Леся Українка - "чи не єдиний чоловік на всій Україні!" (74014)

Посмотреть архив целиком














Реферат на тему

Леся Українка - "чи не єдиний чоловік на всій Україні!"



Зміст


Вступ

Дитинство і юність

Нестор Гамбарашвілі

Сергій Мержинський

Експерименти на літературній ниві

Климентій Квітка

"Лісова пісня" , "Камінний господар"

Україна ховала свою дочку

Висновок



Вступ


Творчість Лесі Українки — нове пафосне слово не тільки в українській, але й у світовій літературі. Життя поетеси — це легендарний подвиг мужньої і мудрої людини, ніжної й нескореної жінки, геніального митця і борця, рівноцінну постать якій важко знайти навіть на планетарних художніх теренах. Якщо її великі попередники Тарас Шевченко та Іван Франко тільки відкривали світові Україну, то Леся Українка вже доносила до свідомості найширшого загалу суспільні й естетичні ідеали нації, прославляла творців її матеріальних і духовних цінностей, відкривала основні рушійні сили історичного поступу.

Се талант наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності... Її поезія — то огнисте оскарження того гніту сваволі, під яким стогне Україна.

І.Франко.

Михайло Павлик український письменник і суспільний діяч згадував про одну із зустрічей з поетесою у Львові в 1891 році: "Леся просто приголомшила мене своєю освіченістю і тонким розумом: Я думав, що вона живе лише поезією, але це далеко не так. Для свого віку це геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя!"

"Читаючи м'які і розслаблені чи холодно резонерські твори українців - чоловіків і порівнюючи їх з цими бадьорими, сильними і сміливими, і разом з тим, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина - чи не єдиний чоловік на всій Україні!" - з гірким гумором робив підсумок І. Франко.



Дитинство і юність


Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах "Перший вінок", мала величезний вплив на доньку, сама вибрала їй високо зобов'язуючий псевдонім. Батько, Петро Косач — юрист, високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис, був людиною передових поглядів, за що ще в студентські роки його виключили з Петербурзького університету. Лесин дід по матері — Яків Драгоманов — був декабристом, а дядько — Михайло Драгоманов (йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона, на щастя, переросла; він допомагав їй як літературний критик і фольклорист) — відомим публіцистом, критиком, істориком, активним громадським діячем, якого переслідував уряд.

Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі, а в будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти, що сприяло ранньому входженню Лесі в літературу. Вона сама пізніше підкреслювала: "Мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літературної родини походжу, але від того не менше кололи мене поетичні терни".

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. У сім'ї було четверо дітей: Михайло, Леся (Лариса), Ольга, Микола. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у селі Колодяжне. Батьки займалися громадською діяльністю, навіть їздили на всесвітню виставку в Париж, тому дітей часто залишали під опікою родичів. Лесі дуже подобалося жити в Олени Косач, тітки по батькові, яку в 1879 році за революційну пропаганду було заарештовано й вислано в Олонецьку губернію. Судове звинувачення звучало досить серйозно: Олені приписували спробу замаху на шефа жандармерії Дрентельна. Перший Лесин вірш ("Надія"), написаний в дев’ятирічному віці, якраз і присвячений тітці Олені .

Взагалі, Косачі мали чимало друзів серед "неблагонадійних". Наприклад, ще одна рідна тітка, Олександра Косач-Шимановська, дружина політичного в'язня, вчила Лесю гри на фортепіано, добре знала історію й літературу.

Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям - Мишелося) вчилися у приватних учителів. Деякий час Лариса навчалася в школі Олександра Мурашка в Києві.

У 1881 році в Луцьку, куди наказом міністерства внутрішніх справ був переведений на роботу батько, Леся з Михайлом пішла на річку Стир подивитися, як святять воду, застудилася і захворіла. Хвороба дала ускладнення. Пізніше виявилося, що в дівчинки туберкульоз кісток, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи. Однак завдяки матері, а також М.Драгоманову, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію, що свідчило про її високий рівень інтелектуальний. Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник "Стародавня історія східних народів" (надрукована в Катеринославі 1918), в якому проводила багато паралелей і порівнянь дійсності трьохтисячного минулого зі сучасним. Цей підручник був доступний, лаконічний і цікавий.

При сприянні матері у 1884 році восени у львівському журналі "Зоря" з'явилася перша Лесина публікація — вірш "Конвалія".

Взимку Олена Пчілка запропонувала Михайлові й Лесі перекласти українською мовою "Вечори на хуторі поблизу Диканьки" Миколи Гоголя. Наступного року у Львові вийшла книжка перекладених оповідань М.Гоголя, авторами якої були молоді Косачі, що прибрали псевдоніми Михайло Обачний та Леся Українка.

Наступні роки стали літами великих Лесиних страждань. Хвороба прогресувала, вражала суглоби правої ноги, для лікування потребувалися все нові й нові кошти. Мати возила дівчину в Київ до професора О.Рінека, який раніше оперував Лесі ліву руку, видаливши уражені туберкульозом кістки кисті. Через рік хвора побувала у Варшаві, та лікарі відмовлялися робити операцію, тільки виготовили протез для ноги, який давав можливість Косачівні ходити без сторонньої допомоги. Влітку 1888 року батько повіз Лесю на лікування в Одесу. У цей час вірші юної поетеси друкувалися в львівських журналах, на її твори звернули увагу галицькі критики Іван Франко та Михайло Павлик.

Під час короткого гостювання в Києві у брата Михайла Леся відвідувала гурток "Плеяда", з діяльністю якого пов'язаний початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Письменниця пише оповідання "Така її доля", "Святий вечір", "Весняні співи" , "Метелик" та ін., які публікуються в журналах "Зоря", "Дзвінок". Одночасно вона займається перекладами, віддаючи цій справі багато часу і енергії. Першою ластівкою був переклад оповідань М. Гоголя "Запропаща грамота" та "Зачароване місце", який здійснила Леся разом з братом Михайлом (виданий 1885р. у Львові). Та найбільш уваги приділяє вона поезії Генріха Гейне. У 1893 р. у Львові з’явилась українською мовою "Книга пісень" німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки.

У березні 1893 року вийшла у Львові перша Лесина збірка — "На крилах пісень". Схвальну рецензію на книгу написав О.Маковей, правильно визначивши провідні мотиви творчості поетеси: "Перший — то сумовитий погляд авторки на своє життя і долю, другий — то культ природи, а третій — то культ України і світове горе".


Нестор Гамбарашвілі


У 1894 році Леся гостювала в Болгарії в Софії у дядька Михайла Драгоманова. Там була написана переважна частина циклу політичної лірики "Невільничі пісні". Нове явище в її творчості — сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму. Там же вона пережила велике потрясіння смерть дядька Михайла, свого духовного наставника...

Щойно повернувшись з Болгарії, вона познайомилась із Нестором Гамбарашвілі, який знімав квартиру в Косачів. Він був ровесником Лариси. За участь у студентському русі в 1894 р. його виключили з Московського університету і навчання Нестор продовжив в Києві. За твердженням деяких біографів, стосунки з Нестором Гамбарашвілі у Лесі "були більш ніж дружніми". Про це начебто свідчила й Ольга Петрівна, Лесина сестра, з якою її єднала особлива духовна близькість.

Леся давала Несторові уроки французької мови, він її вчив грузинської...

Грузія викликала в дівчини щирий інтерес: її захоплювала сила духу народу, який усім лихоліттям протиставив свою мужність та доблесть і зумів зберегти себе.

У свого "учня" Леся вперше познайомилася з "Витязем у тигровій шкурі". "Коли б я не була українкою, я б хотіла бути грузинкою", сказала якось Леся.

Розмови про Грузію будили думки про долю рідного краю. Влітку 1896 року, проводжаючи Нестора на канікули в Горі, Леся попросила привезти їй із Грузії кинджал "як емблему для боротьби з ненависним ворогом". Він виконав це прохання.


Случайные файлы

Файл
125378.rtf
13857-1.rtf
124165.rtf
civilsk1.doc
49041.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.