Специфіка англійського реалізму та його втілення в творчості Чарльза Діккенса (73599)

Посмотреть архив целиком











Реферат

з зарубіжної літератури

на тему:


СПЕЦИФІКА АНГЛІЙСЬКОГО РЕАЛІЗМУ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА”


ПЛАН


1. РЕТРОСПЕКТИВА ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В ТВОРЧОСТІ Ч.ДІККЕНСА.

1.1 Труднощі дитинства Ч.Діккенса та їхній вплив на творчість письменника.

1.2 Загальна характеристика періодів та мотивів творчості Ч. Діккенса.

2. СПЕЦИФІКА АНГЛІЙСЬКОГО РЕАЛІЗМУ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА.

2.1 Огляд загальних особливостей англійського реалізму в літературі XIX століття.

2.2 Моралізм та повчальність як методи реалізму в творах Ч. Діккенса.


1. РЕТРОСПЕКТИВА ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА

1.1 Труднощі дитинства Ч. Діккенса та їхній вплив на творчість письменника.


Чарльз Діккенс народився 7 лютого 1812 року у Лендпорті, поблизу Портсмута, в родині дрібного чиновника морського відомства. Його батько Джон Діккенс, добродушний і дещо хвалькуватий прожектер, був типовим невдахою; у молодості він мріяв стати актором, але так і не зумів здійснити свою мрію. Мати майбутнього письменника – Елізабет Діккенс – прищепила синові любов до читання, а найголовніше – навчила його любити людей, прагнути добра, ненавидіти зло. Батьки Ч. Діккенса були людьми добрими та чесними, але досить безладними та безпечними. Самі вони жили легко і бездумно, через що життя їхніх численних дітей ускладнювалося бідністю та нестатками. Служба вимагала від Джона Діккенса частих переїздів. У 1814 році сім'я переїхала в Лондон, а через три роки оселилася в містечку Чатемі. Роки, прожиті тут, – найщасливіша пора в дитинстві Ч Діккенса. Його батько отримав місце в Адміралтействі, і сім’я на деякий час була забезпеченою.

Ч. Діккенс був вразливою дитиною і відзначався спостережливістю, любив читати вірші та співати пісні. Під впливом батька заохотився до театральних постановок. Незабутнє враження справили на нього виступи знаменитого клоуна Ґрімальді.

Початкову освіту Ч. Діккенс здобув у школі Чатема. Проте на той час, коли йому виповнилося дев’ять років, відносне благополуччя сім’ї пішло на спад. Батько заплутався у боргах, в домі велися постійні розмови про платежі. В 1822 році, коли, розпродавши майже все домашнє майно, щоб оплатити хоча б частину боргів, Джон Діккенс відправився у Лондон, куди його перевели у справах служби. Десятилітнього Ч. Діккенса залишили в Чатемі закінчувати шкільний семестр, після чого він сам змушений був добиратися в Лондон. Відтоді розпочалося його нове життя. Про цей найважчий період у його долі Ч. Діккенс не любив згадувати і розповідати. Через кілька місяців батько майбутнього письменника опинився у борговій в’язниці. Ч. Діккенс змушений був кинути школу і почати працювати за шість шилінгів у тиждень на фабриці взуттєвої вакси. Робочий день тривав від ранку до пізнього вечора. У похмурій занедбаній споруді, гучно йменованій фабрикою, від затхлого повітря важко було дихати. Інколи від перевтоми ти постійного недоїдання Чарльз втрачав свідомість, але він ніколи не скаржився, терпів злигодні, самотність, а почасти й відчай.

Ч. Діккенс працював на фабриці не більше чотирьох місяців, але цей час видався йому болісною, безнадійною вічністю і розбудив рішучість вибитися з бідності. Жахливі спогади про цей час мучили Ч. Діккенса навіть у зрілі роки. “Я, – згаду­ватиме Ч. Діккенс у зеніті своєї слави, – так глибоко заховав у своєму серці жахливий спогад про те, наскільки, як здавалося мені, я був безсилий у боротьбі за своє утвердження як людини, що часом мені спадало на думку добровільно покінчити з життям... І такою ж жалюгідною ввижалася мені моя доля, що тепер щоразу, коли ненависний привид посоромленого дитинства несподівано з'являється переді мною, я починаю тремтіти, ніби в лихоманці, і мені здається, що все пережите мною, – це вічна дійсність. Я забував, що я відомий письменник, що я маю почуватися щасливим… Я забуваю про все і в безглуздому відчаї переношуся, як ввижається мені, назавжди у найтяжчу пору мого життя – роботу на фабриці вакси...”.

Ці трагічні роки залишили такий глибокий слід у пам’яті Ч. Діккенса, що майже в кожному його творі можна почути їхнє далеке відлуння. У романі “Девід Копперфілд” Ч. Діккенс начебто знову переживає своє дитинство, коли він, зневажений, безпомічний, усіма покинутий, гнув свою спину на фабриці від ранку до вечора, а в “Крихітці Дорріт”, в заключних розділах “найвеселішого” роману “Посмертних записках Піквікського клубу” зринають сумні часи побачень у тюрмі з батьком. І завжди в художню тканину твору, незалежно від міри комізму в ньому, Ч. Діккенс вкраплював сцени животіння і страждання бідняків, що опинилися на дні суспільного життя. На все життя у свідомості письменника залишився панічний страх перед убогістю, що приймала часом фантастичні розміри.

Невелика спадщина, отримана після смерті родички, врятувала сім’ю Ч. Діккенса. Батьки сплатили борги, і він знову почав відвідувати школу, розпрощавшись з фабрикою вакси. У “Класичній і комерційній академії”, як називався цей учбовий заклад, навчали англійської мови, латині, літератури, математики, танців і основ комерції. Чарльз був щасливим, учився з радістю, до нього повернулося щастя перерваного дитинства. Його любили за привітність, дотепність, веселі вигадки. Він був душею любительських спектаклів, для яких особисто писав п’єси у віршах і прозі.

У 15 років Ч. Діккенс був змушений остаточно кинути навчання, потрібно було допомагати сім’ї. Наступним етапом діккенських “університетів” стали суддівські контори, світ англійського судочинства. У 1827 році він отримав місце розсильного, потім клерка. Розпочавши рознощиком і переписувачем паперів і ділових листів, Ч. Діккенс вивчав стенографію і, опанувавши її досконало, почав отримувати замовлення на складання репортажів про судові засідання. Три роки провів він у світі суддівських чиновників, побачив багато позивачів і відвідувачів, вислуховував слідчі зізнання, допити підсудних, спостерігав за характерами та долями людей.

Ч. Діккенса в юності приваблював театр. Він брав уроки сценічної майстерності в актора Роберта Кілі та надіявся стати членом трупи Ковент-Гардену. Однак в день прослуховування через хворобу Ч. Діккенс не зміг з’явитися в театр. Актором він не став, але любов до театру та сцени зберіг на все життя. У любительських спектаклях він грав у всі періоди свого життя, в багатьох містах Англії та США виступав з читанням своїх творів.

У сімнадцять років Ч. Діккенс пережив перше кохання – до Марії Біднелл, дочки директора банку. Марія відповідала взаємністю, але стати дружиною звичайного стенографіста не хотіла. Ч. Діккенс важко пережив біль і гіркоту нерозділеного почуття; спогади про “жорстокосердну маленьку жінку” надихнуть його на створення образів героїнь “Девіда Копперфілда” (Дора) і “Нашого спільного друга” (Флора), у котрих краса та чари молодості поєд­нуються з егоїзмом.

Наполегливо працюючи, Ч. Діккенс створив свій перший оригінальний добуток – серію знаменитих нарисів про Лондон і його мешканців. Ці нариси він підписував псевдонімом “Боз”, прізвиськом молодшого брата Мозеса. Вони привабили читача своєю дотепністю і влучністю характеристик; у них проявився демократизм автора, притаманний йому гумор, тонка спостережливість. “Нариси Боза” мали успіх, незабаром книговидавець Хогарт опублікував їх окремою книгою. Він же порекомендував початківця-літератора власникові одного великого журналу. Ч. Діккенс повинен був придумувати короткі підписи до малюнків і карикатур відомого в ті роки художника Р. Сеймура про клуб невдалих спортсменів. Так з’явилися “Посмертні записки Піквікського клубу”.

З “Нарисами Боза” Ч. Діккенс ввійшов в англійську літературу, а романом “Посмертні записки Піквікського клубу” (1836 – 1837) він затвердився в ній як самобутній і оригінальний художник слова. Роман видавався окремими частинами. Він був пронизаний м’яким гумором і оповідав про пригоди товстого і добродушного холостяка містера Піквіка і його молодих друзів. У той же час перший роман Ч. Діккенса є гострою сатирою на англійське правосуддя.

До середини 30-х років Ч. Діккенс був уже відомим і популярним письменником Англії. Його нові добутки мали великий успіх у читаючої публіки, а його суспільна діяльність залучала до нього і викликала любов у простих англійських трудівників. Популярність письменника в народі була настільки велика, що йому кілька разів пропонували балотуватися в парламент, однак на ці пропозиції Ч. Діккенс відмовляв. Він був не тільки великим письменником, але й одним з найвідоміших людей свого часу.

В цей час в особистому житті Ч. Діккенса відбулися значні події: в 1836 році він одружився з дочкою Хогарта – Кетрін. Згодом він переживає одне з найбільших потрясінь свого життя: несподівано помирає молодша сестра його дружини Мері, яка мешкала разом з ними. В його серці збереглися найніжніші почуття до Мері. Для Ч. Діккенса вона залишилася на все життя уособленням милосердя та щастя.

Ч. Діккенс був ідеальним батьком. Він разом зі своєю дружиною виростив і виховав трьох синів і сімох дочок. Ч. Діккенс приділяв дітям багато уваги. Усі вони одержали гарне виховання й хорошу освіту і зайняли гідне місце в суспільстві. Старший син Ч. Діккенса став адміралом флоту, молодші сини успішно займалися скотарством в Австралії. Усе життя з любов’ю і теплотою вони відзивалися про свого батька і завжди цінували ту доброту і турботу, що оточувала їх у рідному домі.


Случайные файлы

Файл
~1.DOC
46139.rtf
94035.rtf
116652.rtf
14335.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.