Аналіз епічного твору: І.П. Котляревський та його поема "Енеїда" (74101)

Посмотреть архив целиком

1. Автор, його місце в літературі


2007 рік - це рік 209-ліття виходу «Енеїди» І. П. Котляревського. І. П. Котляревський увійшов в історію української культури як засновник нової української літератури, що заклав фундамент літературної мови на народній основі. Його «Енеїда» – перший твір нової української літератури.


2. Автобіографічні та біографічні відомості, пов’язані з життєвою основою твору


І. П. Котляревському судилося жити на межі двох століть - ХVІІІ і ХІХ, які були багаті на різні історичні події, що мали велике значення для розвитку української нації. Перш за все це зруйнування царицею Катериною ІІ Запорізької Січі, позбавлення влади гетьмана і скасування гетьманства, а це означало, що настали часи підкорення України Російською імперією, період колоніального підданства, занепаду української культури.

У літературі ХVІІІ ст. триває розвиток барокового напрямку, широкої популярності набуває бурлеск [від італ. burla - жарт, сміховина]. А бурлескні жанри пов'язані з пародіюванням високої, урочистої тематики. У ХVІІ-ХVІІІ ст. в європейській літepaтypi з'являється багато подібних творів. Особливо зручною для бурлескного пародіювання виявилась «Енеїда» давньоримського поета Вергілія. У 1633 р. в Італії вийшла «Перелицьована Енеїда» Лaллi, у Францiї «Перелицьований Вергілій» Скаррона (1648-1653), у Німеччині – «Вергілієва Енеїда, або Пригоди благочестивого героя Енея» Блюмауера (1784), у Росії – «Вергилиевая Энейда, вывороченная наизнанку» М.Осипова (1791-1796).

І. П. Котляревський, який в шкiльні роки детально вивчав твори Вергілія, знав про бурлескно-травестійні пaродіювання твору цього митця в європейській літературі, ставить перед собою завдання – переосмислити патетичну проблематику римського оригіналу, наблизити твір до української дійсності, надати йому народно-національного колориту, наповнити зовсім іншим, новим змістом. Письменник жив у період зруйнування у 1775 році 3апорізької Січі, мандрів козаків за Дунай, на Кубань і знав відношення простого народу до цих подій, усвідомлював необхідність протистояти імперській політиці, підняти самоповагу українського народу. Тому за основу свого твору І. П. Котляревський взяв реальнее життя, побут і звичаї українців.


3. Назва твору (алегорична, символічна, метафорична, сюжетна, влучна (чи ні), образна (чи ні) і т. ін.)


Назва твору пов'язана з ім'ям головного героя Енея. За грецько-римською міфологією, Еней – син дарданського царя Анхіза і богині Афродіти, один із героїв Троянської війни, оспіваної Гомером (VIII-VII ст. до н. е.) в «Іліаді» й «Одіссеї».


4. Жанрові особливості


За жанром «Енеїда» І. Котляревського - це епїчна, бурлескнотравестійна поема:

поема - тому, що це віршований великого розміру твір, в якому змaльовуються значні події, яскраво розкриваються людські характери;

епічна - бо в ній говориться про людей, їх вчинки, переживання, боротьбу в розповідній формі;

травестійна - бо автор переодяг античних героїв Вергілієвої «Енеїди» в українське вбрання, переніс їх в історичні умови українського життя ХVІІІ ст. (побут козаків-запорожців, українського панства, чиновників та пстих людей);

бурлескна - бо події і люди змальовуються в жартівливому, зни- жувальному тоні.

Суть травестії та бурлеску - в різкому контрасті між, темою й характером її розкриття. Попередні травестії «Енеїди» так чи інакше заперечували свою першооснову і цим зв'язували себе з нею. Котляревський поставив перед собою іншу мету: не висміяти чи принизити оригінал, а у відомому для всіх сюжеті дати опис зовсім нового, маловідомого досі для світу життя українського народу. «Енеїда» Котляревського - травестія, в якій не дотримано всіх правил жанру, швидше це героїко-комічна поема.

Проте гумор «Енеїди» - не розважальний. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне (другу половину ХУІІІ ст. і початок ХІХ ст.) і заглянув у майбутнє.


5. Тема і ідея


Тема: Засудження жорстокості панів, паразитизму і морального звиродніння, хабарництво і лицемірство чиновників. 3атхлості життя в Російській імперії Котляревський протиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запорожців.

Ідея: Розвязання суперечки: самобутній український народ чи ні.


6. Композиція (сюжет та його елементи, поза сюжетні елементи)


В основі сюжету лежить відомий античний міф: на десятий рік війни між греками та троянцями за чарівну Олену греки зруйнували Трою, а Еней із залишками троянців за велінням богів Середземним морем поплив до Латинської землі, щоб там заснувати нове царство. Мандри Енея описав Вергілій у епопеї «Енеїда», а І. Котляревський в образах троянців і царів зобразив мешканців України другої половини XVIII - початку ХІХ ст. Хоч козацтво й було зображено під масками троянців, але ні грецькі імена repoїв «Енеїди» Котляревського, ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману - всі розуміли, про що і про кого, йдеться:

Еней був парубок моторний

І хлопець хоть куди козак ...


А розділи, де троянці співають запорізькі пісні, де звучать згадки про гетьманщину - все нагадування народові про славне минуле і заклик до його відновлення. Отже, у творі ми бачимо розгортання двох сюжетних ліній: перша - реальні мандри запорізьких козаків після скасування Січі; друга - канва самого сюжету Вергілія.

«Енеїда» Вергілія розповідає у піднесеному і урочистому тоні про доблесть і мужність Енея - предка роду Юлїїв, прославляє завойовницьку політику Риму, а поема І. П. Котляревського є пародією на цей твір і уславлює волелюбні прагнення українського народу. І як бачимо, виходячи зі змісту поеми, перша сюжетна лінія домінyє над другою, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди» І. П. Котляревського -- це типи національних характерів, а конкретніше - запорізьких козаків:


Так славнїї полки козацькі

Лубенський, Гадяцький, Полтавський

В шапках, було, як мак, цвітуть.


Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія.

Як бачимо, зміст обох творів схожий. І все-таки «Енеїда» оригінальна насамперед за композицією: у римського автора 12 частин, а в Котляревського - тільки 6. Ряд епізодів (наприклад, розповідь Енея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а деякі, навпаки, розгортає у ширші картини (наприклад, сцену зустрічі троянців з Дідоною), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо вони в дусі українського фольклору, та й дія відбувається в Україні (названо ряд міст і сіл Полтавщини, наприклад Лубни, Гадяч, Вудища). Котляревський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів. Прийоми гостей, полювання, готування до війни, «субітки» тощо у Вергілія відсутні. До того ж описи побуту українського суспільства у Котляревського часто такі великі, що забуваєш про першооснову поеми.


7. Правда та художній вимисел


Правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план. 3авдяки такому самостійному підходу до справи «Енеїда» і на запозичений сюжет вийшла оригінальним твором. По суті, крім імен героїв та основної нитки подій, від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле тут стало сучасним, сучасне - минулим, героїчне - побутовим, а побутове - піднесено-урочистим.


8. Проблематика твору


Засуджуючи соціальну несправедливість, Котляревський мріяв про таке суспільство, в якому пануватимуть високі благородні моральні заповіді, люди житимуть за законами добра і правди, а тому він виступив зі своєю моральною програмою. У пекло Котляревський помістив скупих, брехунів, гульвіс, самогубців, лжевчених, графоманів, пияків, балакунів, модниць, перекупок, паліїв, ворожбитів, злодіїв, картярів, лікарів-партачів – усіх, чиї дії народ трактував як аморальні, за які людина після смерті потрапляє в пекло, де зазнає тяжких мук.

Поет звинувачує й тих, хто не дбає про честь сім'ї: дівчат, що забули про дівочу гідність; звідниць; парубків, які «ізроду не женились», а підбивали на любощі заміжніх молодиць, що зраджують своїх чоловіків. Осуд у поета викликають святенниці, які на людях «молилися без остановки» і «били сот по п' ять поклін», а поховавши молитовники, «казились, бігали, скакали і гірше дещо в темноті».


Ченці; попи і крутопопи

Мирян щоб знали научать;

Щоб не ганялись за гривнями,

Щоб не возились з попадями,

Та знали церкву щоб одну;

Ксьондзи до баб щоб не іржали ...


А якою ж повинна бути людина? Котляревський про це мав свою власну думку. Ось, наприклад, як, за уявленнями автора «Енеїди», живуть праведники в раю:


Ні чванились, ні величались,

Ніхто не знав тут мудровать,

Крий Боже, щоб не догадались

Брат з брата в чім покепковать;

Ні сердилися, ні гнівились,

Ні лаялися і не бились,

А всі жили тут люб'язно ...


Котляревський-педагог не оминув і теми виховання. Він картає батьків, «які синів не вчили, а гладили по головах, і тільки знай що їх хвалили». Таке потакання примхам дітей, сліпа любов давали протилежний наслідок: з них виростали ледарі, сини «чубили батьків» і тільки очікували їхньої смерті, щоб самим заволодіти маєтками. Осудливо говорить поет і про тих, хто тільки й лає дітей, б'є їх.


Случайные файлы

Файл
15-17.doc
46150.rtf
41653.rtf
9723-1.rtf
121357.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.