Міжнародні відносини та зовнішня політика (96151)

Посмотреть архив целиком

Міжнародні відносини та зовнішня політика.


Міжнародна політика – складова частина політичної діяльності держави. З сивої давнини століть сягає історія зовнішніх відносин між державами. Уже в первісному суспільстві між племенами укладалися угоди, створювалися економічні та політико-військові союзи, складалися й існували певні відносини. З виникненням держави роль зовнішньої політики і дипломатії як засобів забезпечення зовнішньополітичної діяльності держави значно підвищились. Не є винятком Україна, для якої зовнішньополітична сфера на протязі 1990-х років перетворилася на один із найпріоритетніших напрямків реалізації державотворчих зусиль. Процес осмислення міжнародних відносин стає невідємною частиною політичних учень.


Сутність міжнародних відносин.

Протягом усієї історії людства, починаючи з Платона й Аристотеля, різні філософські школи прагнули створити систему понять, категорій і принципів, що дозволяють аналізувати складну і рухому сферу людського спілкування – міжнародні відносини. Філософи Нового часу – Імануїл Кант, Георг Гегель, Томас Гоббс, Шарль Монтеск’є та багато інших мислителів внесли значний внесок у формуван­ня прогресивних ідей міжнародних відносин. У XIX і XX ст. у глибоке та всебічне вивчення міжнародних відносин значний вклад внесли філософська та соціологічна науки.

У сучасних умовах традиційні методи дослідження міжнародних відносин досить часто виявляються недостатніми. Це пояснюється не тільки небувалим зростанням масштабів міжнародних відносин, але й їх дедалі більшим впливом на політику кожної держави та на розвиток усього людства. Вирішальне значення має докорінний злам звичних уявлень про міжнародні відносини, викликаний досягненнями науково-технічної революції, зокрема, створенням зброї масового знищення, яка по-новому поставило проблеми війни і миру, безпеки і міжнародного співробітництва. Важливу роль відіграв і розпад у XX ст. колоніальної системи. На світовій арені виникла значна кількість історично молодих національних держав, які внесли в міжнародне життя свою культуру, свої принципи.

При розгляді міжнародних відносин необхідно виділити два комплекси проблем: один повязується із внутрішньосистемними процесами, другий включає процеси, що виникають внаслідок відносин системи із зовнішнім середовищем.

Одна з основних специфічних особливостей міжнародних відносин і зовнішньої політики в порівнянні з внутрішньою політикою і внутрішніми відносинами держав – це відсутність єдиного центру міжнародної влади, що була б світовим еквівалентом державної влади.

У міжнародних відносинах держава вважається найважливішим, ефективним субєктом їх реалізації. Система міжнародних відносин впливає на державу, хоча не можна стверджувати, що держава автоматично, повністю і завжди їй підкоряється. Сучасні держави перебувають у більш складній, різнобічній і суперечливій взаємодії з міжнародним середовищем, їх зовнішня політика постійно га активно впливає на систему міжнародних відносин.

Вплив системи міжнародних відносин на окремо взяту державу і суспільство реалізується за трьома основними напрямками.

По-перше, система міждержавних відносин на глобальному і регіональному рівнях для кожної держави створює комплекс обєктивних матеріальних та духовних (в тому числі політичних) зовнішніх умов життєдіяльності. Вступаючи у міждержавні стосунки, будь-яка держава зустрічається з уже сформованою практикою реалізації різних конкретних видів відносин: визначені певні світові ринки товарів, світові, регіональні, економічні, військові, військово-політичні й інші союзи, угруповання тощо. На світовій арені держава, переслідуючи власну мету, зобов’язана враховувати, поважати вже існуючу об’єктивну дійсність, прагнути використовувати її сприятливі можливості, намагатися відгородитися від негативних аспектів міжнародного життя тощо. В результаті внутрішні процеси в такій державі відчувають прямий чи непрямий вплив міжнародної обєктивної реальності.

По-друге, зовнішні впливи на державу і суспільство виявляються і на такому всезростаючому за важливістю напрямку, як поширення світових інформаційних потоків.

По-третє, система міжнародних відносин у певному сенсі має визначальний вплив не лише на зовнішню політику, але й на інші форми поведінки держав-субєктів міжнародних відносин.

Можна виділити дві групи суб’єктів міжнародних відносин.

Перша: Національні (нації, етноси, класи, профсоюзи, молодіжні , жіночі та інші об’єднання).

Друга: інтернаціональні (групи держав, міжнародні системи і рухи).

Держава не пасивний обєкт, а активний субєкт міжнародних відносин. Впливи на неї з боку системи міжнародних відносин створюють можливості оби­рати і підтримувати одних, принижувати значення інших, активно протидіяти третім, не звертати уваги на четвертих тощо. Що саме робитиме держава, визначається насамперед потребами її внутрішнього розвитку, її національними інтересами.

Теоретично кожна держава розглядається як рівноправний елемент системи міжнародних відносин. Але в дійсності різні держави не рівноцінні одна одній за матеріальним потенціалом, людськими ресурсами, культурним розвитком, фактичною участю в регіональних і глобальних міждержавних відносинах. Існує особлива спільність держав так звані великі держави, що здатні (хоча й по-різному) особ­ливо енергійно впливати на систему міжнародних відносин. Це означає, що на сучасному етапі специфіка становища, ролі держави як субєкта поліструктурної системи міжнародних відносин особливо велика.

Важливим субєктом системи міжнародних відносин виступають і регіональні міждержавні обєднання військово-політичні та економічні коаліції і союзи, інтеграційні організації. В основі створення таких об’єднань лежать, як правило, спільні або суміжні інтереси та цілі держав-учасниць, прагнення використовувати об’єднану сукупну силу для досягнення своєї мети. У таких обєднаннях звичайно виділяється провідна держава, лідер. Між членами обєднання поступово встановлюються особливі, специфічні стосунки. Суперечності між учасниками таких обєднань не зникають, а поступово створюють механізми, інститути, що допомагають улагоджувати суперечності.

У другій половині XX ст. на міжнародній арені найбільш впливовими міждержавними обєднаннями виступали Північноатлантичний блок (НАТО) та Організація Варшавського Договору (ОВД). З 1955 до 1991) рр. протистояння цих двох світових обєднань визначало характер міжнародних відносин. У 1991 р. в результаті глибоких змін у СРСР та інших країнах Східної Європи відбулася самоліквідація ОВД та перетворення НАТО у найпотужнішу військово-політичну структуру сучасності.

До міждержавних регіональних об’єднань, що відіграють значну роль у світовій політиці, належать Ліга арабських держав, Асоціація країн Південно-Східної Азії, Азіатсько-Тихоокеанська Рада, Організація Африканської Єдності. Суб’єктами міжнародних відносин та факторами, що впливали на європейську міжнародну політику, виступали міжнародні економічні об’єднання - Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС, виникло на початку 1950-х років, поступово трансформувалось у Європейське Співтовариство - ЄС) і Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ, була створена наприкінці 1940-х рр., функціонувала до початку 1990-х рр.). Подібні економічні об’єднання існують і на інших континентах.

Певними суб’єктами системи міжнародних відносин є всесвітні політичні урядові і неурядові організації. Універсальною і важливою організацією є Організація Об’єднаних Націй (ООН), що за період існування (з 1945 р.) виявила себе як структура, здатна сприяти стабілізації міжнародних відносин, врегулюванню конфліктів, послабленню конфронтації між державами. У систему міжнародних відносин на рівні суб’єктів можуть входити і неурядові організації, наприклад, комітети з питань роззброєння в Женеві і Нью-Йорку, Комітет із прав людини в Женеві тощо. Серед організацій, що беруть участь у формуванні системи міжнародних відносин, є організації змішаного типу: Міжнародна Організація Праці (МОП), де представлені уряди, об’єднання підприємців та профспілки тощо.

Аналіз субєктів системи міжнародних відносин дозволяє визначити рівні міжнародних відносин. Міжнародні відносини відрізняються за ступенем складності, обсягом вирішуваних питань, рівнем зв’язків. Виділяється кілька рівнів міжнародних відносин:

Глобальний. На такому рівні розглядаються проблеми, що цікавлять народи всієї планети і потребують об’єднаних зусиль для їх реалізації. Ці проблеми вирішуються в ООН та її органах. Прийнято багато міжнародно-правових актів, що регулюють відносини на такому рівні: Декларація прав людини (1948 р.), Декларація про поглиблення й упорядкування розрядки міжнародної напруженості (1977 р.), Декларація про міжнародне співробітництво з метою роззброєння (1979 р.), Декларація про мирне вирішення міжнародних суперечок (1982 р.) та ін.

Міжрегіональний – це рух неприєднання, Грінпіс, та інші.

Регіональний рівень, що враховує інтереси певного регіону. На цьому рівні в системі міжнародних відносин також можлива діяльність двох видів суб’єктів: міжурядових і неурядових організацій.

Локальний рівень: враховує інтереси певних держав (міжнародні відносини Росія – Німеччина, Україна – Польща тощо).

Якими ж є закономірності функціонування системи міжнародних відносин, міжнародного життя?

Позиція щодо силового протиборства як закономірного, а не випадкового явища міжнародного життя, сформувалася ще в часи античності. Проте лише з кінця ХIХ ст. в науці докладаються цілеспрямовані зусилля, щоб сформулювати систему силових законів міжнародної (міждержавної) взаємодії, визначити їх ієрархію.


Случайные файлы

Файл
73887.rtf
30017.rtf
83894.rtf
120378.doc
194-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.