Дипломатичне і консульське право (95917)

Посмотреть архив целиком

Криворізький факультет Дніпропетровського державного

університету внутрішніх справ

кафедра загально - правових дисциплін








Реферат

з курсу ,, Міжнародне право ,,

Тема. Дипломатичне і консульське право







Виконала : студентка

заочної форми навчання

за спеціальністю

,, Правознавство ,,

групи ПЗ-2006/1

Сеус Н. С.



м. Кривий Ріг

2008 р.


Поняття дипломатичного і консульського права та їхні джерела


Дипломатичне і консульське право — це галузь міжнародного публічного права, що складається з принципів і норм, що регламентують і регулюють офіційні відносини і зв'язки між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, здійснювані за допомогою органів зовнішніх зносин. Початок становлення цієї галузі пов'язаний з розвитком людської цивілізації, тому вона вважається однією з найбільш древніх у міжнародному публічному праві. її початки можна виявити вже в період родоплемінного розвитку людської цивілізації, коли сусідні племена вели переговори з питань війни і миру через своїх представників. Пізніше такі представники в ході переговорів почали вирішувати долю полонених одноплемінників, визначення меж територій і т.п. У такий спосіб укладався певний звичай, що призвів до створення в період виникнення держав інституту недоторканності посла, а потім дипломатичного і консульського права.

Зі створенням держав стали складатися звичаї, що знаходили вираження й у договорах, що регулювали офіційні відносини між державами. Ці звичаї визначали режим і діяльність посла як тимчасового представника суверена. Вже в Древній Індії в першому тисячоріччі до нашої ери Закони Ману говорили про те, що дипломатичне мистецтво полягає в умінні запобігати війні і зміцнювати мир. У розділі «Цар» записано, що мир і його протилежність — війна залежать від послів, у їхній владі знаходяться справи, через які відбуваються мир або війна. «Піднімаючий руку на посла йде до загибелі і знищення», — говорили Закони Ману, тому що здавна вважалося, що посол знаходиться під заступництвом божества.

Значні міжнародні зв'язки в Древній Греції призвели до виникнення класу особливих осіб — «вісників» (ангелос, керюкос) і старійшин, що уповноважувалися відати зовнішніми зносинами і забезпечувалися відповідними грамотами (дипломами) — здвоєними дощечками з відповідними написами, що давали право виконання офіційних представницьких функцій за кордоном. З Древньою Грецією пов'язане і становлення інституту постійних консулів. Він почав свій розвиток з інституту проксенії. Проксенами були громадяни старогрецьких міст - полісів, що представляли і захищали інтереси іноземців. Разом з інститутом проксенії почався процес формування початкових звичайних норм консульського права.

Суттєвий внесок у становлення дипломатичного і консульського права внесла цивілізація Древнього Рима. Тут було вироблене поняття святості посольства і договорів, були створені спеціальні органи зовнішніх зносин, особлива жрецька комісія — феціали. У республіканському Римі посольства в закордонні країни призначалися спеціальною постановою Сенату. У їхній склад входили, як правило, декілька послів, один із яких був главою. Вже тоді в дипломатичній практиці Рима різнилися: посли, оратори і вісники. Посли у своїй діяльності були підзвітні Сенату, вони мали особливі знаки відмінності (особливого виду золотий перстень, що грав роль вірчих грамот і давав право на привілеї і пільги).

"В імператорську епоху в Римі був створений особливий апарат, що займався зовнішніми зносинами і підлеглий імператору. Посли призначалися вже імператором.

У Древньому Римі виник консульський інститут патронату, представники якого — патрони — захищали інтереси іноземців, що були клієнтами патрона.

У рабовласницький період став формуватися інститут привілеїв та імунітетів послів, головним елементом якого виступала особиста недоторканність.

У феодальну епоху дипломатичні відносини існували в основному між державами визначеного регіону — у Європі, на Ближньому і Далекому Сході, в Африці і т.д. Хоча окремі зв'язки встановлювалися і між дуже віддаленими одна від одної державами. Активну роль у становленні дипломатичних і консульських відносин у той період відігравала католицька церква. У зв'язку з розвитком торгових відносин в епоху Відродження особливе значення одержують консульські відносини. У XVI-XVIII сторіччях у період переходу до капіталістичного засобу виробництва виникає інститут постійного посольства й укладаються норми посольського права, затверджується принцип повного вилучення дипломатичного представника з карної, цивільної й адміністративної юрисдикції держави перебування.

Аж до середини XIX сторіччя дипломатичне і консульське право складалося переважно зі звичаєвих норм, хоча 19 березня 1815 року на Конгресі у Відні був прийнятий перший багатосторонній договір із дипломатичного права — Віденський протокол (регламент) про класи дипломатичних агентів. Дещо пізніше, 21 листопада 1818 року, на Аахенському конгресі, відповідним протоколом, у нього були внесені зміни, що, проте, у дипломатичній практиці не прижились, у той час як основні положення Віденського протоколу 1815 року згодом стали загальновизнаними нормами дипломатичного права.

Після Другої світової війни норми дипломатичного і консульського права одержали подальший розвиток і Були кодифіковані в ряді багатосторонніх конвенцій, насамперед у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 року і Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року.

Під дипломатичним правом слід розуміти сукупність встановлюваних у результаті угоди і забезпечуваних суб'єктами міжнародного права принципів і норм, що виражають волю суб'єктів міжнародного права, які беруть участь у міжнародному спілкуванні, і регулюють діяльність цих суб'єктів із метою підтримки і зміцнення миру і мирного співіснування.

Встановлення між державами дипломатичних відносин є свідченням установлення їх відносин у політичній галузі. На відміну від дипломатичних відносин, консульські відносини мають дуже вузьку сферу дії. У неї входить насамперед офіційна діяльність органів зовнішніх зносин суб'єкта міжнародного права з охорони і захисту економічних, соціальних та інших інтересів самої держави, її громадян і юридичних осіб.

Джерелами дипломатичного і консульського права є міжнародні норми, що містяться в звичаях і договорах міжнародного характеру (політичних, економічних, торгових, консульських), у регламентах і постановах міжнародних конференцій і організацій, що регулюють дипломатичні, консульські й інші відносини дипломатичного характеру.

Особливістю системи джерел дипломатичного і консульського права є те, що в неї, поряд із такими джерелами, як міжнародний порядок і міжнародний договір, входять і акти національного законодавства.

Можливість використання міжнародно-правового звичаю в якості одного з джерел дипломатичного права випливає, зокрема, із преамбули Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, що містить положення, яке підтверджує, що норми міжнародного звичаєвого права продовжують регулювати питання, прямо не передбачені положеннями дійсної Конвенції. Преамбула Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року містить аналогічне положення.

Сучасний етап кодификації дипломатичного і консульського права належить до 1949 року, коли Комісія ООН з міжнародного права в числі перших питань, що пілягали кодификації, назвала питання про дипломатичні і консульські відносини між державами.

У 1958 році Комісія склала проект статей конвенції «Про дипломатичні зносини й імунітети», що лягли в основу прийнятої в 1961 році на дипломатичній конференції у Відні Конвенції «Про дипломатичні зносини». За зразком цієї Конвенції Комісією була зроблена ко-дификація звичайних норм консульського права, результатом якої стало прийняття в 1963 році у Відні Конвенції про консульські зносини. Слід зазначити, що після цього кодифікаційні роботи в сфері дипломатичного права в рамках міжнародного співтовариства були продовжені. У 1975 році у Відні була укладена конвенція про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру.

Незважаючи на існування і функціонування в рамках світового співтовариства зазначених конвенцій універсального характеру з дипломатичного і консульського права, у світі існує і діє цілий ряд багатосторонніх конвенцій регіонального характеру, що регулюють питання дипломатичного і консульського права: Гаванська конвенція про дипломатичних чиновників 1928 року, Каракаська конвенція про консульські функції 1911 року, Гаванська конвенція про консульських чиновників 1928 року, Європейська конвенція про консульські функції 1967 року.

У рамках міжнародних організацій універсального і регіонального характеру також укладений ряд багатосторонніх міжнародних угод з питання привілеїв та імунітетів їхнього персоналу. Щодо ООН, наприклад, варто згадати дві спеціальні конвенції: Конвенцію про привілеї та імунітети ООН 1946 року і Конвенцію про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 року.

Слід зазначити, що дипломатичне право не є статичною галуззю міжнародного публічного права, воно динамічно розвивається. В її сферу все більше входить регулювання не тільки звичаєвих, ординарних умов функціонування дипломатичних представництв, але і питання екстраординарного характеру. До таких належить, наприклад, проблема охорони життя і здоров'я дипломатичних представників. З метою її врегулювання у рамках ООН у 1973 році була прийнята Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів.


Случайные файлы

Файл
ref-16705.doc
161763.rtf
16356.rtf
70659.rtf
178183.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.