Олександрійська поезія. Феокріт-творець ідилії (74204)

Посмотреть архив целиком

ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Г.КОРОЛЕНКА






РЕФЕРАТ

на тему:

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ПОЕЗІЯ.

ФЕОКРІТ – ТВОРЕЦЬ ІДИЛІЇ”




Виконала

студентка I курсу

філологічного факультету

групи У-11

Шульга Ольга Миколаївна



Викладач, доцент кафедри

зарубіжної літератури

Тарасова Наталія Іванівна




ПОЛТАВА – 2007


ПЛАН


Вступ.

1.Олександрійська поезія: жанри, представники, твори.

2.Біографічні відомості про Феокріта.

3.Творча спадщина та зміст ідилій поета.

4.Тематика поезій.


ВСТУП


Дати коротку і в той же час достатньо вичерпну характеристику будь-якого літературного періоду - задача непроста, хоча в кожному періоді виділяються якісь переважаючі риси, але не можна спиратися лише на них і говорити про те, що від нас не могли „заховатись” які-небудь факти, що є важливими для загальної характеристики епохи. Особливо загрозливою ця небезпека стає тоді, коли дуже велика частина літературних творів певного періоду до нас або зовсім не дійшла, або, в кращому випадку, відома нам тільки за своїми назвами. Саме в такій ситуації знаходимося і ми, коли говоримо про період грецької літератури, який протягом тривалого часу носив назву „олександрійського”; в наш час цю літературу більше прийнято називати „елліністичною”, або літературою епохи „еллінізму”, що точніше характеризує даний період.

Більшість літературних діячів цього часу гуртувались в Олександрії навколо великого культурного закладу „Мусея”, великої бібліотеки, створеної першими правителями із династії Птоломеїв. Термін „олександрійська поезія” зберігає за собою величні права.

З усього великого літературного спадку епохи до нас дійшла лише мізерна частина творів і дійшло б ще менше, якби олександрійською поезією не цікавилась римська літературна молодь I ст. до н.е. і I ст.. н.е., яка то перекладала деякі її вірші на латинську мову, то, здебільшого, у власних поезіях відтворювала основні її риси.

Однак відому „бідність” матеріалів про олександрійський період повинен враховувати кожний, хто хоче ознайомитися з неперевершеною грецькою поезією і збагатити свій духовний світ.


ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ПОЕЗІЯ: ЖАНРИ, ПРЕДСТАВНИКИ, ТВОРИ


Основним жанром, який наклав свій відбиток на всю літературну творчість V ст. до н.е., можна, беззаперечно, вважати драму в двох її основних формах – трагедії й комедії. Цікаво відмітити, що створення нових епічних творів в цей час призупиняється. Ближче до сучасності V ст. до н.е. стоїть комедія, але й вона не переслідує цілі індивідуалізації в повному розумінні цього слова, а вирішує політичні й суспільні питання загального порядку, особистими долями окремих людей та побутовими питаннями не цікавиться . Потрібно звернути увагу на одну характерну рису літератури V ст. до н.е. Вона суворо відділяє один жанр від другого і з кожним наступним зв’язує визначений лексичний запас, характер лексики, визначає віршовий розмір; так, епос користується дактельським гекзаметром, елегія чи епіграма пишуться дивіршем, драма – в монологах і діалогах – шестистопним ямбом.

Найпоширенішим жанром була новоаттична комедія. Новоаттична комедія звертається до побуту: типового, пересічного, сімейного. Вона стає популярною серед читачів. Зображення індивідуальних переживань вже не в міфологічних образах все ж виникає то тут, то там; і рука в руку з ними йде процес розпаду суворих меж між різними жанрами. Відмінності нової комедії від „звичайної”:

1) відсутність високого суспільного звучання, політичної злободенності;

2) зникають фантастичні елементи;

3) до мінімуму зведене особисте глузування;

4) нова комедія звертається до загальнолюдського змісту й відходить від злободенних проблем.

Вона зв'язує мистецтво Древньої Греції й пізніших століть. Цікаво, що міняється наповнення термінів «комедія» й «трагедія». Трагедія - мінливості героїчної долі, комедія - повсякденне життя.

Традиційні жанри класичної епохи відступили на другий план. Майже зникли трагедія та ораторська література. Поезія перетворюється на мистецтво обраних, задовольняючи нахили до високоінтелектуальної літератури й улесливо оспівуючи багатих за­мовників.

Авторами поетичних творів переважно стають учені-філологи, які приносять у поезію тенденцію наслідування класичних зразків грецького епосу, панегіричної поезії: епічна поема Аполлонія Родоського «Аргонавтика», витон­чені, але досить заплутані міфологічністю та вченістю так звані епілії (малий епос) Каллімаха. Серед поетичних новацій цього періоду, крім епіграм, варто згадати буколічні (сіль­ські) ідилії. Засновником цього жанру був видатний лірич­ний поет Феокріт із Сиракуз.

У зв’язку із зміною вибору матеріалу змінюється і форма, і розмір літературної поезії: розпадаються твердо встановлені традиції зв’язку матеріалу з формою віршованого твору: матеріал, ніби потребуючий епічного розміру – дактельського гекзаметру, - може подаватись в елегійних дивіршах, або в наявних у драмі ямбах; зночно скорочуючи розміри й простих „розповідних” віршів; епізоди стискаються до мінімуму, швидко змінюються один одним (переходи можуть бути незвичайними і неочікуваними). Але найбільші зміни переживає лексика літературного твору і метод його оформлення; лексичний запас збагачується і розвивається в двох напрямках – по-перше, в сторону використання народно – розмовної мови; можливо, поети черпають його із запасів багатого казкового фольклору; по-друге, ці поети є вченими, на базі детального вивчення багатьох творів минулих століть вони впроваджують в свою лексику застарілі слова і звороти. Вони рідко й неоригінально застосовують порівняння. Зате метафора, яка інколи доходить до повної загадковості, пишно розцвітає в їхніх віршах. Щоб сильніше здивувати читача, деякі поети пишуть „фігурні вірші”, в яких розташування рядків чи декількох цілих віршів створює певний малюнок.

Але не потрібно думати, що такі віршові „фокуси” показують головну задачу і основний успіх поетів олександрійського напрямку: їх вимоги „ювелирной отделки” виконувались ними самими в повній мірі і це сприяло високому розвиткові художньої мови і літературної форми, крім того, ці вимоги вплинули на римську поезію I ст. до н.е. - поч. I ст. н.е.

Міфологічний епос не зник безслідно(до нас дійшло мало творів) й став творцем нового жанру – „епілії”; цей термін зявився в кінці III ст. і позначає невелику епічну поезію. Вона зберегла традиційний розмір епосу, гекзаметр. В жанрі епілії виділялось два поети – Каллімах та Евфоріон.

Існує ще одна гілка олександрійської поезії – поема дидактична, науковообразна. В цьому жанрі відомо дві астрономічні поеми: „Феномены” Арата і його ж „Предзнаменование”, від яких збереглися лише фрагменти. Значно більший інтерес для сучасних читачів представляють так звані „гімни”. Автором цього жанру і його найкращим представником є Каллімах; від нього дійшло шість „гімнів”, начебто звернених до якого-то божества.

Епіграма, яка при виникненні в прямому розумінні слугувала „надписсю” (що і означає її назва), почала формуватись в особливий літературний жанр в IV ст. В олександрійську епоху вона розцвіла пишним кольором і практично спочатку відірвалась від своєї першопочаткової практичної задачі. Вона стала засобом всесторонньої характеристики літературних образів, ситуацій, творів мистецтва – скульптури, живопису, архітектури; будь-яка інша літературна форма не може дати такого всестороннього й вичерпного, живого й випуклого уявлення про життя і людей того часу, як епіграма.

Буколічний жанр (в пер. з грецьк. „пастух”) – поетичний жанр, що особливо уславив Феокріта серед нащадків. Цей жанр „народився” в Сицилії(і за словами А.Н. Веселовського проіснував аж до XIX ст.), на Батьківщині цього поета. Він створив нову поетичну форму й інший сицилійський та південноіталійський жанр – народний мім. У цій галузі в Феокріта знайшлись учні й наслідувачі ще в елліністичну епоху (Біон і Мосх); у римській літературі його послідовником був Вергілій. Проте від своїх послідовників Феокріт різко відрізняється, по-перше, своїм зв’язком з народною поезією – пастушею піснею, яку він наслідує і за способами якої часто йде, по-друге, реалістичним зображенням пастушого побуту і, по-третє, живим чуттям природи, яка взагалі відрізняє його від інших античних поетів. Ті ж самі і ще гостріш виявлені риси реалізму властиві мімам Феокріта, найяскравішими зразками яких є „Чарівниця” та „Сіракузянки”. В першій привертає до себе увагу психологічний аналіз;у другій – майстерність передачі побутових деталей, підхоплених спостережливістю поета.

В історії літератури в терміни „буколіка”, „ідилія”, „еклога” (і в наслідку „пастораль”) прийнято вкладати об’єднане розуміння, якого за своїм виникненням вони не мають, а конкретно для нас ці поняття означають ідеалізацію скромного, обмеженого і щасливого життя, яке ведуть „прості” люди, що живуть серед природи. Кращими їх представниками, за словами поетів елліністичної епохи, є пастухи, які ведуть найбільш близьке життя до природи, на перший погляд майже безтурботне

Літературні твори, ідеалізуючі побут простих людей і недоторкану природу, могли виникнути тільки в епоху, коли різко встановилась межа між містом і селом, і коли люди міст відчули втому від своєї ж витонченої культури.

Але не потрібно думати, що таке прагнення до простоти могло направити автора, або читачів ідилій на цілеспрямовану відмову від міського життя. „Своєобразність” буколічних творів заключається в тому, наскільки автору вдається створити „ілюзію” безмистецькості. У цьому відношенні не всі поети, яких відносять до групи буколіків, рівноцінні. Перше місце, беззаперечно, належить Феокріту, мистецтво якого так велике, що стає майже невидимим для читача. Тому на протязі багатьох століть знаходилися дослідники, які вважали, що Феокріт безпосередньо використовує народну пастуську пісню і тільки злегка її обробляє. На противагу цьому в VII ідилії Феокріт говорить, що Музи навчили його багатьом пастухським пісням.


Случайные файлы

Файл
146957.rtf
90841.rtf
12251-1.rtf
CBRR2030.DOC
20004.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.