Межа романтизму і реалізму (73991)

Посмотреть архив целиком






































Герасимчук Н.В.












м. Звенигородка, 2006

XIX ст. називають „золотим століттям” російської літератури. Озоряна генієм Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, блиском таланту Жуковського, Крилова, Грибоєдова, Кольцова, російська література зробила в першій половині століття справді величезний крок вперед. Це перш за все пояснюється незвичайно швидким розвитком російського суспільства.

Ряд революцій, які прокотилися по Європі на початку ХІХ ст., обурення селянських мас і особливо могучий патріотичний підйом в Росії, викликаний війною 1812р., - все це доводило нестійкість самодержавства у всьому світі, необхідність змін в кріпосній Російській імперії. В країні почався визвольний рух, сформувалось перше покоління революціонерів – борців проти самодержавства. Це були декабристи, „найкращі люди з дворян”, як називав їх В. І. Ленін, які допомогли „розбудити народ”.

В літературі на перший план висувається творчість активних, або прогресивних, романтиків – співці революційного подвигу, відкрито кликавши на боротьбу з самодержавством. Свої твори вони часто присвячували подіям вітчизняної історії, звертались до легенд до усної народної поезії. Це були поети, які мріяли про розкріпосництво людської особистості від пут деспотизму, релігії, обманної моралі.

З найбільш художньою силою прогресивний романтизм виразився у волелюбних віршах і романтичних поемах Пушкіна: „Вольность”, „Деревня”, „Кавказский пленник”, „Цыганы”.

Представником романтизму іншого типу – пасивного – був В. А. Жуковський.

В середині 20-х років волелюбним прагненням передової частини російського суспільства був нанесений страшний удар. Самодержавна влада швидко розправилася з декабристами – малочисленими і відірваних від народу. Настала довга глуха ніч миколаївської реакції. Перші роки, наступні за 1825-м, були жахливими.

Знадобилося не менше десяти років, щоб людина могла оговтатись в своєму жалюгідному положенні поневоленої і гнаної істоти. Людьми оволоділо глибоке зневірення і загальний глибокий сум.

В цій похмурій обстановці на деякий час посилився вплив реакційної романтичної літератури.

Разом з тим передові романтичні ідеали надихають людей нового покоління, котрі прийшли в літературу у 30-і роки: молодого Белінського, починаючого Герцена, поета Н. П. Огарєва (1813-1877).

Яскраві романтичні твори – „Вечера на хуторе близ Диканьки” і „Тарас Бульба” – створює молодий Гоголь. Найбільш повно настрою кращих людей російського суспільства в післяпушкінську епоху втілювали вірші і поеми Лермонтова („Смерть поета”, „Белеет парус одинокий”, „Демон”, „Мцыри”), пройняті буремним духом „”, пристрасної жаги боротьби і дії.

Проте 20-30-і роки не лише епоха буйного розквіту романтизму. В цей же час в російській літературі розвивається новий, самий могутній і плодотворний напрямок - реалізм. Прагнення до реалістичного зображення дійсності стає характерною рисою російської літератури. Це прагнення чітко утвердилось ще в XVIII ст., особливо у творах Д. І. Фонвизина і А. Н. Радіщева.

В перші десятиріччя ХІХ ст. реалізм утверджувався у байках Крилова і безсмертній комедії Грибоєдова „Горе от ума”, пройнятої, за висловлюванням Бєлінського, „глибокою правдою російського життя”.

Оригінальним основоположником реалізму в російській літературі є А.С. Пушкін. Автор „Євгенія Онегіна”, „Бориса Годунова”, „Медного всадника”, „Капітанської дочки” зумів зрозуміти саму суть важливіших явищ російської дійсності, яка стала під його геніальним пером у всіх образах, складності, протиставності.

Вслід за Пушкіном до реалізму приходять всі відомі письменники другої половини ХІХ ст. І кожний з них розвиває досягнення Пушкіна-реаліста, досягають нових перемог і успіхів. В романі „Герой нашого часу” Лермонтов пішов далі свого учителя Пушкіна в зображенні важкого внутрішнього життя сучасної йому людини, в заглибленому аналізі його душевних переживань. Гоголь розвивав критичну сторону пушкінського реалізму. В його творах – перш за все „Ревізорі” і „Мертвих душах” – побут, звичаї, духовне життя представників правлячих класів у всіх їх негативних рисах.

Глибоко і правдиво відображаючи важливі особливості справжності, російська література тим самим все більше відповідала інтересам і сподіванням народних мас. Народний характер російської літератури позначився і на тому, що цікавість до життя і долі народу ставав у ній все більш глибоким і гострим. Це чітко проявилось у творчості Пушкіна і Лермонтова, в творах Гоголя, а з ще більшою силою – в поезії Кольцова і творчій діяльності письменників так званої „справжньої школи”.

Ця школа, яка сформувалась у 40-х роках, представляла собою перше в російській літературі обєднання письменників-реалістів. Це були іще молодий характер російської літератури позначився і на тому, що цікавість до життя і долі народу ставав у ній все більш глибоким і гострим. Це чітко проявилось у творчості Пушкіна і Лермонтова, в творах Гоголя, а з ще більшою силою – в поезії Кольцова і творчій діяльності письменників так званої „справжньої школи”.

Ця школа, яка сформувалась у 40-х роках, представляла собою перше в російській літературі об’єднання письменників-реалістів. Це були ще молоді письменники. Згуртувавшись навколо Бєлінського, вони поставили собі за мету зображувати правдиво, з усіма її темними і похмурими сторонами. Старанно і добросовісно вивчаючи повсякденне життя, вони відкривали оповіданнях, повістях такі сторони справжності, яких майже не знала попередня література: подробиці побуту, особливості мови


Случайные файлы

Файл
16595.rtf
240-1802.DOC
27959-1.RTF
27717.rtf
22448.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.