Інтереси СРСР та США на Близькому Сході в 80-ті роки ХХ ст. (96045)

Посмотреть архив целиком















Тема: Інтереси СРСР та США на Близькому Сході в 80-ті роки ХХст.


План


Вступ

Близькосхідна стратегія США і СРСР

Афганістан

Ірано-Іракська війна

Війна в Ливані

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


Історія Близького Сходу зіходить до часу зародження людської цивілізації. Впродовж всієї своєї довгої історії Близький Схід залишався одним з найважливіших політичних, економічних, релігійних і культурних центрів. В цьому регіоні з'явилися зороастризм, іудаїзм, християнство і іслам. На території Близького Сходу існували якнайдавніші держави - Давній Єгипет, Шумер, Стародавня Вірменія, Персидська імперія, Парфія, Вавилон, Ассирія, Арабський Халіфат та ін.

Сучасна політична карта Близького Сходу сформувалася після Першої світової війни, коли Османська імперія була розділена на ряд окремих держав. Також важливою політичною подією в сучасній історії регіону є утворення Держави Ізраїль в 1948 році.

Значні запаси нафти на Близькому Сході надали нове політичне і економічне значення регіону в XX столітті. Після 1945 року в Саудівській Аравії, Ірані, Кувейті, Іраку, ОАЕ ведеться активний видобуток нафти.

За часів холодної війни Близький Схід став театром ідеологічної боротьби між США і СРСР. Останні десятиліття XX і початку XXI століття стали етапом істотних змін як у сфері глобальних міжнародних відносин, так і в розвитку політичної, соціальної і економічної ситуації в багатьох країнах світу. Регіон Близького Сходу зберігає найбільш вагоме значення для сучасної політичної і економічної стабільності миру. В даний час регіон політично нестійкий. Актуальними політичними проблемами на Близькому Сході є війна в Іраку, палестино-ізраїльський конфлікт, геноцид вірмен, і (у ширшому сприйнятті Близького Сходу) конфлікти, а також нестійка політична ситуація в Пакистані і Афганістані, конфлікт Пакистану з Індією із-за Кашміру, загроза нападу США на Іран. Протистояння Держави Ізраїль з оточуючими його арабськими країнами і палестинським рухом опору залишається постійним дестабілізуючим чинником для сучасної світової системи. Цей регіональний конфлікт безперечно має глобальний вимір і світове значення, враховуючи вкрай важливе геополітичне розташування Близького Сходу і його вагоміший вплив на постачання енергоносіїв, які живлять найбільш розвинені економіки Заходу. Після закінчення "холодної війни" близькосхідна криза перестала оформлятися в риториці ідеологічного протистояння, що в кінці виявило фундаментальні суперечності конфесійного, етнокультурного і цивілізаційного порядку. Глибоке розуміння цих процесів через політологічний аналіз можливо лише за умови врахування одного з системних чинників глобалізації, який полягає в тому, що політичний і соціально-економічний розвиток Близького Сходу пояснюється складним комплексом різноспрямованих тенденцій, які детермінується глобалізацією і одновимірним глобалізмом США.

Актуальність теми дослідження обумовлена дійсно унікальною роллю близькосхідного регіону в світовій політиці, необхідністю встановлення причинно-наслідкових зв'язків між "гарячими" і "холодними" фазами військово-політичної кризи на Близькому Сході.


Близькосхідна стратегія США і СРСР


Близький Схід мав особливе значення для СРСР і США, що вимушувало наддержави до суперництва в регіоні. Свідоцтвом цього протистояння було, перш за все, напруження гонки озброєння і боротьба за сфери впливу в країнах третього світу, які вимушені були брати участь в протиборстві воюючих держав. Близький і Середній Схід - давня сфера інтересів Великобританії і активної експансіоністської політики Сполучених Штатів Америки. США, враховуючи його важливе стратегічне, економічне і політичне значення, поставили перед собою завдання включити Близькосхідний регіон в сферу свого впливу при протистоянні з СРСР.

США розглядали і розглядають Близький Схід як один з найважливіших в стратегічному плані регіонів миру. Тут, на стику Європи, Азії і Африки, довгий час проходили найважливіші комунікації, що зв'язували європейські держави з їх колоніальними володіннями в найближчих і віддалених країнах Сходу, перш за все з Індією (шлях до якої істотно скоротився завдяки відкриттю Суецького каналу). Крім того, тут знаходяться величезні запаси нафти, які приносять нечувані доходи. Завдяки ним відбувся розквіт торгівлі, що дозволило здійснювати програми розвитку регіону. Як відзначає Уїльям Квандт в своїй книзі "Час рішень", практично всі згодні з тим, що Близький Схід - це важливий регіон, ситуація в якому може створити пряму загрозу американським інтересам і економічній безпеці США. Значення Близького Сходу настільки велике, що будь-який конфлікт в цьому регіоні може ввергнути мир в затяжну війну з непередбачуваними наслідками. США прагнули ізолювати Близький Схід від Радянського Союзу, перетворити його на зону свого одноосібного контролю і не дозволяли СРСР ствердити свою політичну, економічну і військову присутність в регіоні.

США добиваються контролю над Близьким і Середнім Сходом в цілому. Володарювати ж найзручніше, розділяючи-зіштовхуючи містечкові інтереси напівзалежних квазідержав і підігріваючи постійну нестабільність. Штатам не вигідний ні Великий Ізраїль "від Нілу до Євфрату", ні, тим більше, єдина арабська держава на стародавній землі аш-Шам. Така держава не тільки стане новою домінантою в регіоні - його створення (навіть не включаючи Ізраїль) зробить можливою тіснішу інтеграцію всіх арабських країн. І тоді США позбудуться перспективи контролювати регіон і мати необмежений доступ до його енергоресурсів.

Для СРСР виключно велике значення мало забезпечення безпеки на своїх південних кордонах. За наявності крупних угрупувань на Заході і Сході, для Радянського Союзу було не вигідно, а практично і непосильно постійно підтримувати приблизно такі ж оборонні зусилля на півдні країни. Завдання забезпечення військової безпеки на цьому напрямі вирішувалося значно надійніше і більш економно за наявності в Ірані і Афганістані дружніх, лояльних або хоч би нейтральних держав, не залучених у військово-політичні блоки, направлені проти СРСР.

В момент створення Ізраїлю і в період до першої арабо-ізраїльської війни СРСР активно підтримував ідею сіоністів надати євреям можливість створення власної держави в Палестині. В той час Палестина належала Великобританії, і створення Ізраїлю лежало в руслі радянської антиколоніальної політики. СРСР одним з перших з готовністю визнав Ізраїль. Союзник СРСР Чехословаччина поставила Ізраїлю зброю, коли весною 1948 року почалася війна між сіоністськими з'єднаннями і арабськими арміями.

Британська імперія на Близькому Сході розпадалася на очах, але на місце англійців приходили американські корпорації, в основному нафтові.

СРСР почав шукати союзників на Близькому Сході, керуючись принципом "ворог мого ворога - мій друг". З середини 50-х років Москва, щоб не допустити гегемонії США в регіоні, робить ставку на радикальні арабські режими. Це Єгипет, а потім Сирія і Ірак. У цих країнах революції покінчили з монархічними режимами, і вплив західних держав опинився під питанням.

Вплив Радянського Союзу на Близькому Сході істотно ослаб, коли в 1975 році Єгипет і Ізраїль почали мирний діалог. Особливу образу в Кремлі викликав той факт, що саме США змогли усадити за стіл переговорів президента Єгипту Садата і ізраїльського прем'єр-міністра Бегіна. Переговори проходили в заміській резиденції президента США Кемп-Девіді і ввійшли до історії як кемп-девідський процес. Після чотирьох років наполегливих дипломатичних зусиль США 26 березня 1979 року Ізраїль і Єгипет підписали мирний договір.

Таким чином "близькосхідна блокада" Ізраїлю була прорвана, Тель-Авів відчув себе впевненіше, а Москві залишалося співчувати палестинцям, які активно вплутуються в локальні конфлікти на зразок громадянської війни в Лівані.

В роки перебудови СРСР зробив зусилля для відновлення свого впливу на Близькому Сході. Перш за все, довелося визначитися відносно Ізраїлю. У 1989 році дозвіл на виїзд до Ізраїлю отримали 100 тисяч радянських євреїв, а в 1990р. - 200 тисяч.


Афганістан


Коли в 1978 р. до влади в Афганістані прийшли сили, які збиралися створити державу найбільш близьку до СРСР в політичних і ідеологічних відносинах, з якими можна було підтримувати більш різносторонні союзницькі відносини і об'єднати свої зусилля для забезпечення безпеки в Середньо-Азійському і Середньо-Східному регіонах, Радянський Союз був кровно зацікавлений в підтримці цих сил в Афганістані. СРСР підтримав нових керівників, направивши до Афганістану радників і фінансову допомогу. Але незабаром виявилось, що ініціатори перевороту не користувалися достатньою підтримкою в народі. Їх соціалістичний світогляд і атеїстичні переконання натраплялись на глибоку ворожість в країні з племінними відносинами і мусульманською культурою.

Дестабілізація комуністичного афганського режиму і озброєння перших антикомуністичних ополчень джіхадистів американцями в 1979 році стала причиною, як і передбачалося, введення Радянської Армії до Афганістану. У старіючих керівників Радянського Союзу з'явилося побоювання, що в Кабулі може встановитися ворожий СРСР уряд ісламського або проамериканського толку, що це ослабить кордони держави там, звідки ніколи не надходила небезпека. Але вирішальним, мабуть, став неспокій, як би "не втратити" країну, та ще таку близьку, яка могла би розглядатися як "соціалістична", як "завоювання системи", важливе для "революційного" вигляду СРСР, який к тому часу був так серйозно і повсюдно пошарпаним.


Случайные файлы

Файл
30272.rtf
60042.rtf
20167-1.rtf
2.doc
6774-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.