Національне та міжнародне нормативно-правове забезпечення міжнародних угод (96185)

Посмотреть архив целиком

Національне та міжнародне нормативно-правове забезпечення міжнародних угод



Нормативно-правове забезпечення зовнішньоекономічних відносин охоплює значну кількість міжнародно-правових та національних джерел.

Міжнародно-правовими джерелами регулювання ЗЕД є звичаї міжнародної торгівлі, які вивчаються й синтезуються Міжнародною торговою палатою у Парижі, що розробляє на їх основі універсальні правила врегулювання відносин між сторонами міжнародних комерційних контрактів. Ці правила є широко відомими публікаціями (виданнями) МТП за певними номерами. Наприклад, Офіційні правила тлумачення торговельних термінів «Інкотермс»-2000 (видання МТП № 560). їх застосування є добровільним, проте переважна більшість представників комерційної сфери в усьому світі визнають за вигідне керуватися ними. «Інкотермс» — 2000 відповідають потребам бізнесу повсюдно, і посилання на них чітко визначає обов'язки сторін і зменшує ризик юридичних ускладнень. Разом з тим в деяких країнах Правилам «Інкотермс» надано зобов'язуючий характер, тобто вони є, по суті, нормативним актом. Так, згідно з Указом Президента України від 4 жовтня 1994р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів», суб'єкти підприємницької діяльності при укладанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних, повинні забезпечувати додержання цих Правил.

Широко використовуються також Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів МТП (у редакції 1983р.) та Уніфіковані правила з інкасо МТП (у редакції 1978 р.). Додержання їх вимог українськими суб'єктами підприємницької діяльності при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних контрактів є обов'язковим відповідно до Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 566/94 «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України».

Основним видом зовнішньоекономічного контракту виступає контракт міжнародної купівлі-продажу товарів. Регулювання даного виду контракту характеризується в даний час однаковістю, оскільки в 1988 р. набрала сили Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. (для СРСР (України) Конвенція набрала сили з 1.09.91 р.). Віденська конвенція містить наступні важливі положення:

  • юридичне поняття договору міжнародної купівлі-продажу товарів;

  • порядок висновку контракту між відсутніми сторонами;

  • форма контракту;

  • основний зміст прав і обов'язків продавця і покупця;

  • відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за контрактом.

Конвенція підлягає застосуванню у випадках передбачених у ній.

(1) коли комерційні підприємства сторін знаходяться в різних державах, що беруть участь у Конвенції, або

(2) коли в силу колізійної норми належним правом контракту визнається право держави-учасника Конвенції, навіть якщо комерційне підприємство однієї зі сторін контракту або обох сторін не знаходиться в державах - учасниках Конвенції.

З цього випливає, що якщо договір був укладений між підприємцями різної державної приналежності, комерційні підприємства яких знаходяться на території однієї держави, те такий договір не регулюється Конвенцією: до нього застосовуються норми національного права.

Конвенція не застосовується до продажу визначених видів товарів (ст. 2) – цінних паперів, судів водного і повітряного транспорту, судів на повітряній подушці, електроенергії. Конвенція не застосовується до продажу товарів з аукціону, у порядку виконавчого виробництва або іншим способом у силу закону Конвенція не застосовується до продажу товарів, що здобуваються для особистого, сімейного або домашнього використання, за винятком випадків, коли продавець у будь-який час до або в момент укладання договору не знав і не повинний був знати, що товари здобуваються для такого використання.

Віденська конвенція регулює тільки укладання договору купівлі-продажу і тих прав і зобов'язання продавця і покупця, що виникають з такого договору. Зокрема, оскільки інше прямо не передбачено в Конвенції, вона не стосується: (а) дійсності самого договору або яких-небудь з його положень або будь-якого звичаю; (b) наслідків, що може мати договір у відношенні права власності на проданий товар (ст. 4).

Конвенція не застосовується у відношенні відповідальності продавця за заподіяні товаром ушкодження здоров'я або смерть якої-небудь особи (ст. 5).

У відношенні змішаних договорів, що передбачають поряд з постачанням товару також виконання робіт або надання послуг Конвенція не застосовується, якщо зобов'язання сторони, що поставляє товари, полягає в основному у виконанні роботи або в наданні інших послуг. До таких договорів підлягає застосуванню національне право. Так, якщо застосовним правом буде російське, то відповідно до п. 3 ст. 421 ГК РФ до відносин сторін за змішаним договором застосовуються у відповідних частинах правила про договори, елементи яких утримуються в змішаному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін або істоти змішаного договору.

Крім того, у відповідності зі ст. 6 Конвенції сторони можуть виключити застосування Конвенції або, за умови дотримання статті 12, відступити від кожного з її положень або змінити його дія.

Національне законодавство застосовується тоді, коли в Конвенції мається пробіл, який не можна заповнити на основі загальних принципів Конвенції. Зокрема, національне цивільне законодавство застосовується по наступних питаннях:

  • застосування договірного положення про неустойку;

  • визначення відсотків річних при простроченні виконання грошових зобов'язань;

  • дійсність договору або його окремих умов, а звідси питання, зв'язані дотриманням законодавства про письмову форму угоди, правоздатності сторін, представництві і дорученні;

  • застосування терміну давності позову.

Насамперед, необхідно з'ясувати, чи укладені між даними державами багатобічні і/або двосторонні міжнародні договори з питань, які регулюються Конвенцією. Якщо такі укладені, то підлягають застосуванню їх положення. Потім потрібно звернутися до змісту цивільно-правового договору і лише після цього до норм Конвенції. Тільки в тому випадку, коли в Конвенції немає прямої відповіді на виникле питання і його не можна знайти за допомогою загальних принципів Конвенції, необхідно буде звернутися до національних цивільно-правових норм держави, до права якого відсилає колізійна норма.

Одним з інструментів регламентації зовнішньоекономічних відносин у сучасний період виступає «Lex mercatoria» (лат. — торгове право), під якою розуміють сукупність міжнародних норм комерційного характеру, створених не державами, а самими учасниками міжнародної торгівлі для регулювання їх відносин за міжнародними комерційними контрактами.

В юридичній літературі і практиці обґрунтовується висновок, що Lex mercatoria є автономним правопорядком, незалежним від міжнародного права і національних правових систем, тобто має транснаціональний характер і являє собою звичаєве право міжнародної торгівлі.

До актів, що регулюють зовнішньоекономічні угоди, відноситься також такий документ як Принципи міжнародних комерційних контрактів, розроблені й опубліковані в 1994 р. УНИДРУА (Міжнародний інститут по уніфікації приватного права). Принципи УНИДРУА не є міжнародним договором, не вимагають якого або формального приєднання до них держав, носять рекомендаційний характер. Відповідно до преамбули Принципи встановлюють загальні норми для міжнародних комерційних договорів. Вони підлягають застосуванню в наступних випадках:

  • якщо сторони погодилися, що їхній договір буде регулюватися цими Принципами;

  • коли сторони погодилися, що їхній договір буде регулюватися "загальними принципами права", "звичаями і звичаями міжнародної торгівлі" або аналогічними положеннями.

Крім того Принципи можуть використовуватися:

  • для рішення питання, що виникає у випадку, коли виявляється неможливим установити відповідну норму застосовного права;

  • для тлумачення і заповнення міжнародних уніфікованих правових документів;

  • служити моделлю для національного і міжнародного законодавства.

Основний зміст Принципів зводиться до наступних положень:

  • воля сторін вступати в договір і визначати його умови;

  • необов'язковість письмової форми договору;

  • обов'язковість договору і можливість його зміни або припинення тільки відповідно до його умов або за згодою сторін;

  • пріоритет імперативних норм застосовного права (національного, міжнародного, наднаціонального) перед положеннями принципів;

  • право сторін, крім прямо обговорених у Принципах випадках, відступати від будь-яких їх положень або змінювати їх дію;

  • облік при тлумаченні Принципів їхнього міжнародного характеру і їх цілей, включаючи досягнення однаковості в їх застосуванні;

  • рішення питань, прямо не дозволених у Принципах, у тій мері, у якій це можливо, відповідно до вираженого в них загальними принципами;

  • обов'язок для сторін діяти сумлінно й у відповідності зі стандартами чесної ділової практики в міжнародній торгівлі;

  • зв'язаність сторін будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, і будь-якою практикою, що вони установили у своїх взаємних відносинах, а також і будь-яким звичаєм, що широко відомий і постійно дотримується сторонами в міжнародному обороті у відповідній області торгівлі, за винятком випадків, коли застосування такого звичаю було б нерозумним.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.