Тарас Шевченко – великий син України (73638)

Посмотреть архив целиком












Реферат

Тарас Шевченко – великий син України


Життя Т.Г. Шевченка


Батьки Тараса Шевченка були кріпаками поміщика Василя Енгельгардта, якому в Звенигородському повіті Київської губернії належали великі маєтності, зокрема й села Кирилівка та Моринці. Родом з Кирилівки був батько Тараса, з Моринців — мати. Тарас народився 9 березня 1814 року в Моринцях. Коли хлопчикові не було й двох років, його батьки повернулися до Кирилівки, і тут, у вбогій хатині діда Івана, в тяжких злиднях минули дитячі літа майбутнього великого поета. Дід був свідком народного повстання проти польської шляхти 1768 року, його розповіді захоплювали допитливого хлопця й на все життя запали в його пам'яті.

Коли Тарас підріс, то батько віддав його в науку до дячка. Навчання по церковнослов'янських книжках було тяжким і супроводжувалось систематичним покаранням учнів різками. На дев'ятому році Тарасового життя померла його мати. Батько одружився з удовою, яка мала своїх трьох дітей. Життя хлопця стало ще тяжчим. Незабаром помер і батько. В одинадцять років Тарас лишився круглим сиротою. Деякий час він був пастухом у дядька Павла, далі став за «школяра-попихача» в дяка: носив до школи воду, рубав дрова, топив грубу. П'яниця-дяк знущався над школярами й над Тарасом. Проте, яким не було лихим становище «школяра-попихача», воно все ж давало йому шматок хліба й змогу вчитися. З ранніх років виявилась у Шевченка пристрасть до малювання. Вугіллям і крейдою він малював, де тільки міг: на стінах, дверях, воротах. У школі, коли до його рук могли вже потрапляти папір і олівець, потяг до малювання зріс ще більше.

На п'ятнадцятому році Тарасового життя в його долі сталася зміна. Помер старий пан. Кирилівка дісталася його синові — Павлу Енгельгардту, для якого набирали по селах двірню. Тараса зробили «козачком», в обов'язки якого входило невідлучно сидіти в панському передпокої й чекати, поки панові необхідно буде дати люльку, вогонь чи налити склянку води. З початком польського національно-визвольного повстання 1830-1831 років службове становище Шевченкового пана змінилося. Він покинув Вільно і на початку 1831 року переїхав до Петербурга. За ним, разом з іншими, прибув і Тарас. У Петербурзі Тарасова нездоланна пристрасть до малювання виявилася ще з більшою силою. Енгельгардт вирішив, що йому вигідно мати власного кріпосного маляра. Він поступився, нарешті, невідступному проханню Шевченка і законтрактував його, уже вісімнадцятирічного юнака, на чотири роки «різних малярських справ майстрові» Василю Ширяєву. Світлими «білими» ночами Шевченко ходив у Літній сад змальовувати статуї. За цим заняттям якось застав його земляк, молодий художник Іван Сошенко. Вражений талантом юнака і його становищем кріпосного художника, Сошенко намагався всіляко допомагати Шевченкові. Він познайомив його з байкарем Є.Гребінкою, деякими учнями й викладачами Академії мистецтв, зокрема славетним художником К. Брюлловим. Нові знайомі вирішили визволити його з кріпацтва. Брюллов намалював портрет відомого поета В. Жуковського, який було розіграно в лотерею. На виручені гроші 22 квітня 1838 року Шевченко був викуплений на волю і незабаром став учнем Академії мистецтв, його вчителем став Брюллов, під керівництвом якого Шевченко досяг значних успіхів. Протягом 1839-1841 років він одержав три срібних медалі за художні роботи.


Початок поетичної творчості


Писати вірші Шевченко почав невдовзі до викупу з кріпацтва. Перші його літературні спроби гаряче підтримав і заохотив відомий український письменник Є.Гребінка. Поступово вірші молодого поета в рукописах ставали відомими його друзям та знайомим, які пророкували в ньому геніальний поетичний талант.

У перший період своєї творчості Шевченко написав баладу "Причинна" сюжет якої побудований за мотивами народних пісень про вірне кохання, розлуку й трагічну смерть дівчини й козака. Балада змальовує кінцевий момент трагедії. Дівчина, доведена до розпачу розлукою з коханим, йде до ворожки. Від її “чарів” вона стає “причинною” душевно хворою. Напівсонна, білим привидом блукає бурхливої ночі понад Дніпром, лізе на вершину дуба, щоб подивитися чи не їде милий. Причинна злазить з дуба, а внизу на неї чекають русалки – душі нехрещених дітей, які повиходили з Дніпра грітися проти місяця. Русалки залоскотали дівчину, а потім “Довго, довго дивувались на її вроду”. А вранці на стомленому коні повертається козаченько. Не спочиваючи, поспішає додому, щоб швидше побачитися з дівчиною. Його гнітить тяжке передчуття. Він помічає тіло коханої і з розпуки вбиває себе. Виразно виявилося в баладі «Причинна» й гнучке, майстерне володіння ритмічними засобами віршування.

«Причинна» — великий творчий успіх молодого Шевченка. Сучасники сприйняли баладу з захопленням. Два уривки з неї — «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Така її доля...» — перейшли в народ, стали популярними піснями. В баладі «Тополя» поет розповідає про струнку, одиноку тополю, яка не піддається вітрам і високо здіймається у своїй незайманій красі до "самого неба", стає символом краси простої дівчин, її моральної величі. «Тополя» - одна з кращих балад Шевченка. В основу сюжету покладено звичайний для тогочасної дійсності факт – віддання дівчини за нелюбого, старого, зате багатого. У баладі "Утоплена" розповідається про розбещену матір, яка за гульнею "не зчулася, як минули літа молодії…", із заздрості до молодості і розквітлої вроди дочки топить її і сама гине. Поет засуджує неробство, розбещеність, паразитизм, які вбивають у людині все найблагородніше, найвеличніше, навіть материнську любов. До соціально-побутових поем раннього періоду належать "Катерина", "Мар'яна-черниця", "Слепая". Поеми Шевченка «Катерина», «Тарасова ніч» склали першу поетичну збірку Шевченка — «Кобзар». Спеціально для «Кобзаря» Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої». Вихід у світ цієї невеличкої книжечки, до якої ввійшло лише вісім творів, приніс Шевченкові широку славу. У цей же час він починає писати драматичні твори російською мовою. Уже в ранніх творах Шевченка визначились характерні риси його поезії — народність, волелюбність, свіжість, простота.

У «Кобзарі» 1840 року особливу увагу сучасників Шевченка привернула поема «Катерина». Вона швидко набула популярності. Щирість і безпосередність почуття молодого поета, глибока емоційність, краса і виразність поетичної мови виявилися в «Катерині» з винятковою художньою силою й поставили її на одне з перших місць серед ранніх творів Шевченка. Шевченко присвятив її видатному російському поетові-романтику Василю Жуковському, який поряд з Карлом Брюлловим відіграв вирішальну роль у його викупі з кріпацтва.

Твір починається ліричним зверненням поета до «чорнобривих» дівчат. Поет закликає недовіряти спокусникам, які можуть легко занапастити молоде життя. Він протиставляє здорову народну мораль моралі нетрудових верств. Звернення поета становить ліричний образ-переживання, в якому з самого початку виразно вгадується і тема твору – тема зневаженого кохання селянської дівчини до людини іншого соціального етапу, і сумно-трагічний характер її висвітлення. Катерина покохала панича-офіцера. Вона не слухала «ні батька, ні неньки», пішла за покликом свого серця. Нерівного кохання Катерини, яке криє в собі небезпеку для дівчини і загрожує їй занапащенням долі, село не схвалює. Слава про Катерину «на все село недобрая стала». Але суворої правди, яку підказує навколишнє середовище, Катерина не сприймає. Незабаром панич-офіцер пішов з села у похід. Події розвиваються дедалі драматичніше, розповідь про них стає напруженішою. І ставши покриткою, Катерина ще деякий час живе ілюзіями, надіями, що милий, який «обіцявся вернутися», повернеться, тоді Катерина стане його дружиною, «забудеться горе». Сільські поговори вилилися в справжню трагедію для Катерини, коли вона народила дитину. Вона «вже не співає, як перше співала» — «кляне свою долю». Вдень Катерина не виходить з хати, тільки увечері носить по садочку сина.

Батьки Катерини, прибиті горем дочки і сільським поговором, проганяють її з дому. Ця трагічна сцена — одна з найбільш вражаючих у поемі. Після довгих поневірянь, під час яких доводилося і ночувати під тином, і просити милостиню, Катерині таки вдалося зустріти свого Івана, але він її грубо, брутально відштовхнув. У цьому епізоді, сповненому надзвичайної драматичної сили, розвиток дії досягає кульмінації, за якою настає трагічна розв'язка: остаточно вибита з життєвої колії, втративши свою останню надію, знесилена Катерина лишає сина на шляху, а сама кидається в ополонку.

Епілог поеми — епізод, що стався через кілька років. По дорозі до Києва сів спочивати сліпий кобзар з хлопчиком-поводарем. У великій подорожній кареті — берлині, запряженій шестернею, їде шляхом пан з сім'єю. Спинились коло старців, махають з віконця рукою, підкликають малого поводаря-міхоношу. Пані дивується його вроді, дає йому гроші, а пан пізнав батько свого сина, та не хоче взяти. Хлопчик-поводар — це син Катрусі, Івась. Його врятували лісники, він підріс і тепер водить старого кобзаря, викликаючи глибоке співчуття дівчат.

Катерина — образ неповинної страдниці-покритки, селянської жінки, скривдженої офіцером. Доля Катерини викликає глибоке співчуття і збуджує палкий протест проти соціальної кривди, проти наруги над людиною.

Катерині в поемі протиставлений пан-офіцер, людина з потворними моральними уявленнями й звичками свого класу, бездушний і підступний зальотник, для якого страждання й зламане життя селянської дівчини нічого не важать. На початку поеми він подається тільки в сприйнятті дівчини: молодий військовий, чорнобривий. Майже до кінця твору судити про нього можна лише з того, що через нього і з його вини сталося з Катериною. Тільки в одному епізоді, під час зустрічі із зведеною ним Катериною, офіцер виведений безпосередньо. Пізнавши сина, він не хоче його взяти, відвертається, покидає його напризволяще. Трагедія Катерини стала трагедією і її батьків. Це трудівники-селяни, чиї нехитрі поняття про святість і непорушність сім'ї та шлюбу, чистота й правда в людських взаєминах ґрунтуються на здоровій народній моралі. Лихий поговір і глузування з Катерини на селі вони беруть і на себе й переживають її необачний вчинок як власну ганьбу й вину перед сільською громадою. Батько й мати осуджують Катерину і, хоч і люблять її, з пекучим болем у серці виганяють зганьблену дочку шукати батька своєї дитини. З горя й туги батьки невдовзі помирають.


Случайные файлы

Файл
117107.doc
33233.rtf
125094.rtf
otchet1.doc
142965.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.