Художне осмислення образу князя Кия в романi В. Малика "Князь Кий" (73817)

Посмотреть архив целиком













Художнє осмислення образу князя Кия

в романі В. Малика “Князь Кий”



Без перебільшення можна твердити, що наше суспільство переживає своєрідний "історичний ренесанс", ознаками якого є підвищений інтерес до історичних сюжетів у засобах масової інформації, кіномистецтві, численних історичних виданнях, науково-популярних, історико-публіцистичних, художніх творах. У цій зливі пересічний громадянин нерідко почуває себе позбавленим найпростіших орієнтирів. До того ж "історичний ренесанс" іноді перетворюється на історичну міфотворчість, надмірну ідеологізацію минулого. У нашому знанні найдавніших етапів слов’янської історії більше здогадок, аніж фактів… Недостатність писемних джерел і намагаються компенсувати письменники, нарощуючи на реконструйований істориками, археологами, мовознавцями та етнографами кістяк м’язи художнього осмислення тієї епохи.

Обмаль документального матеріалу обумовлює специфіку і ускладнює завдання художнього освоєння того історичного минулого, „що віддалене від нас глухою стіною забуття” [1, 456]. Осягнення письменником прадавньої доби уподібнюється „пошукам підземної ріки, існування якої угадується, виявлення конче потрібне, а доступ неможливий” [1, 456].

Таким ось „пошуком підземної ріки” можна вважати і роботу В.Малика над романом „Князь Кий”. Перед письменником стояло нелегке завдання: осмислити всі ті події й відтворити складну історичну епоху засобами художнього слова, визначити найголовніші соціально-політичні проблеми, які тоді вирішувалися, і показати роль князя у суспільному житті того часу. „Писати цей твір, - зізнався письменник, - було дуже важко. Адже вітчизняних історичних документів з часу заснування Києва не збереглося, довелося користуватись відомостями чужоземних авторів, які в своїх хроніках торкалися політичного устрою та побуту східних слов’ян, доповнювати їх даними археології”[2, 57].

В.Малик „не ставив собі за мету написати про Кия роман – хроніку” [3, 268]. Задум прозаїка був, за його словами, „значно скромніший – в сюжетній формі реконструювати лише невеликий відтинок Києвого життя, але відтинок важливий. Тут – напад однієї з гуннських орд, що після розпаду держав Аттіли кочувала в причорноморських степах, зміна династії в полянському союзі племен, заснування Києва” [3, 268].

У реалізації задуму роману „Князь Кий” значно більшу, ніж в інших творах В.Малика, роль відіграв вимисел: „ті, ще долітописні, часи постають на сторінках твору як виплід авторової письменницької уяви” [4], оскільки літописний переказ про Кия, вміщений, до того ж, у недатованій частині „Повісті врем‘яних літ”, аж надто скупий на свідчення про нашого першокнязя. Крім його імені, літописець зафіксував те, що Кий мав братів Щека та Хоріва і сестру Либідь, що вони „заклали городок і назвали його Київ” і що „інші, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником; бо біля Києва був перевіз тоді з того боку Дніпра, тому й говорили: “на перевіз на Київ”, а коли б Кий був перевізником, то не ходив би до царя, якого – не знаю, але тільки знаю те, як переказують, що велику честь мав від царя, якого – не знаю і при якому приходив царі.

Ідучи назад, прийшов [Кий] до Дунаю, і вподобав місце, і поставив городок малий, і хотів сісти з родом своїм, і не дали йому ті, що жили поблизу, ще й донині називають дунайці городище Києвець. Кий же прийшов у свій город Київ, тут скінчив життя своє, і брат його Щек, і Хорив, і сестра їхня Либідь – тут померли.

І після тих братів почав їхній рід держати княжіння в Полях” [4, 19].

Перші століття історії Давньої Русі оповиті серпанком невідомості. Цей, здавалося б, банальний вислів загалом відповідає науковій правді. Як переконуємося, літописний переказ не має конкретно “прописки” у часі і містить тільки найзагальніші свідчення про життєдіяльність Кия. Все інше – від деталей біографії до деталей багатьох важливих подій, таких, скажімо, як закладення Києва, - мала зродити письменницька уява. Набутий неоціненний досвід історичного романіста під час написання тетралогії “Таємний посол” на повну силу спрацював у романі “Князь Кий”, де історико-пригодницьке начало виразно проявилося у “зітканій з пригод-подій напруженій фабулі” [4], у прийомах і засобах зображення образів-персонажів.

Не тільки літописні Кий, Щек, Хорив і Либідь діють у романі, а й ще понад три десятки персонажів, які є представниками різних родів і племен. Їх доля тією чи іншою мірою виявилася дотичною до долі “роду русів, що з племені полян” [5, 5], - того роду, вихідцем із якого був, згідно з версією романіста, князь Кий.

Центральною постаттю у романі є Кий, що й підкреслює назва твору. Читаючи роман, ми розуміємо, що автор “реконструював лише невеликий відтинок Києвого життя”, але незважаючи на це образ головного героя набув такої рельєфності, якої він у нашій літературі до появи твору В.Малика не мав. Більша частина роману присвячена показу передкнязівського етапу біографії Кия, коли відбувалося становлення його як військового і політичного діяча, і тільки на прикінцевих сторінках роману ми бачимо Кия князем. Не тільки батальні епізоди, а й ті, у яких розкриваються його стосунки з найближчими йому людьми – батьком Туром, братами, сестрою – є важливими для розуміння складного процесу становлення Кия як особистості. І недаремно старійшина роду Тур вважає найстаршого сина “надією і гордістю” не тільки своєю, а й “всього роду” [5, 5]. З любов'ю ставився Кий до своїх молодших братів та сестри Либеді. Спостерігаючи, наприклад, за наймолодшим, Кий “усміхнувся, бачачи, як радіє Хорив”: “ – Дитина ще наш Хорив, - промовив замислено Кий. – Будемо берегти його, Щеку, від злого ока, недобрих духів та різної напасті!” [5, 8].

В.Малик приділив велику увагу показу стосунків у сім’ї, у якій виростав Кий, думається, що зовсім не випадково. Відчуття роду, єдності з ним, відповідальності за нього – це те, що стало органічною складовою свідомості Кия, пізніше зумовлювало його діяльність, спрямовану на об’єднання полянських родів, на союз з іншими племенами заради спільного порятунку, спільного майбутнього.

Щоб краще зрозуміти логічність і доцільність трактування В.Маликом взаємин між героями літописного переказу звернемося до роману “Гнів Перуна”, де Раїса Іванченко по-іншому інтерпретує образи братів: “У граді Києвім старшинствував його менший брат Щек. Тихий на вигляд, завжди кусав знишка, яко повзуча гадюка. Від того й прозвали Щеком – тобто шипучий, яко гадина. Старший брат його Кий усім узяв – і розумом, і силою, і виглядом. Вдачею своєю був одкритий до людей – в очі говорив правду, ніби києм рубав. Того й Кий. Як не заздрити такому? І Щек заздрив йому. Щоб не відстати від брата, і собі побудував градок на горі, що височіла навпроти Києвої. Відтоді її називають Щекавицею.

Був у Кия ще один брат, якого люди називали Горивом, або Хоривом. Горив хотів перевершити своїх старших братів, бо також був заздрісним та гордим. І повелів зрубати собі градок на іншій горі, недалеко від Почайни. Того й звали Горив або Горинич” [4, 374].

Подібне трактування не узгоджується з літописним переказом, у якому недвозначно мовиться про інший характер стосунків між братами – саме такий, який відображений у романі В.Малика.

Намагаючись яскраво і всебічно змалювати образ головного героя, В.Малик показав його у хитроплетиві подій, пов’язаних із обома наскрізними сюжетними лініями роману. Перша – це історія боротьби різних родів і племен проти гуннської навали. Еволюція образу Кия простежується в зв'язку з цією боротьбою. Уже на перших сторінках роману знайомимося з Києм, двадцятиоднорічним отроком. Він “високий, ставний, широкоплечий” [5, 5], хоробрий, без вагання приходить на допомогу родині князя уличів Добромира: “Порятуємо тих нещасних! Поспішаймо!” [5, 18]. Однією з характерних рис, що відрізняла Кия від ровесників, була його зацікавленість історією предків його роду, чим і була обумовлена у романі вставна новела “Слово про короля Божа”. Пізнане Києм минуле “стукало в серце” [5, 25], змушувало юнака замислюватися над долею племені. Здобуті знання не тільки підказували відповіді, а й породжували нові питання, які стосувалися взаємовідносин між родами, племенами. Поступово, і це засвідчується цілим рядом епізодів, формувався Кий-політик, Кий-дипломат, Кий-військовий діяч. Участь у перших боях із гуннами, поразки у них змусили Кия глибоко замислитися над тим, як саме треба протистояти завойовникам: “Не раз і не двічі в Києвій уяві з'являлося перегороджене полянськими щитами поле, і на них, на ті округлі щити, мчать, потрясаючи повітря громовими кличами, гуннські вершники. Вишикувані один за одним густо, в сто, а може, й тисячу рядів, вони жахали своєю кількістю, стрімкістю атаки і навальністю. Яка ж стіна, яка сила може зупинити їх?” [5, 146].

Кий запропонував вихід, але до його думки не прислухалися. Треба було зазнати ще однієї поразки у бою з гуннами, щоб смертельно поранений Тур, звертаючись до сина, сказав: “Даремно не послухалися тебе… Все пропало… Рятуй наш рід… І все плем'я…” [5, 159]. Залишки розгромленого війська обрали Кия своїм воєводою. Після перемоги у першому ж бою, де Кий виявив військовий хист, уміння перемагати не тільки завдяки силі, а й завдяки хитрості, його обуло обрано полянським князем.

Важливі грані образу Кия вияскравлюються і в цілому ряді подій, що стосуються другої сюжетної лінії роману – історії кохання Кия і Цвітанки. Ця драматична історія складається з низки ситуацій, у яких випробовувалося на істинність почуття закоханих. Подолавши різні перешкоди, Кий і Цвітанка поєднали свої долі. Доцільність у романі цієї сюжетної лінії не викликає ані найменшого сумніву, адже засвідчено літописцем у легенді про братів, що після них “почав їхній рід держати княження…” [6, 19]. Отже, було продовження роду, була династія Києвичів, історія якої почалася, згідно з романною версією В.Малика, з Кия і Цвітанки.


Случайные файлы

Файл
74868-1.rtf
132122.rtf
23572.rtf
1694-1.rtf
ref-15395.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.