Любов до Батьківщини у ліриці Максима Рильського (73934)

Посмотреть архив целиком

Середньої загальноосвітньої школи

1 – 3 ступенів № 94

Комінтернівського району, міста Харкова

















Любов до Батьківщини у ліриці Максима Рильського “







учениці 10-А класу

Литвиненко Юлії Валеріївни




2006 рік




Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько – етнограф, громадський діяч і публіцист. Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у 17 столітті був київським міським писарем. Дід був учнем базилянської школи і під час взяття Умані гайдамаками у 1768 році ледве не був страчений. Тадей Рильський разом з Володимиром Антоновичем та групою інших польських студентів вирішили присвятити себе вивченню історії України й віддати своє життя народу, серед якого жили. В історії цей рух відомий як рух хлопоманів. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки ( нині Попільнянського району Житомирської області). 1902 року помер його батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім у приватній гімназії в Києві. Змалку познайомився з композитором Миколою Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень – Ревуцьким, актором і режисером Саксаганським. Які справили на нього великий вплив.

Деякий час він жив і виховувався в родинах Лисенка та Русова. Після приватної гімназії Рильський у 1915-1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св.Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 по 1929 рік вчителював у селі, зокрема у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українькому інституті лінгвістичної освіти.

Перша збірка його поезій “ На білих островах “ вийшла 1910 року. В цій книжці п’ятнадцятирічний Рильський демонструє вільну й вишукану ритмічну організацію слова. У цій книжці виявилася найголовніша риса поета – писати ясно, лаконічно, прозоро і водночас глибинно мудро.

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угрупування “неокласиків”.

Він був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова, що, звичайно, у часи, коли процвітало революційне псевдоноваторство, засноване на фальшивих ідеологічних гаслах 20-х років, викликало нерозуміння, осуд “революційних” теоретиків літератури. Хто не знищував класичної форми, думки, самої природи поетичного слова, той оголошувався ретроградом, а згодом і ворогом народу.

Щє у 1923 році Максим Рильський, відповідаючи на звинувачення офіційної

критики в декаденстві, відірваності від сучасності та соціалістичної революції, писав: “ Я можу одгукуватися ліричним віршем тільки на минуле, тільки на те, що осталося у душі і може мати прозору форму, питому моїй манері. Інакше писати не можу”. Рильський опирався як міг, і зумів написати під нищівним обстрілом критики, з тавром декадента й в умовах справжнього терору десять книжок чудових ліричних поезій і ліро-епічних творів, кілька книжок перекладів, з-поміж яких і нині неперевершеним залишається переклад “Пана Тадеуша” Адама Міцкевича.

Напружена літературна праця М. Рильського тривала, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу сво­боду й багато в чому деформував тематику та ідейний світ його поезії. Одна за одною з'являються поетичні збірки «На узліссі» (1918), «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1925), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де схо­дяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929). У вірші «Коли усе в тумані життєвому» (збірка «Під осінніми зорями») поет оспівав вічність мистецтва, нетлінність його витворів, по суті сформулював естетичне кредо митця:

В тобі, мистецтво, у тобі одному

Є захист: у красі незнаних слів,

у музиці, що вроду, всім знайому,

втіляє у небесний перелив;

В тобі, мистецтво,— у малій картині,

Що більша над увесь безмежний світ!

Твої діла — вони одні нетлінні,

І ти між квітів найясніший квіт.


Ці рядки привели Максима Рильського 1931р. у застінки НКВС. Його звинувачували в причетності до контрреволюційної організації — Спілки визволення України, якої, і це «органам» було добре відомо, насправді не існувало. І хоча через півроку поет був звільнений «за відсутністю достатніх даних для обвину­вачення й суду», злам був засвідчений збіркою «Знак терезів» (1932), віршованою повістю «Марина» (1933). З особливою на­очністю це продемонструвала «перебудовна» книга «Знак тере­зів», яку відкривала відома «Декларація обов'язків поета і гро­мадянина» з її напівзмушеним, але й напівщирим зобов'язанням перед самим собою: «Мусиш ти знати, з ким виступаєш у лаві, мусиш віддати їм образи й тони яскраві». Притиск автора на сло­ві «мусиш» тут не випадковий — як поет політичний і громадян­ський він у ці роки (а почасти й пізніше) не стільки творив, скіль­ки служив, звично змушуючи себе писати різні оди, величання й заклики на теми, продиктовані офіційною політикою та ідеоло­гією. Був М. Рильський і автором «Пісні про Сталіна» («Із-за гір та з-за високих»...), що співалася передусім завдяки вдалій, з на­ціонально-фольклорним забарвленням, музиці Л. Ревуцького. Помітно звузивши сферу своєї поетичної духовності — з її тема­тичного поля випало майже все інтимно-особисте, переважно в його непростих, драматичних аспектах — М.Рильський тим часом зумів визначити в 30-х роках як основну тему своєї поезії — тему патріотизму. В подальших передвоєнних збірках — «Київ» (1935), «Літо» (1936), «Україна» (1938), «Збір виногра­ду» (1940) — М. Рильський уже постає офіційним поетом комуністичної системи. «Рабом системи» поет залишається і в повоєнній творчості, у цьому переконують назви збірок: «Чаша дружби» (1946), «Вірність» (1947), «Мости» (1948), «Братер­ство» (1950), «Наша сила» (1952), «Сад над морем» (1955).

У роки Великої Вітчизняної війни його поезія почала відро­джуватися, зазвучала по-новому, справді натхненною мовою: збірки «Слово про рідну матір» (1942), «Мандрівка в молодість» (1942—1944), «Неопалима купина» (1944) і багато інших. У по­воєнні десятиліття в житті поета настали трагічні часи: безжаль­но несправедлива критика, відкрите політичне гоніння. Творче відродження поета припадає на пам'ятну «відлигу» в житті сус­пільства, що почалася в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду в житті М. Рильського— «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «В затінку жайворонка» (1961) та ін. Збірка «Тро­янди й виноград» була однією з тих поетичних книжок, які від­кривали новий періоду розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяна отим світлом, що характеризувало лірику «Синьої далечіні», кращі твори Рильського неокласицистичного етапу його творчості. Через символічні образи троянд і винограду гли­боко й поетично розкрито радість повнокровного буття людини, мудро показано, в чому полягає сенс, глибина її щастя:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила;

Троянди й виноград — красиве і корисне.


Як учений і критик М. Рильський багато зробив для осмис­лення історії літератури та її сучасного досвіду. Перу поета на­лежать також праці з фольклористики, мистецтвознавства, мо­вознавства (лексикографії та стилістики української мови), теорії перекладу. Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилось в обранні його академіком АН УРСР(1943) та АН СРСР (1958). Він був головою правління Спілки письменників України, обирався депутатом Верховної Ради СРСР, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.

Поет помер 24 липня 1964 р. після тяжкої хвороби (рак).

Різноманітність і багатство творчої спадщини майстра — не­звичайні. Вже після смерті М. Рильського було видано книжку його ранньої новелістики «Бабине літо» (К-, 1967) — новели, оповідання, етюди. Вагому спадщину залишив М. Рильський в галузі літературно-художньої критики, літературознавства та фольклористики. Наприкінці 80-х років завершено найповніше 20-томне наукове видання його творів.


ОСНОВНІ ТВОРИ:

Збірка «На узліссі», «Під осінніми зорями», «Синя дале­чінь», «Крізь бурю й сніг», «Тринадцята весна», «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін», «Троянди й виноград», «Далекі не­босхили», «Голосіївська осінь», «В затінку жайворонка».





Лірика Рильського

Тим яскравіше виступає на тлі того поетичного кладовища 1930—40 років доробок Рильского 20-х років. Книжки лірики: «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Під осінніми зорями» (друга редакція 1926), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929) — це певний хід на вершини майстерства, дозрівання таланту і його власного стилю. Так само поеми «Чумаки» (1924), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Сіно» (1927), «Кінь» (1927). Поема «Марина», що хронологічно потрапила на фатальну прірву Розстріляного Відродження, вже зіпсована соціологічним диктатизмом. А написана в час війни «Мандрівка в молодість» хоч і має в собі ознаки відлиги, але нема в ній напруги і сили поем 20-х років.


Случайные файлы

Файл
27638.rtf
112226.rtf
8673-1.rtf
113324.rtf
128409.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.