Конвенції з авіаційних перевезень (96070)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

  1. Загальна характеристика авіаційних перевезень

  2. Основні положення Варшавської конвенції 1929 року

  3. Міжнародно-правова регламентація авіаційних перевезень згідно Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію

4. Гватемальський протокол 1971 року

5. Двосторонні договори в галузі повітряних перевезень

6. Міжнародні організації, що регулюють повітряні перевезення

Висновок

Список використаних джерел



Вступ


Міжнародне транспортне право — це система принципів і норм, що регулюють правовідносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з використанням транспортних засобів у процесі міжнародного економічного співробітництва.

Економічні відносини між державами та їх юридичними й фізичними особами без застосування транспорту неможливі. Конвенції та інші міжнародно-правові акти у сфері транспорту створюють уніфіковане право і зменшують застосування до перевезень колізійних норм.

Розглянемо, зокрема, авіаційні перевезення.

Основна перевага цього виду транспорту — це можливість за короткий термін доставити пасажирів або вантаж у будь-яке місце земної кулі.

Природно, що така важлива стратегічна галузь як авіація, що немислима тільки в національному масштабі, не залишилася поза увагою законодавців.



1. Загальна характеристика авіаційних перевезень


Для України авіація відіграє величезну роль. Авіаперевезення уможливили вихід українських виробників на світові ринки, а крім того, слід згадати таке відоме підприємство, як АКБ імені Антонова, чиї літаки користуються підвищеним інтересом у всьому світі.

Чітко розуміючи переваги урегульованості в даному питанні, український уряд докладає максимум зусиль для відповідності національного законодавства світовим стандартам. Україна одержала від СРСР у спадок велику кількість різних міжнародних договорів, серед них і договори, що стосуються повітряних перевезень.

У Конституції України сказано, що ратифіковані нею договори, є частиною її законодавства, тому можна говорити про відповідність українського законодавства світовим стандартам [1]. За Законом «Про міжнародні договори України», при виникненні протиріч між положеннями українського законодавства та міжнародного договору, перевагу має останній. Тому зрозуміле прагнення України до відповідності її законів загальноприйнятим світовим стандартам.

Внутрішнє законодавство України теж містить ряд норм щодо міжнародних повітряних перевезень. Зокрема, у Повітряному Кодексі України (ст. 57) є такі норми: «Регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод» [2].

Розглянемо докладніше аспекти регулювання міжнародних перевезень, на матеріалах найбільш значних договорів і документів, та зазначимо ключові моменти цієї тематики, включаючи як перевезення товарів, так і перевезення пасажирів.

Міжнародно-правова регламентація повітряних перевезень пасажирів і вантажів розвивається на базі загальних принципів міжнародного повітряного права, найважливішими з яких є:

  • принципи виняткового і повного суверенітету держав над їхніми повітряними просторами;

  • принцип свободи польотів у відкритому повітряному просторі;

  • принцип забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації;

  • принцип національної юрисдикції над повітряними суднами та їхніми екіпажами;

- принцип імунітету повітряних суден, що перебувають на державній службі.

Міжнародно-правова регламентація відносин по перевезенню повітряним транспортом починається з Паризької конвенції про повітряну навігацію 1919 р. Вона закріпила принцип суверенітету держави на повітряний простір, який поширюється над його сухопутною і водною територією та встановила право «мирного прольоту» іноземних повітряних суден у повітряному просторі інших держав.

Найважливішим документом в області міжнародно-правової регламентації повітряних перевезень вантажів і пасажирів є прийнята в 1929 році у Варшаві Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень. У 1933 р. ця Конвенція була доповнена Гаазьким протоколом.

У 1975 році були прийняті Монреальські протоколи, що деякою мірою змінили положення Варшавської конвенції 1929 року. Зокрема, були встановлені максимальні межі відповідальності перевізника, що не можуть бути перевищені ні за яких обставин, які викликали питання про відповідальність.

До інших міжнародних документів, що регламентують питання повітряних вантажних і пасажирських перевезень варто віднести:

  • Чиказьку конвенцію про міжнародну цивільну авіацію, 1944 р.;

  • Римську конвенцію про відшкодування шкоди, заподіяної іноземним повітряним судном третім особам на поверхні землі, 1952р.;

  • Конвенцію про уніфікацію деяких правил, які відносяться до міжнародних повітряних перевезень, які здійснюються особами, що не є перевізниками за угодою (Гвадалахара, 1962 р.);

  • Конвенцію про правопорушення і деякі інші акти на борту повітряного судна (Токіо, 1963 р.);

  • Гаазьку конвенцію про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, 1970 р.

Регулювання обсягу перевезень та інших умов експлуатації міжнародних повітряних ліній є важливою ділянкою регламентації комерційної діяльності міжнародного повітряного транспорту. Міжнародна практика рішення цього питання не однозначна і дозволяє найбільш могутнім авіапідприємствам здобувати певні переваги [3; 95].


2. Основні положення Варшавської конвенції 1929 року


Основною міжнародною угодою про умови повітряних перевезень є Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, підписана у Варшаві 12 жовтня 1929 р. (Варшавська конвенція). Радянський Союз брав участь у підготовці проекту Конвенції та ратифікував її в 1934 році.

Учасники Конвенції — понад 100 країн. 28 вересня 1955 р. у Гаазі був підписаний Протокол про зміну деяких положень Варшавської конвенції (Гаазький протокол).

Таким чином, правовий режим міжнародних повітряних перевезень в усіх регіонах практично визначається положеннями Варшавської конвенції та Гаазького протоколу [4; 216].

У ст. 1 Варшавської конвенції дане визначення повітряних перевезень, на які поширюється її дія:

  • місце відправлення та місце призначення, розташовані на території двох держав, що беруть участь у Конвенції;

  • місце відправлення та місце призначення — на території тієї самої держави, що бере участь у Конвенції, однак зупинка передбачена на території іншої країни, навіть якщо вона і не учасник Конвенції.

Конвенція не поширюється на повітряні перевезення між державою, що бере участь у Конвенції, та державою, що не є учасником Конвенції. В силу ст.2 Конвенції вона не застосовується також до перевезення пошти.

Договір перевезення, транспортні документи

Договірний характер відносин сторін чітко виражений у статтях Варшавської конвенції, в яких ідеться про складання договору перевезення пасажира і вантажів. Згідно ст. 33 Конвенції ніщо в ній не може перешкодити перевізнику відмовитись від складання договору перевезення.

Договір перевезення оформляється складанням проїзного квитка (для пасажирів), багажної квитанції (для багажу) чи повітряно-перевізних документів — авіавантажної накладної (для вантажу).

При перевезенні пасажирів видається проїзний квиток, який повинен містити вказівки:

  • місця відправлення;

  • місця зупинки;

  • місця призначення;

  • суми платежу.

При перевезенні зареєстрованого багажу видається багажна квитанція, що може бути об'єднана з проїзним квитком. В обох випадках вона повинна містити таку ж інформацію, що й проїзний.

Проїзний квиток і багажна квитанція є свідченням укладення договору про перевезення та його умов. Відсутність, неправильність або їх втрата не впливають ні на існування, ні на дійсність договору про перевезення.

Для перевезення вантажу (товару) оформлюється документ повітряного перевезення. Цей документ складається відправником в трьох дійсних екземплярах і вручається разом з товаром. Перший екземпляр має примітку «для перевізника» і підписується відправником. Другий екземпляр призначений для отримувача, підписується відправником і перевізником і має слідувати разом з товаром. Третій екземпляр підписується перевізником і повертається ним відправнику після отримання товару.

Перевізник повинен поставити свій підпис перед завантаженням товару на борт повітряного судна. Підпис перевізника може бути замінений штемпелем; підпис відправника може бути печатним або штемпельним.

Документ повітряного перевезення повинен містити:

  • інформацію щодо місця відправлення та місця призначення;

  • якщо місце відправлення та місце призначення розташовані на території однієї і тієї ж країни сторони договору, а одна чи декілька передбачених зупинок — на території іншої країни, необхідно зазначити принаймні одну таку зупинку;

  • повідомлення відправником про те, що здійснюється перевезення, при якому місце кінцевого призначення чи зупинка розташовані не в країні відправлення;

  • відомості про вагу, розміри й упаковку товару, а також стосовно його обсягу, стану та кількості місць.


Случайные файлы

Файл
139170.rtf
145152.rtf
60698.rtf
31973.rtf
174073.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.