Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка (73436)

Посмотреть архив целиком












Реферат на тему:

"Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка"


Одним із представників революційно-демократичної течії є Іван Якович Франко (1856-1916). Всі етапи його життя від бунтарського “Вічний революціонер” до розважального “З останніх десятиліть” об`єднує одна ідея, один перманентний чин – це боротьба “за хлопські справи...”. і на цьому сходилися його прихильники і вороги – І. Франко все життя відчував й не приховував свого “хлопського” походження, тому і захищав відкрито оті справи. І. Франко завжди жваво відгукувався на актуальні і не лише галицькі, українські й світові проблеми, з позиції народу, що “був запертий в льох..., що в гору йде...”, шукав справедливості для покривджених, правди для ошуканих. Він не лише писав, - але і діяв, - був одним з засновників радикальної партії Галичини (1890), членом багатьох наукових товариств, редколегій. Наприкінці життя, його – селянського сина, тепер світової слави письменника, вченого (але якого так і не затвердили доцентом рідного університету) висунули кандидатом на Нобелівську премію з літератури.

Характеризуючи політичні погляди І. Франка, відзначимо декілька наступних головних проблем, навколо яких концентрувалась його увага. По-перше, це аграрна проблема, шляхи її вирішення в Галичині, принципи розв`язання в цілому селянського питання. І.Франко добре знав важкий матеріальний стан галицького селянства, експлуатацію його польськими, австрійськими панами, лихварство з боку кредиторів, політичне безправ'я в системі адміністративного (як, правило польського) управління. Свідченням того може бути те, що цінуючи Франка саме як людину, що не лише добре знає їх нещастя, але активно бореться за їх права, галицькі селяни висунули його кандидатом у депутати в австрійський парламент. Однак в результаті розгнузданої і цинічної компанії, влаштованої польсько-шляхетськими керівниками Галичини у 1897 році, які вразили Франка “як грім, як нагла хвороба”, кандидатура його не пройшла.

По-друге, це робітнича проблема, аналіз важкого життя пролетарів, обґрунтування провідної ролі робітничого класу в боротьбі за соціальне й національне визволення. Одним із перших кроків до визволення, вважав він, повинно бути проведення кооперування трудящих, організація взаємодопомоги з метою соціального захисту, підвищення культурного рівня трудящих. Тому він пропонував створити ремісничі об'єднання для взаємної допомоги робітникам, а по селах домагатися, щоб селяни землю і реманент складали “...докупи для спільної праці”.

Політика виробничого кооперування мала привести до ліквідації усіх класових різниць. Однак це не означало, що він виступав прихильником боротьби за диктатуру пролетаріату. В той же час І. Франко був соціалістом, однак його соціалізм на відміну від марксистського, спирався на загальнолюдські, а не класові цінності. Франківський соціалізм мав би спиратися на широке самоуправління общин, повітів і країв, це мав би бути недержавний соціалізм.

По-третє, це національна проблема, підхід до якої ще зовсім недавно був однобічним. Справді І. Франко виступав за демократичне розв'язання цієї проблеми, за рівність націй, проти месіанізму будь-якої нації, проти ігнорування національного питання. Однак І. Франко виступав і як український патріот, який підкреслював, що все, “що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді б прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді б “широкими вселюдськими” фразами покрити своє духовне відчуження для рідної нації”. Тому вважав він, наш “ідеал національної самостійності у всякому погляді, культурнім і політичнім... мусимо серцем почувати... мусимо розумом усвідомлювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наблизитись до нього, інакше він не буде існувати і ніякий містичний фаталізм не створить його там, а розвій матеріалістичних відносин перший потопче і роздавить нас, як сліпа машина”.

По-четверте, це – загальні проблеми суспільного розвитку, людського поступу, права та політичного життя тогочасної Європи. Тут І. Франко додержувався позитивістської концепції, йшов вслід за Ч. Дарвіном. В окремих положеннях відчувається вплив характерного для українських мислителів ґердерівського підходу до історії, культури. Не оминув він і розгляду окремих положень політичної доктрини лібералізму, критикуючи його за формалізм у дотриманні права, він одночасно достатньо високо цінував деякі його основні риси – свободу особи, демократичні права. Одночасно І. Франко не захоплювався й марксистською концепцією пролетарської демократії. У статті “Що таке поступ?” він зазначав, що майбутня марксистська народна держава теж викликає застереження з огляду на те, що “всеможна сила держави налягла б страшним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусила б щезнути...”. Виховання людини “...зробилось би мертвою духовною муштрою, казенною”, і в кінці пророчить висновок: “Народна держава стала б величезною народною тюрмою”.

В політичному житті він не був великим прихильником політичного компромісу, політичних поступок (до речі в приватному також...), чим і спричинив гостру реакцію своїх опонентів.

Проблема виникнення держави займала увагу І. Франка. Він прагнув проаналізувати сам факт виникнення держави. Цю проблему вчений розглядав у контексті виникнення “людської суспільності”, яка пройшла тривалу і складну історію, починаючи з первісних часів, де “перші зв`язки суспільного життя безперечно появились в формі часової спілки чередової”. Але з часом поступово “збиралися такі спілки, котрі вже не розходилися, але держалися купи”. Відбувся процес творіння громад, суспільних утворень, формувалося людське суспільство та усі його інституції у їх первісних формах.

Вбачаючи у соціальній революції докорінну зміну всієї системи соціально економічних і політичних відносин, І. Франко підкреслював і те, що вона не мусить обов'язково проходити як “всесвітня різанина”, яка є результатом тиранії і жорстокості панівних сил, низького рівня матеріального і духовного розвитку суспільства. І. Франко був переконаний, що “послідовний акт великої революції соціальної буде остільки лагідніший, а тим самим розумніше і глибше проведений, оскільки освіта і наука зможе прояснити масам робочого народу ціль і способи цього діла”.

І. Франко був далекий від думки, що в умовах капіталізму вже усунена будь-яка можливість насильства і кровопролиття у здійсненні революції. Така можливість є, але реальність її здійснення може зменшуватися з подальшим матеріальним і духовним прогресом суспільства. Враховуючи цю тенденцію розвитку, він наголошував на тому, що “соціалістична пропаганда має на меті” не раптове проведення реформи, а власне розумне, продумане, і якнайдосконаліше її впровадження. Водночас, підготувавши та просвітивши народ, можна запобігти страшному, кривавому вибухові, який через посилення гноблення, злиднів та кількісне збільшення пролетаріату був би неминучим і для “усієї народної освіти, для всього поступу дуже шкідливим”.

Що ж замінить державу за соціалізму ? На думку І. Франка, держава у давньому значенні слова за соціалізму зникне. Державу і політику замінить діяльність самих громад.

І. Франко зазначав, що громадсько-федеративний принцип, який лежить в основі федерації осіб і громад, котрі порядкуються виключно до своїх інтересів, потреб, оберігає і гарантує свободу особи і громади. “Кожна громада в краю, так як кожна особа в громаді, є свобідною одиницею, порядкується у себе дома зовсім по – своєму і ніхто не має права накидати їй з гори які-небудь правила. Тому-то кожна громада має право входити в зв'язки і дружбу з іншими громадами, з котрими як і коли хоче. Може об'єднуватись для більших спільних праць, чи для обміну витворів, чи для цілей просвітніх і т. д. Це тільки й є правдиве братерство (федерація), і тільки воно одно може запевнити лад і добру злагоду між громадами”. І. Франко особливо захищав і відстоював свободу й автономію громад як підставових одиниць суспільного життя. Галицька робітнича громада домагалася, “щоби в ділах господарських, так само як і в усяких інших, ніхто не мав прав давати громадянам які-небудь накази, накидати їм старшину або що, але щоби громади своїм господарством управляли, як самі хочуть, ділили його між своїх громадян, як їм випаде ліпше, і видавали часть спільного громадського добра там і на такі діла, на які їм запотребиться”.

Цей же громадсько-федеративний принцип визначає відносини між особою і громадою, їхні права та обов'язки. “Громада буде старатися розвивати кожну людину після її вроджених спосібностей і в міру її розвитку і сил використати її для добра людського, заглядно для її ж власного добра. Оставляючи кожному необмежену свободу слова, навчання, способу життя сусідовання і переходу з громади до громади, - загал пильнувати буде тільки тих условин, які конечні до вдержання людського життя і розвитку, праці і справедливості. Загал обійме, отже, (звісно, поручить виборним) заряд громадської праці і розсуджування можливих спорів між громадянами, а також в разі потреби оборону перед постороннім ворогом”.

І нарешті громадсько-федеративний принцип визначає відносини між громадами, об`єднаннями і народами. Ці погляди І. Франко виклав так: “Як поєдинчі громади, так і більші зв’язки громад моють необмежену свободу робити і порядкувати у себе по-своєму. Ніхто і ніяк не може їм ставити границі ані ніяких уставів, ніхто не може силувати яку-небудь громаду належати до того, а не до цього зв`язку. Розуміється само собою, що коли такі зв`язки повторяться поперед усього з відрубних народностей, то й їм оставлене буде повне право самостійно управлятись, розвиватись і жити, без ніякого верховодства одної народності над другою, більшою над меншою”.


Случайные файлы

Файл
13918.rtf
3038.rtf
73497.rtf
94133.rtf
28965.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.