Поезії та поеми Лесі Українки (73367)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Життєвий шлях Лесі Українки

2. Поезія Лесі Українки

3. Новаторство поетеси та заклик до боротьби

4. Біблійні легенди та їх співзвучність сучасності

5. Інтимна лірика

6. Передчуття революції

7. Ліроепос Лесі Українки

Висновок

Список літератури


Вступ


Повільно обертається чорний диск грампластинки. Спочатку тільки шум і потріскування. Потім, мов крізь бурю, мов крізь товщу сповнених великих історичних зрушень років, які відділяють нас від епохи Лесі Українки, ледве прориваються окремі звуки. І поки знаєш, кому належить той голос і яка пісня співається, то можна вгадати початкові слова;

Ой поїхав козак на Вкраїноньку

Та покинув свою дівчиноньку.

Голос високого, приємного тембру, несподівано сильний — голос Лесі Українки.

Напередодні сторіччя з дня народження поетеси, яке широко відзначалося в 1971 році, увагу дослідників привернули валики фонографа, на якому Леся Українка разом із своїм чоловіком Климентом Квіткою записувала від кобзаря Гната Гончаренка українські народні думи й пісні. На одному з валиків, перш ніж записувати спів кобзаря, Леся Українка перевіряла звучання фонографа. Проспівала фразу однієї з своїх улюблених пісень, а потім голкою «перекреслила» її на покритому воском валику. Реставратори відновили, наскільки це виявилося можливим, дорогоцінний запис, і потомки одержали змогу почути уже такий далекий від них живий голос Лесі Українки.

Але завжди був і буде вічно живим для нас поетичний голос славної дочки українського народу. Вперше він прозвучав у вірші «Надія», яким дев'ятирічна дівчинка відгукнулася па арешт і заслання за революційну діяльність рідної тітки Олени Косач. Відтоді її голос поета-борця, вловлюючи від берегів Случі до Дніпра «плач, і стогін, і ридання», став на захист інтересів трудового народу, через високохудожнє слово перетворився в дієвий засіб громадянського звучання, який був здатний запалювати в людських серцях «блискучу іскру Прометея» — революційний дух— і освітлювати уярмленому народові ідеали свободи й правди, обрії нового суспільного ладу. Чистий, ніжний і сумний, суворий і гнівний — звучить він і сьогодні неповторними акордами з рядків її вогненної громадянської і зворушливо-інтимної лірики, філософсько-психологічних, безкомпромісно-пристрасних ораторій-поем і драматичних творів, чарівної прози й блискучих літературно-критичних та публіцистичних статей, численних високохудожніх перекладів, і, нарешті, він живе в «дзеркалі її душі)) — епістолярії. Свідома свого громадянського покликання — служити рідному народові, боротися за звільнення людини від усіх форм рабства — Леся Українка надала художньому слову вогнеборчої крицевості, аби досягти гармонійного розвитку особистості й суспільства.

«Голос світового звучання» — так назвав одну з своїх статей про поетесу академік Олександр Білецький. Таке окреслення зроблено, виходячи з її невмирущої творчості, передусім новаторської поезії та драматургії. Тут Леся Українка не стала повторювати попередників або сучасників, а виробила свій, оригінальний голос, якого «не знала доти Україна», і ним могла брати без фальші найвищі ноти, рівноцінно вливаючись до хору світової поезії, поруч з голосами О. Пушкіна, Г. Гейне, Д. Байрона, А. Міцкевича; Т. Шевченка, І. Франка... І справді, прокладаючи нові дороги й відкриваючи нові художні горизонти, за ідейним, жанрово-тематичним багатством, версифікаційним розмаїттям, героїчним пафосом, нескореним духом прометеїзму Леся Українка належно зайняла своє місце в ансамблі багатоголосої світової поезії.



1. Життєвий шлях Лесі Українки


Леся Українка (літературний псевдонім Лариси Петрівни Косач) народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинському (тепер Житомирська область). Батько за освітою і фахом — юрист, мати — українська письменниця, відома під псевдонімом Олена Пчілка, сестра вченого й громадського діяча, з середини 70-х років — політичного емігранта Михайла Драгоманова. Коли майбутній письменниці йшов дев'ятий рік, Косачі перебралися до Луцька, а згодом — до села Колодяжне поблизу Ковеля, яке й стало на довгий час місцем перебування всієї родини. Хворобливу змалку Лесю батьки не віддали до школи, але зробили все, щоб вона здобула ґрунтовну освіту вдома. До того ж рано виявилася надзвичайна здібність Лесі до гуманітарних наук. Вона самостійно досконало освоїла основні європейські мови й літератури, стародавню і нову історію народів світу. Сім'я Косачів мала тісні зв'язки з видатними українськими громадськими й культурними діячами тієї доби, серед яких бачимо І. Франка, М. Лисенка, М. Старицького, М. Комарова. Це теж відіграло позитивну роль у формуванні майбутньої письменниці, допомогло порівняно рано вийти на свою дорогу в житті, пройнятися передовими поглядами й устремліннями епохи. У тринадцять років вперше підписала ім'ям «Леся Українка» надруковані у львівському журналі «Зоря» вірші «Конвалія» та «Сафо». А через три роки у підготовленому за участю її матері жіночому альманасі «Перший вінок» (1887) побачила світ поема «Русалка» і ще три вірші. Відтоді твори Лесі Українки більш-менш регулярно з'являються на сторінках українських періодичних видань.

Одночасно з початком літературної діяльності почалася ненастанна «тридцятилітня війна» з невідступною хворобою — туберкульозом, яка переслідувала письменницю все життя і не раз відізвалася скорбною нотою в її ліриці. Потяглися постійні мандри по лікарнях і теплих краях: Відень, Берлін, Крим, Італія, Грузія, Єгипет... Зумовлений внутрішніми творчими чинниками широкий діапазон образів і мотивів поезії та драматургії органічно переплівся з широкою географією особисто побаченого й пережитого в далеких від рідної домівки місцях. З другої полонини 80-х років, окрім виїздів на лікування, Леся живе переважно в Києві, разом із старшим братом Михайлом швидко входить в коло літературної молоді міста, стає ініціатором та організатором перекладу на українську мову і видання власними силами найвидатніших творів світової літератури. Хоч продиктовані молодечим ентузіазмом і любов'ю до рідного народу заходи були здійснені не повністю, однак це був примітний етап у житті Лесі Українки і всього того покоління, якому належало відіграти вирішальну роль у революційних потрясіннях початку XX століття. Учасники гуртка «Плеяда», крім перекладацьких справ, обговорювали власні твори, вели дискусії на актуальні суспільно-політичні теми. Молодь уже не задовольняла просвітянсько-культурницька програма «Громад» 70—80-х років, її все більше цікавлять соціалістичні ідеї, під знаком яких гуртувалися опозиційні царизмові сили. Як і кожна громадська інституція такого тину, «Плеяда» не мала певної програми, через деяких учасників вона змикалася з іншими, вже політичного характеру нелегальними чи напівлегальними молодіжними групами, як «Братство тарасівців», до якого мала причетність і Леся Українка, як група навколо Б. Грінченка. що помістила у львівському журналі «Правда» «Profession de foi (символ віри) молодих українців». Це вже були симптоми громадського оживлення після тривалого періоду реакції, оживлення, яке наростало протягом 90-х — початку 900-х років і спалахнуло революцією 1905 року.


2. Поезія Лесі Українки


Торування власного шляху, вироблення поетичного голосу Лесі Українки відбувалось в атмосфері політичної боротьби, літературних дискусій. Щоб бодай уявити їх суть, варто звернутись до одного з листів письменниці: «Та от мене дехто з товаришів корить, що нема в моїх віршах міцної тенденції, що бракує громадських тем, що в мене тільки образи та форма то ще так-сяк, а решта... Себто я мислю, що нікуди моя поезія пе судна... Десь моя муза вдалась така нетенденційиа та вбога, або, може, й те, що так я незручно вимовляю свої ідеї, бо таки сподіваюсь, єсть і у мене якісь там ідеї. Дехто теж нарікав, що я ховаюсь від «народних» тем і складу мови народної, лізу в літературщину та «інтелігентствую», але тут, певне, вся біда в тому, що я інакше розумію слова «народність», «літературність» та «інтелігенція», ніж як їх розуміють критики».

Це було сказано напередодні виходу першої книжки «На крилах пісень», яка з'явилась у Львові на початку 1893 року під безпосереднім наглядом І. Франка. Сюди ввійшли майже всі написані на цей час поезії й поеми, від учнівських наслідувань попередників, передовсім романтиків і Т. Шевченка, до вповні зрілих і мистецьки досконалих речей. Тут і впливи манери епігонів Шевченка («Русалка», «На роковини Шевченка»), і немов узяті з дівочого альбому зразки продукції поетес-феміністок того часу («Конвалія», «Розбита чарка»), і повторення шаблонів романтичної поетики («Місячна легенда», «В небі місяць зіходить смутний...»), і традиційні ліберально-народницькі заклики «не минати рідші пороги», «не забути в самотині країну свою» («До тебе, Україно, наша бездольная мати»). Вірші у збірці не датовані, розміщені ніби за тематичними циклами, з прогляданням тематичної близькості або просто без якоїсь певної системи. Це створювало враження певного еклектизму, недостатньої художньої вибагливості, заважало розгледіти напрям еволюції поетеси. Але в цілому книга одержала високу оцінку читачів і критики. Сучасників просто вразила художня досконалість кращих творів, незвичайна для початкуючого автора висока культура вірша, багатство строфіки і ритміки. Це підтверджує і цикл «Сім струн» (з присвятою М. Драгоманову), яким відкривається збірка «На крилах пісень». Цикл, побудований на семи потах музикальної гами, звучить оригінально своїм версифікаційним, тематичним та жанровим (тут і гімн, пісня, колискова, сонет, рондо, ноктюрн) багатоголоссям. Переплетення інтимних почуттів з громадянськими, характерне для цих віршів, стане надалі домінуючою рисою всієї поезії Лесі Українки. «Струна перша» арфи поетеси із вірша «Ро» озивається до бездольної, «безталанної» матері України, щоб в «шляхах-тернах» відшукати для рідного краю кращої долі. Наступна струна, покликана розбити «чорні хмари», добуває «чарівну зброю» для вільних пісень, а ще далі ставиться питання: «як світ повий з старого збудувати». Весь цикл — це справді неповторна гама кольорів і звуків навколишнього світу. Особливо багатою на «словесні фарби», зорові образи, ритмомелодійні інтонації є «Колискова», що розпочинається з ноти «Мі» («Місяць яснесенький...»). Не тільки заголовок, а й форма вказує, що перед нами колискова, може, найдавніший жанр у пісенному фольклорі. Помітно, однак, «надбудову», якої немє і не може бути в народній колисковій. Там все підпорядковане, сказати б, утилітарній, практичній меті — приспати. Тут же ясно вгадується інша, прямо протилежна мета — збудити, повідати, що чекав немовля на життєвій дорозі після безтурботних колискових снів. Народна колискова переводиться в іншу тональність, інший смисловий рівень плавно, ніби зовсім непомітно. У першій строфі — безхмарна, «сонна» ідилія колискової. В наступній у супокійну мелодію вплітається новий, застережливо-сумовитий, тривожний мотив про печалі, «лихо та жаль». Далі цей лютив міцніє і зовсім покриває колискову мелодію згадкою про «тяжку годиноньку», «гірку хвилиноньку». Четверта строфа — вершина, до якої підводяться ступені попередніх, катарсис, мотив боротьби. Навіть у такий мінорний жанр поетеса вносить соціальну заангажованість, що не вдавалося зробити її попередникам чи сучасникам, скажімо, Я. Щоголіву, О. Олесю. Письменниця спрямовує свого юного співбесідника па те, що в житті потрібно буде активно діяти, з «долею битися» (тобто тодішнім ладом). Здається, можна було б зупинитися: художній задум втілений повністю. Але ж перед нами колискова, і поетеса, не відступаючи від традиційної для фольклору кільцевої композиції, завершує вірш повтором першої строфи, вносячи, проте, в останній рядок суголосну провідній ідеї модифікацію: Спи ж ти, малесенький,






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.