Українська література XI—XII століть (73745)

Посмотреть архив целиком












Реферат на тему:

Українська література XI-XII століть”


Найдавніша писемна література на нашій землі постала на основі двох джерел: усної словесності, твореної продовж попередніх віків, а з прийняттям християнства — із засвоєння візантійсько-болгарського культурного експорту. Про залишки найдавніших епічних сказань, билинну творчість, календарно-обрядову, епічні уривки, які увійшли до "Повісті врем'яних літ", я докладно оповів у своїй книзі "Мисленне дерево", яка вийшла в Києві в 1989 р., і тут повторюватися не буду. Можна вважати цю книгу продовженням тієї: там досить, наскільки змога, повно окреслено те із язичницької української літератури, що дійшло до нашого часу. Про загадкову "Велесову книгу" я спеціально висловився у статті, надрукованій у журналі "Хроніка-2000"1. Про явище билинотворення я докладно оповідаю в книзі "Українські билини" (К., 2003; друге видання — 2004).

Система жанрів Київської Русі-України (термін "Україна" вперше зафіксовано в Іпатівському літописному зводі під 1185 і 1189 роками) не була широка: література, творена для потреб християнської церкви грецького обряду, морально-навчальні твори, проповіді, агіографічні писання (житія святих), тлумачення Святого Письма, полемічна література, апокрифічна, переклади окремих книг Біблії, підручні книги для шкільного навчання, служебка та світська література (остання часто вбирала в себе твори духовні, але творилися вони для світських потреб), літописи, героїчні піснеспіви, які часом входили у літописи як складова їхня частина, й переклади творів з арсеналу візантійської та західноєвропейської літератур (як, наприклад, "Олександрія"). Дуже часто ця література анонімна (літописи анонімні тому, що є фактично збірниками писань різних авторів), але іноді твори мають індивідуальний характер, інколи знаємо їхнього автора. Властивістю деяких творів є те, що їх важко приписати конкретному часові, бо укладалися й творилися продовж десятиліть, тобто в різних редакціях (повніших і коротших), доки не здобували свого остаточного канонічного вигляду.

Фактично ця література з'явилася в XI ст., і до нашого часу, ясна річ, дійшли її тільки окрушини, які й спробуємо тут розглянути.

Найдавнішими пам'ятками вважаються такі. "Номоканон, або Кормча книга" — це збірник постанов і норм, прийнятих візантійською церквою від апостольських часів до останнього вселенського собору, з поясненнями; входило сюди і світське візантійське законодавство. "Руська правда" — це звід законів Київської держави, отже художньої літератури ці твори не стосуються. Відтак найдавнішим оригінальним твором треба вважати "Слово про закон та благодать" Іларіона2, складене у міжчассі 1037—1050 рр., за жанром своїм це проповідь. Іларіон був київським митрополитом, поставленим без участі царгородського патріарха. Вже в той час існувало два типи проповіді: повчання й протопанегірик із прославленням якоїсь значної особи, тут маємо проповідь-похвалу. Саме на цій основі деякі дослідники вважають, що "Слово про закон і благодать" — це твір віршовий.

Про те, що проповідь у той час могла здобувати віршову структуру, свідчать проповіді Кирила Турівського; отже, вона проказувалася (можливо, речитативом) як напівспівний твір, хоч у даному випадку зробити остаточний висновок важко: поетична структура тут хоч і можлива, але ще невиразна.

Загалом, щоб установити поняття поезії в тому часі, треба спеціально на цій проблемі зупинитися, бо досі як поетичний твір Київської Русі-України розглядалося лише "Слово о полку Ігоревім", ніби унікальна пам'ятка давньої поезії і майже ніколи — у контексті розвитку поезії в той час, хоч іще О. Потебня, а за ним Іван Франко висловили резонну думку, що коло поетичних пам'яток у тому часі було ширше. Так, перечитуючи "Повість врем'яних літ", І. Франко писав: " Проходячи епізод за епізодом нашого найстаршого літопису, я переконався, що вони майже всі... зложені віршами, не силабічними, а тонічними з нерівним числом складів, але з досить рівномірним числом наголосів, так званим музичним розміром"3.

Виходячи з цієї тези у ряді останніх видань коло поетичних пам'яток того періоду було розширене. До "Антології української поезії", том І, що вийшов у Києві в 1984 р., мною було введено "Хвалебну пісню Борису і Глібу" з "Повісті врем'яних літ", "Слово в неділю по Великодні" Кирила Турівського і вперше розбито на поетичні рядки "Слово Данила Заточника" та "Слово про погибель Руської землі", а з пізнішого часу подано цього ж типу ("поетичне Слово") пам'ятку — "Слово о Лазаревім воскресінні", на поетичну структуру якого вказав той-таки Іван Франко. У книзі першій антології "Марсове поле. Героїчна поезія на Україні X — першої половини XVII століть", що вийшла в Києві у 1988 р., я подав переклади анонімних епічних уривків із "Повісті врем'яних літ" за розбивкою на поетичні рядки Івана Франка і збережені поетичні уривки "Слова о Романі Великім" з "Галицько-Волинсько-го літопису". Василь Яременко у своєму виданні "Повісті врем'яних • літ"4 зробив спробу виділити з літопису всі поетичні структури, частково, на мою думку, правильно, а частково передавши куті меду, тобто не всі його виділення можна сприйняти беззастережно.

В. Німчук у статті "Давньокиївські написи — пам'ятки літератури XI—XII ст."5 цілком слушно вказав: "Кілька софійських написів мають: виразні ознаки так званих кондакарних, або молитвословних, віршів. Суть кондакарної системи віршування полягає в тому, що її нерозскладеною ланкою є змістова одиниця, яка творить найпростіше (або більш складне) речення. Така одиниця не розпадається на стопи (як у силабо-тонічному вірші), ні на склади та їхні групи (як у силабічному вірші) і не пов'язується з сусідніми одиницями за принципами, характерними для інших систем віршування: римами, асонансами і т. д. Для кондакарної системи віршування характерні: 1) відсутність рими, 2) різне число складів у вірші, хоча й окреслене певними межами (від 5 до 15—16), 3) різна кількість наголосів у вірші, однак у певному діапазоні — від 2 до 5 (а в окремих випадках і до 6). Прояви кондакарного віршування деякі автори знаходять у "Слові о полку Ігоревім". Отже, кондакарний вірш — це вільний несилабічний вірш".

Дослідник слушно вважає, що кондакарний вірш походить від візантійського вірша, а зрештою від біблійного. Головною ознакою кондакарного вірша є система ритмічних сигналів, "які маркірують початок рядків". Будучи загалом згодні із цим визначенням, подамо свої уточнення: кондакарний вірш уживався у церковній службі: стихарі, кондаки тощо; можна вважати, що він уживався і в тодішній проповіді (безсумнівно в К. Турівського і гіпотетичне в Іларіона) і був тільки підвидом тодішньої поезії, певною мірою поєднуючись із нею — саме тією, що виникала на місцевому ґрунті.

Отже, крім кондакарної системи, назвемо її так, архаїчна українська поезія творилася з кількох пластів: героїчно-дружинного, моралістичного, обрядового та билинного. До героїчно-дружинної та моралістичної поезії треба віднести поетичні "Слова", названі вище. Про те, що це була поезія, свідчать звістки про музичний супровід при співі, як це вимічаємо у "Слові о полку Ігоревім": "Не десять соколів на стадо лебедів пускає, а свої віщі персти на живії струни накладає, — вони вже самі князям славу рокотали"6; у "Слові Данила Заточника": "Вострубімо, як у злотоковані труби, в розум ума свойого, почнімо бити, як у органи срібні, у знання мудрості своєї, висвистуючи на Богом одуховлених сопілках"7; у "Слові о Лазаревім воскресінні": "Ударив Давид у гуслі, покладаючи персти свої на живії струни, сидячи в підземнім Аді, мовляє: "Заспіваймо весело, дружино, піснями"8. Зазначимо, що в останньому випадку (у післякнязівський період) поетичні засоби дружинного "Слова" передалися твору моралістичному).

Цілком у комплекс дружинної поезії входять епічні тексти, введені в літописи. Це була піднесена поезія, яка поширювалася в усній традиції і тільки випадково в уривках чи повністю була записана книжниками давніх часів. Ця традиція мала поширення, в такій поетиці було складено "Похвалу князю Вітовту" 1428 р. і "Слово про битву під Оршею 1515 року", де є, до речі, пряма вказівка, що перед нами таки поетична пам'ятка: "О пречистая і премудрая главо! Як тебе я назву і як похвалю! Покірливістю язика мойого і художеством ума мойого"9. Ця поетика натурально передалась у героїчні піснеспіви пізнішого часу, зокрема в думи, в яких використано той-таки несилабічний вірш із музичною строфою, який збагатився дієслівною спорадичною римою. Вперше спорадична рима проскакує в найдавніших пам'ятках: "Слові о полку Ігоревім", "Слові в неділю по Великодні" К. Турівського та "Слові про погибель Руської землі". Є вона і в проповідях Серапіона.

Отже, традиція героїчного співу в такому словесному оформленні продовжилася на нашій землі і, консервуючись, утримувалася аж по XIX ст. За падінням князівської Київської держави ця традиція, як уже говорилося, з'єднується зі "Словом" церковно-дидактичним, яке також має характер архаїчної поезії ("Слово о Лазаревім воскресінні"), потім переходить у "похвали" Литовсько-руської держави, а вже тоді в українські думи. Можемо вважати, що при з'єднанні героїчної та моралістичної поезії відбулося злиття поетики героїчної із кондакарною. Це саме помічаємо у "Посольстві до папи римського Сікста IV" Іоанна (1476), де не тільки маємо вільний несилабічний вірш, а й пряму вказівку на поетичну структуру твору: "Всенайсвятіший Божий святий мужу, наскільки можливо це є від нас, це тобі приносим малеє гранесловіє" (курсив мій. — В. Я/.)10. Такий вірш бачимо і в "Ключі царства небесного".Герасима Смотрицького (1587), де дієслівна рима проступає значно частіше, але також спорадично, зовсім так само, як і в думах:


Случайные файлы

Файл
30815.rtf
149359.doc
122621.rtf
19007-1.rtf
178791.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.