Оскар Уайльд і мораль Доріана Грея (73283)

Посмотреть архив целиком





Реферат з зарубіжної літератури

на тему:

Оскар Уайльд і мораль Доріана Грея”


"Апостол естетизму" Світогляд і художні погляди О. Уайльда


Провідним принципом світогляду й Художньої творчості Оскара Уайльда був естетизм. Естетизм виник в Англії в кінці XIX століття як реакція на пуританський стиль вікторіанської доби. Художнім чинником зародження таких поглядів була ідея "мистецтва заради мистецтва", що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на соціальні проблеми. Поборники естетизму вважають, що література не повинна виконувати моральну місію, вчити добру, справедливості, що вона байдужа до проблем добра і зла. Мистецтво має служити красі, яка вища від життя.

Течію естетизму пов'язують із 1880-1890-ми роками. Проте вона не виникла на "голому місці" і мала в Англії попередників. Одними з перших виразників поглядів на мистецтво і красу як явища самоцінні були англійські поети і художники, які називали себе прерафаелітами. "Прерафаелітське братство" було утворене в 1848 році і включало в себе ряд художників, скульпторів і поетів. Назва "прерафаеліти" виникла тому, що свій ідеал мистецтва вони бачили в творчості майстрів середніх віків і раннього Відродження (тобто "до рафа-елівського" періоду). Живопис Джотто, Фра-Анжеліко, Ботічеллі приваблювали їх як зразок наївного, безпосереднього ставлення художника до природи. Релігійних дух дорафаелівського живопису вони протиставляють індивідуалізму і "безбожності" художників високого Ренесансу, а непрямим чином і сучасному матеріалізму.

Початкове ядро "Братства" склали художник і поет Данте Габріель Россетті, художник Гент і Мілле, потім до них приєдналися брат і сестра поета — критик Вільям Майкл Россетті і поетеса Христина Россетті. Пізніше з прерафаелітами були зв'язані особистою дружбою і близькістю творчої програми В. Морріс, Ч. О. Суінберн, В. Пейтер, О. Бердслей, О. Вайльд.

Прерафаеліти заперечували основи старого мистецтва і засуджували "ан-типоетичність" буржуазної дійсності. Прозаїчній "вік-торіанській" Англії прерафаеліти протиставляли пізнє середньовіччя, яке вони вважали царством живопису і поезії.

Безпосередніми попередниками естетизму Уайльда були його оксфордські вчителі — Рескін та Пейтер. Саме від них прийшло обож­нювання краси у мистецтві та відхід від проблем буття у світ власних витончених почуттів.

Уайльд, який багато що сприйняв у прерафаелітів, Рескіна і Пейтера, сам перетворюється на теоретика естетизму. Головним у його переконаннях було служіння Красі, віра в значущість і важливість Мистецтва. Естетичні погляди Вайльда мали міцний філософсько-літературний підмурок, ім'я якого — культ краси. Поклоніння мистецтву та красі стають сенсом його життя.

Важливе положення естетики Уайльда — співвідношення мистецтва і моралі. Вайльд приходить до думки про те, що мистецтво перебуває поза сферою моралі. Поширюючи тезу про самодостатність мистецтва, він за­перечував вплив морально-етичних законів суспільства на митця та його твори: "Закони мистецтва не збігаються із законами моралі"; "Естетика вища від етики!"; "Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання приводять до непрощенної манірності стилю"; "Розуміння фарб і барв важливіше для розвитку особистості, ніж поняття про зле й добре"; "Будь-яке мистецтво аморальне".

Свою філософію мистецтва Уайльд виклав у книзі "Задуми", яка відкривається діалогом "Занепад брехні", де під "брехнею" письменник розумів мистецтво вигадки. Вайльд говорить, що мистецтво "не можна оцінювати зовнішнім мірилом схожості із дійсністю. Воно швидше покривало, ніж дзеркало..." Уайльд стверджує, що справжнє мистецтво засноване на брехні, а занепад мистецтва XIX століття пояснюється тим, що "мистецтво брехні" виявилося забутим. Сучасна література не подобалася Уайльду саме тому, що була надто наближена до дійсності, перетворювалася на копію реального життя, у якому прекрасного було занадто ма/ю. Він заявляв, що "життя — дуже їдуча рідина, воно руйнує мистецтво...", і що "реалізм як метод — нікудишній, і кожний митець має уникати двох речей — сучасності форми і сучасності сюжету". Мистецтво, на думку Уайльда, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за своїми законами. Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно вище від життя.

У трактаті "Занепад брехні" Уайльд формулює основні принципи естетизму:

велич і вічність мистецтва;

самодостатність мистецтва;

мистецтво вище за істину й мораль;

замилування прекрасним;

естетична увага до почуттів, вражень людини;

зображення краси в усіх ЇЇ проявах;

проголошення насолоди як вищого сенсу існування (гедонізм).

Своєрідним виявом естетизму письменника,, своєрідним розумовим гедонізмом — насолодою від гострої гри думок — можна вважати його знамениті парадокси. За них сучасники називали Уайльда "Принцом парадоксу". За яскравими парадоксами, які виявилися життєздатнішими за теоретичні постулати естетизму, приховується рідкісне розуміння явищ природи і завдань мистецтва, функцій художньої критики, аналізу літературних явищ. Як відзначає дослідник творчості Уайльда М. Соколянський, парадоксальна, афористична форма викладення думки не ослабила, а навпаки — посилила вплив роздумів Уайльда на сучасників і нащадків, навіть на тих, хто різко відкидав положення його естетики.


"...мораль цієї книги більш ніж очевидна"

Роман О. Вайльда "Портрет Доріана Грея"


Навряд чи можна знайти у світовій літературі романи, які були б написані так швидко, як "Портрет Доріана Грея". Вайльд написав свій єдиний роман всього за три тижні! Дар імпровізатора виявив себе і тут. Вперше роман був надрукований у липневому номері американського журналу "Ліппінкбтс Манслі Мегезін" за 1890 рік. У квітні наступного 1891 року "Портрет Доріана Грея" виходить окремими виданням із значними доповнен­нями. Вайльд додав шість нових розділів і передмову.

Вайльдівська передмова складається із двадцяти п'яти афоризмів. Вона найбільш повно виражає основні позиції вайльдівського естетизму. "Художник — той, що творить прекрасне", твердить Вайльд, "обранцями є ті, для кого прекрасне означає лиш одне'— красу", а мистецтво "зовсім не дає ніякої користі". Вайльд протестує проти розуміння мистецтва як дзеркала життя, проти мертвого зображення. У передмові автор визначив головну мету твору — велич мистецтва, яке стоїть над життям, апофеоз гедонізму — філософії насолоди. Для визначення свого естетичного кредо автор вживає, як правило, феєрверк афоризмів і парадоксальних суджень. Двадцять п'ять афоризмів передмови у концентрованому вигляді визначають систему естетичних уподобань літератора. Передмова і сам зміст роману складають своєрідний діалог

Задум роману виник доволі несподівано. Одного разу в майстерні свого приятеля, художника Бєзіла Во-рда, Вайльд побачив натурника, якій уразив його досконалістю зовнішності. Письменник вигукнув: "Який жаль, що і йому не минути старості зі всією її потворністю!" Безіл зронив, що малюватиме щороку новий портрет, аби природа відбивала свої невблаганні закони — карби на полотні, а не на зовнішності "херувима", котрого щойно побачив Уайльд.

Були у романа Уайльда і літературні джерела. Мотив таємничого зв'язку долі людини з її портретом Вайльд міг запозичити із знаменитого роману Метьюріна "Мельмот-скиталець" — справжнього, а не тільки літературного пращура письменника. У "родоводі" роману — "Фауст" Гете, твори німецьких романтиків Е.Т.А. Гофмана ("Малюк Цахес") і А. Шаміссо (у його "Дивній історії Пе-тера Шлеміля" йдеться про те, як герой загубив свою тінь), "Шагренева шкіра" О.Бальзака, а також призабутий сьогодні роман німця Й. В. Майнголада "Сидонія-чаклунка", перекладений, до речі, матір'ю Вайльда.

Серед численних парадоксів Оскара Вайльда є такий: "Я можу повірити лише неймовірному". Роман "Портрет Доріана Грея" також ґрунтується на парадоксі, на фантастичному, неймовірному. Самозакоханий молодий красень Доріан Грей ладен закласти душу дияволу, аби не старіти і залишатися вродливим. І його обличчя дійсно залишається молодим і прекрасним, тоді як Доріан, зображений на портреті, фізично старіє, на ньому відбиваються жорстокість і аморальність оригіналу. Наприкінці твору, бажаючи знищити портрет, Доріан втикає в нього ніж і убиває самого себе. Портрет починає сяяти колишньою красою, обличчя ж мертвого Доріана стає дзеркалом спустошеності і розбещеності.

Така парадоксальна й фантастична ситуація (людина залишається молодою, а портрет старіє) для художнього світу письменника є цілком природною. Через неймовірність зображуваного відбиваються реалії життя. Вустами одного з епізодичних персонажів свого роману (це містер Ерскін) О. Вайльд проголосив: "Правда життя відкривається нам саме у формі парадоксів. Щоб збагнути Дійсність, треба бачити, як вона балансує на канаті, і лише переглянувши всі ті акробатичні номери, які виконує Істина, ми можемо правильно судити про неї". Ці слова є своєрідним кредо Вайльда, а також багатьох інших пись-менників-парадоксалістів і ХIХ, і XX ст. (Б. Шоу і Б. Брехт, Г Аполлінер і Ф. Кафка, Е. Йонеско і Ф. Дюрренматт), які примушують балансувати на канаті Дійсність і намагаються у формі парадоксів наблизитись до "правди життя".

У романі розв'язується, кілька проблем, що були центральними для Уайльда упродовж його життя. Це проблеми Краси, Мистецтва, співвіднесеності Мистецтва і Дійсності, Мистецтва і Моралі. Вони втілюються насамперед в образах героїв "Портрету Доріана Грея".


Случайные файлы

Файл
67524.rtf
118407.rtf
18091-1.rtf
130322.rtf
59666.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.