Франсуа Рабле (73783)

Посмотреть архив целиком















Реферат з зарубіжної літератури на тему:

Франсуа Рабле

План


Вступ

2.1 Життєвий і творчий шлях Ф.Рабле

2.2 “Гаргантюа і Пантагрюель”

Висновки

Література


1. Вступ


Про жодну культуру аж до Нового часу не можна було сказати, що стрижнем і основою її розвитку був пошук індивідуальності, прагнення усвідомити й обґрунтувати незалежну гідність особливої індивідуальної думки, смаку, дарування, способу життя, тобто самоцінність індивідуальності. Одержавши перші імпульси в італійському Відродженні, пройшовши через складні перетворення у XVII столітті, лише наприкінці епохи Просвіти ця ідея цілком сформувалася й у минулому сторіччі стала будувати собі дорогу на європейському ґрунті, потроху втрачаючи зухвалу незвичність.

Ідея “індивідуальності”, як це ні здається дивним, була невідома всім традиционалістським суспільствам, включаючи і греко-римську Античність. Саме це слово “індивідуальність”, як і слово “особистість”, з'явилося якихось двісті-триста років тому. Специфічне і революціонізуюче представлення про індивідуальність, що по необхідності не могло бути незнайоме будь-якій культурі, оскільки відбивало біосоціальну даність.

Ця фундаментальна надісторична даність вкладається в той простий факт, що людство складається з людей... З цього фундаментального факту робилися наступні два принципових висновки. По-перше, стверджувалося, що людська природа подібно до природи всього живого неоднорідна. Як між тілами індивідів, між їхніми обличчями, голосами, жестами немає повної подібності, так і душі їх, темпераменти, вдачі і схильності з'являються схожими-несхожими. Намагалися оглянути й упорядкувати ця розмаїтість, відносячи кожної людини до відомого різновиду і розряду. Тим самим удавалося не залишити нікого єдиним у своєму роді і пояснити своєрідність, зводячи його до загального.

По-друге, розумність свідомості, совісті, запліднене ідеєю індивідуальності, розумілося як знання (звістка) лише в голові однієї людини. І одночасно як триваючі за межами окремих свідомостей, що перекочується через них і немов би несе їх у своєму вічному потоці. Однак усяка мала дещиця світової розумності вважалася більше всього цілого, тому що вміщала його в собі і часом намагалася додати до нього ще щось - із собою. Будь-яка культура не могла не замислюватися над цією парадоксальністю свідомості, над відношенням до неї загального Духа і відокремленого часткового існування.

У цих рамках і рухалося ренесансне мислення Франції, найвизначнішим представником якого був Франсуа Рабле.

Великий роман Рабле - справжня художня енциклопедія французької культури епохи Відродження: її релігійного, культурного і політичного життя, філософської, педагогічної і наукової думки, суспільного побуту і духовних устремлінь.

Всебічний і нещадний сміх над відживаючим світом сполучається в Рабле з безмежною вірою в відновлення життя, у науковий і соціальний прогрес, приймаючи форму пророкувань, прийдешніх великих відкриттів чи винаходів у формі утопії вільного суспільства (опис Телемского абатства). За неприборканою фантастикою і на вид хаотичною побудовою книги, відчувається чудова тверезість і стрункість універсального гуманістичного світогляду. Сам Рабле визначає свій "пантагрюелізм" (тобто гуманізм) як "...глибоку і незламну життєрадісність, перед якою все минуще безсило..." 4; 75

У світовий литературі Рабле - один з найбільших геніїв комічного. Подібно до сюжету його роману, продовженню народної книги, сміх Рабле за своїми джерелами і прийомами, як і за своїм духом у цілому, уходить коріннями в народну творчість. Жанри фольклору - казки, фабліо, жарти, приказки, прийоми гротеску у мові і образотворчості - усе це ввійшло в роман. Головне джерело сміху Рабле - матеріалізація духовного в дусі народної поезії. В цілому глибоко життєрадісний і різноманітний сміх Рабле - не сатира, до якої він часто близький лише за матеріалом (порокам), а не за тоном, веселим і звеселяючим, що глумиться над злом, але позбавленому страху перед ним, як і тривоги за хід життя і результат комічного конфлікту. Це багатозначний за відтінками, але завжди бадьорий, радісний, "чисто комічний", святковий сміх, як на карнавалі; у його основі споконвічне народне почуття сміху як симптому щастя, достатку, безтурботності, здоров'я. Але сміх, відповідно до доктора медицини Рабле, володіє і зворотною силою, що зціляє і що відроджує, розсіюючи скорботу, почуття розладу з життям, хворобливий стан духу. Сміх свідчить про здоровий, ясний духовний зір - і дарує його. "Звільняючи від всяких ефектів", які збаламучують нашу свідомість, сміх грає для пізнання життя "терапевтичну" роль. Вплив комічного у Рабле на наступний розвиток французької літератури - від Лафонтена і Мольера до Р. Ролана ("Кола Брюньон") - величезний.


2.1 Життєвий і творчий шлях Ф.Рабле


Визначний французький письменник і вчений-гуманіст Франсуа Рабле жив у бурхливий час, коли старі форми феодального світу почали відступати під натиском нового класу — буржуазії. То була епоха сміливих мореплавців і шукачів пригод, які відкривали невідомі землі, епоха релігійних війн, що потрясали майже всі держави Західної Європи, епоха нового покоління вчених, які, заперечували догмати богослов'я і схоластики, стали створювати нові науки, основані, з одного боку, на пізнанні навколишнього світу, а з другого — на вивченні творчості письменників та філософів античної Греції й Давнього Риму. Так почався могутній культурний рух, відомий в історії під назвою «Відродження» (фр. «Ренесанс») – тобто відродження античної науки, літератури, філософії. Зародившись в Італії, цей рух розповсюдився по Європі й тривав з XIV по XVI століття.

Представники Ренесансу — гуманісти — прославляли людський розум, саму людину з її складним світом почуттів, прагнули визволити її з-під багатовікового феодально-церковного гніту. Вони стали творцями нової культури, вперше піддали серйозній критиці католицьку релігію на чолі з папою римським.

Франсуа Рабле (прибл. 1494—1553) був найвидатнішим французьким гуманістом. Народився він у квітучому містечку Шіноні провінції Турень. Дитинство його минуло на сільській фермі діда. Початкову освіту здобув у монастирській школі, а 1520 року вступив до францисканського монастиря. Монахам-францисканцям дозволялося вивчати тільки богословські науки й читати, певна річ, лише богословські книги. Однак Рабле потай опанував давньогрецьку мову й захопився читанням творів античних письменників. Зрозумівши, що монастир не для нього, Рабле згодом покинув його і став секретарем у впливового тоді єпископа Жофруа д'Етісака. Спочатку разом із ким, а потім і сам, він об'їздив усі провінції Франції, вивчаючи діалекти рідної мови, життя свого народу.

Рабле закінчив медичний факультет університету Монпельє, в університеті Пуатьє вивчав юридичні науки. Працюючи лікарем у Ліоні, написав ряд наукових книжок. Саме в цей час він почав листуватися з відомими гуманістами — Етьєном Доле, Гільйомом Бюде, Еразмом Роттердамським.

1532 року під впливом щойно видрукованої народної книжки про казкового велетня Гаргантюа Рабле написав свою книжку про Пантагрюеля, сина Гаргантюа, а через два роки — і про самого Гаргантюа.

Восени 1534 року у Франції розпочався період жорстокої реакції. Король Франціск Перший, наляканий рухом протестантів, що вимагали порвати з католицьким Римом, вирішив розправитися з ними. По всій країні запалали вогнища «святої інквізиції», у них гинули і протестанти, і гуманісти, які їм співчували. Рабле, як і багато інших, змушений був залишити Францію, адже «святі отці», правовірні католики, не могли пробачити вільнодумному письменникові його глузувань з біблійних догм, сатиричних випадів протії своїх представників і давно загрожували йому розправою.

Скориставшись запрошенням єпископа, а пізніше кардинала Жана лю Белле, який значною мірою поділяв погляди гуманістів, Рабле став його особистим лікарем і виїхав з ним до Італії, що на той час стала місцем паломництва для багатьох гуманістів. Італія була для них не лише величезним античним музеєм, але й центром нової культури. Багаторічне перебування в Італії Рабле використав для поглиблення своїх знань.

1537 року він повернувся до Монпельє, де дістав учений ступінь доктора медицини. В університеті читав лекції, коментував раці славнозвісного давньогрецького лікаря Гіппократа і писав далі роман. У 1546 році вийшла третя, а в 1552 - четверта книга про Пантагрюеля. П'ята книга була видана друзями Рабле в 1564 році, вже після його смерті.

Рабле був не тільки талановитий письменник і відомий лікар. Він чудово знав право, археологію, історію, філософію, досконало володів латинською, давньогрецькою та італійською мовами, йому належало багато наукових праць. Разом із Данте Аліг'єрі, Бокаччо, Шекспіром, Сервантесом, Еразмом Роттердамським Франсуа Рабле увійшов до цієї могутньої плеяди.


2.2 “Гаргантюа і Пантагрюель”


Перш за все читача “Гаргантюа і Пантагрюеля” вражає ерудиція письменника просто дивовижна. У своєму романі він подає відомості з воєнної науки, мистецтва, географії, навігації, ботаніки, зоології, взаємозв'язків людини з природою. Водночас він піддає нищівній, часом убивчій критиці ненависний йому феодально-церковний світ, усі державні установи.

Роман «Гаргантюа і Пантагрюель» написаний у формі казки-сатири. Місце дії - фантастична країна Утопія. Проте Рабле наче забуває про це і в першій книзі роману змальовує рідну Францію, Париж, провінційні міста і села, у яких живуть працьовиті, миролюбні й веселі ремісники, селяни та пастухи, створює багатобарвну картину життя народу.


Случайные файлы

Файл
154891.rtf
161169.rtf
12175.rtf
6273-1.rtf
shpor[IOGP].doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.