнародного життя. Набираю чому силу процесу визволення країн Балканського півострова від зобов’язань в діяльності РЕВ і ОВД було притаманне формування субрегіональних політико-економічних груп.

Разом з тим було б помилкою уявляти цей регіон як згуртований блок (мається на увазі створення балканського «п’ятиугольника»). При всіх схожих процесах, які відбувались в цих країнах, в них існували об’єктивні протиріччя (історичні, національно-територіальні).

Прихід до влади нових політичних сил в таких країнах як Югославія, Румунія і Болгарія, перехід на ринкову економіку, обмежені можливості СРСР в наданні промислових і сировинних товарів, а також кредитів цим країнам об’єктивно визначили переорієнтацію на Захід. Це знайшло вираження в активній участі даних країн в МВФ та МБРР та прагненні швидше вступити до Ради Європи, а потім до ЄЕС, в нарощуванні політичного і економічного співробітництва, а також воєнного з розвинутими західними країнами. Проводячи лінію на ліквідацію Варшавського Договору, відходячи від співробітництва з РЕВ, ряд балканських країн взяли курс на зближення з Західноєвропейськими союзами та НАТО.

Словом, в зовнішній політиці балканських країн відзначався пріоритет відносин в західноєвропейському напрямку. Дані тенденції повинні були піднести на новий якісний рівень країни регіону. Але спостерігались і негативні наслідки.

Відбулись зміни в відносинах і між самими балканськими країнами та іншими східноєвропейськими державами. У зв’язку з переходом до ринкових відносин спостерігалось певне руйнування торгово-економічного співробітництва, зниження товарообміну, порушення налагоджених господарських зв’язків, а нові на той момент були ще на стадії становлення. Крім того, почались старі, ще не забуті конфлікти на міжнаціональному ґрунті, особливо між Угорщиною і Румунією, Югославією та її сусідами, посилились радикальні групи в окремих країнах. Таким чином, не можна виключати серйозного загострення відносин між окремими країнами регіону. Але разом з тим вівся пошук нових форм двостороннього співробітництва.

Значні труднощі для стабілізації в регіоні створювали національні проблеми. В цілому, всі існуючі тут центри міжнаціональної напруги, обумовлені історичним минулим, розселенням основних національностей та етнічних груп, були результатом двійного переділу кордонів після двох світових війн. В цей період вони знову вийшли на поверхню.

Яскравим прикладом зростання шовінізму і націонал-сепаратизму були багатонаціональні держави. В результаті цього такі з них, як, наприклад, Югославія, практично опинились на порозі серйозних випробувань.

Виникаючі гострі конфлікти на національному ґрунті стали звичайним явищем навіть в країнах, демократична ситуація яких характеризувалась гегемонією однієї великої нації. Нагнітання пристрастей навколо питання етнічних турків, наприклад, привело до дестабілізації внутрішньополітичної обстановки в Болгарії, яку вважали в цьому плані вельми благополучною.

Ситуація в регіоні на перехресті 80-х і 90-х рр. склалась таким чином, що в будь-якому випадку країни Балкан вимагали до себе більшої уваги, підтримання активного діалогу на всіх рівнях, збереження міцних торгово-економічних, культурних, гуманітарних та інших зв’язків. Всі дані вимоги через систему міжнародних організацій.

Було відомо, що включення балканських країн в процеси загальноєвропейського співробітництва безперечно призведе до руйнування ідеологічних, політичних бар’єрів в Балканському регіоні. Розвиток ринкових відносин і політичного плюралізму призведе до формування нових відносин і структур між країнами, які в нього входять. А це, в свою чергу, може привести і до розвитку на нових, більш міцних основах процесів двостороннього і багатостороннього співробітництва на Балканах.

Досвід післявоєнних десятиліть не пройшов безслідно для суспільних і політичних сил на Балканах. Від конфронтації до співробітництва – так можна було визначити домінуючу тенденцію в міжнародних відносинах в Балканському регіоні у 80-ті – 90-ті роки.


2. Співробітництво з НБСЄ (ОБСЄ)


Організація з безпеки та співробітництва в Європі займає особливе місце серед міжнародних організацій, які займаються питаннями безпеки. Воно визначається широким колом її членського складу, всеосяжним підходом до питань безпеки, її інструментарієм запобігання конфліктів, спільністю норм та цінностей серед усіх держав-членів, а також налагодженим механізмом співробітництва з іншими організаціями та інституціями.

Ідея створення загальноєвропейської зустрічі з питань безпеки належить Радянському Союзу. У 1954 р. СРСР запропонував розбити 50-річний договір, який мали б підписати усі європейські країни та в основі якого була б закладена постійно діюча організаційна структура. Однак, така пропозиція не знайшла підтримки серед провідних європейських держав, оскільки вона залишала США поза рамками цього договору та передбачала визнання Німецької Демократичної Республіки.

Всі перешкоди, які заважали організації такої зустрічі, на початку 70-х років були ліквідовані. СРСР погодився на участь у нараді США та Канади. Фінляндія запропонувала у себе таку нараду.

Отже, створення ОБСЕ відбулося у наступній хронологічній послідовності:

3 липня 1973 р. відбулась перша зустріч в Фінляндії («Гельсінський процес»). Він отримав назву – Нарада з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ). На першому етапі представники кожної з краї (приймало участь 35 держав) представили свої позиції з питань безпеки та співробітництва в Європі. Другий етап (м. Женева, 18 вересня 1973 р. – 21 червня 1975 р.) був ознаменовані підготовкою заключного акта НБСЄ. На третьому етапі (м. Гельсінкі, 30 червня – 1 серпня 1975 р.) глави держав та урядів 33 європейських держав підписали Заключний акт. Після цього проходили ще засідання держав-учасниць у м. Белград (1977–1978 рр.), у м. Мадрид (1980–1983 рр.), у м. Відень (1986–1989 рр.).

Після закінчення ери «холодної війни» почала оновлюватись. Під час Будапештської зустрічі на вищому рівні (5 – 6 грудня 1994 р.) НБСЄ змінила назву на Організацію з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

В другій половині 60-х на початку 70-х років держави Південно-Східної Європи активно підтримували ініціативу скликання Ради з питань безпеки і співробітництва в Європі.

Позиція європейських соціалістичних країн по всьому колу міжнародних проблем була визначена в Декларації по укріпленню миру і безпеки в Європі, прийнятої в липні 1966 р. на нараді консультативного комітету держав-учасників Варшавського Договору в Бухаресті. Ця ініціатива була активно підтримана Югославією.

Представники Болгарії, Югославії, Румунії прийняли активну участь в створені основних документів НБСЄ. В житті держав Південно-Східної Європи, де минули державні і територіальні протиріччя час від часу нагадували про себе, принцип територіальної цілісності і непорушності кордонів відігравав важливу роль. Основні значення цього принципу для долей Європейського континенту були підтверджені ще на підготовчому етапі НБСЄ. Запропонований радянською делегацією проект Генеральної декларації про основи європейської безпеки і принципи відносин між державами в Європі був підтриманий Болгарією, яка, в свою чергу, запропонувала спільний з Польщею проект документа: «Основні напрями розвитку культурного співробітництва, контактів і обміну інформацією».

Югославська делегація акцентувала увагу на безпосередньому впливі розрядки міжнародної напруги в Європі на процеси, які проходили в інших районах земної кулі.

На всіх етапах наради активну участь в ній брала Румунія, виступивши з рядом конкретних пропозицій, в тому числі і по процедурним питанням.

В заключному документі НБСЄ знайшли своє відображення основопологаючі принципи відносин між європейськими країнами, дотримання яких було необхідною умовою зміцнення європейського миру, а також питання, які відносяться до безпеки і співробітництва в Середземномор'я, які тісно пов’язані з забезпеченням миру в Балканському регіоні. Практичне утвердження процесів політичної розрядки в Південно-Східній Європі тормошилось. Однією з причин таких тенденцій була неузгодженість позицій балканських соціалістичних країн по деяким принциповим питанням міжнародної політики і двосторонніх відносин.


Случайные файлы

Файл
129485.rtf
165605.rtf
185116.doc
132867.rtf
FondBirga.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.