Образ Прометея у трагедії Есхіла (73246)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Герої багатьох давньогрецьких міфів живуть серед нас, у сучасному мистецтві, проте жодного з них не можна порівняти з Прометеєм. Горді слова Прометея: «Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю», – з трагедії Есхіла «Прометей закутий» характеризують і їх автора, і його епоху. Ці слова – це основа поведінки незалежної та сильної духом особистості, тому вони мають особливе значення. Трагедія «Прометей закутий» належить до числа найвизначніших творів світової літератури, та разом з тим і до найбільш суперечливих в давньогрецькій літературі. «Прометей закутий» є чи не найкращим твором його автора. Навіть через два тисячоліття герой трагедії не тільки не втратив своєї величі, а й навпаки – став ще величнішим і актуальнішим.

Історичною основою для такої трагедії могла стати тільки еволюція первісного суспільства, перехід від тваринного існування людини до людського буття та цивілізації. Трагедія хоче переконати читача в необхідності боротьби зі всякою тиранією і деспотизмом, щоб захистити слабку і пригноблену людину. За Есхілом, ця боротьба можлива тільки завдяки цивілізації, а сама цивілізація можлива тільки завдяки постійному прогресу.

Автор цієї прекрасної трагедії, давньогрецький поет Есхіл, жив майже 2500 років тому. Якраз в ту епоху, коли закладалися підвалини філософії, моралі, релігійного світогляду, розвиток яких мав неабияке значення для подальшого історичного становлення народів Сходу та Заходу. Він був громадянином міста Афін, одного з найбільших центрів тодішньої культури. Есхіл жив радощами і турботами свого народу. Він та члени його родини особисто брали участь у війні проти персів, зокрема в славнозвісній Марафонській битві (490р.), де Есхіл втратив свого брата, який помер в бою, намагаючись заволодіти ворожим кораблем. Інший його брат командував кораблем, який розпочинав наступ у битві при Саламіні (483р.). Остаточна перемога над персами викликала надзвичайне піднесення серед народу. За короткий період часу були відновлені розбиті персами стіни Афін. Життя знову закипіло в них, і разом з тим загострилась політична боротьба. Партій було дві: консервативна, яку очолювали багаті землевласники, аристократи та демократична, до якої належали купці, багаті ремісники. В 60-х роках влада перейшла до демократичної партії. Вона одразу взялась ліквідовувати й обмежувати установи, які залишилися від аристократів, зокрема були обмежені права ареопагу, який вже не міг змінювати рішення народних зборів. Есхіл належав до противників цих реформ. Ймовірно, що саме непримиренність Есхіла з новою політичною силою змусила його покинути Афіни й переселитись на Сицилію, де він жив і творив при дворі сіракузького тирана Гієрона.



Есхіла справедливо назвали ще в давнину «батьком трагедії», оскільки він зробив для розвитку цього жанру значно більше, ніж його попередники. Хоча сам поет доволі скромно відгукувався про свої творіння, кажучи, що вони «лише крихти з розкішного столу Гомера». Якщо вірити легендам, то сам Есхіл розповідав, що, будучи ще дитиною, він стеріг виноградних і втомившись від спеки, задрімав й крізь сон побачив розчервоніле, веселе й разом з тим страшне обличчя Діоніса, який наказав хлопцю присвятити себе драматичному мистецтву. Так він і зробив, почавши свій творчий шлях досить успішно й вже у відносно ранньому віці здобував перемоги на театральній ниві. Також кажуть, що деякі постановки творів Есхіла просто жахали глядачів. Буцімто одного разу, коли сидіння в театрі були ще дерев’яні, під час однієї вистави вони почали завалюватись. Тоді через паніку постраждало багато людей. Звинувачення в цьому впали на Есхіла, казали, мовбито його твір розгнівав богів. Незвичайною була і смерть Есхіла. За легендами, він сидів під вулканом Етна, коли над ним пролітав орел, несучи в кігтях черепаху. Орел скинув свою здобич йому на голову прийнявши її за камінь. Існує думка, що Есхіл сам написав епітафію на свій надмогильний камінь, цей напис прославляв його як воїна, то були горді слова про воєнні подвиги поета, про те, що він хоробро бився й мужньо захищав вітчизну, але там не було нічого, що би нагадувало нам про його величну творчу діяльність. Роки військових заслуг Есхіла назавжди залишилися символом патріотизму й єдності греків у боротьбі за незалежність. Сам поет завжди ставив свої військово-громадянські заслуги вище від поетичних. Напевно, він не вважав творчість покликанням свого життя, хоча вона принесла йому славу й увіковічнила на сторінках історії.

Порівняно з його попередниками, Есхіл був новатором. За свідченнями Арістотеля, він збільшив число акторів з одного до двох, зменшив партії хору, дав більше місця діалогам. Але навіть якщо Есхіл надав більше місця діалогам, все ж хор залишався найважливішим виконавцем дії, розмови дійових осіб постійно переривалися піснями хору. Він застосовував у своїх трагедіях прийом зіставлення протилежних характерів, який пізніше використовували його послідовники. Есхілові приписують введення розкішних костюмів для акторів, масок, котурнів. Крім того, драматург запровадив у свої трагедії танці, сам вигадував танцювальні рухи й робив їхню постановку.

Сюжети його прості й грандіозні водночас, як в давніх епічних поемах. Трагедії Есхіла відзначалися простотою фабули, розвиток дії йде гладенько, без затримок та ускладнень, прямо рухаючись до цілі. Урочиста та піднесена мова трагедій Есхіла переповнена афоризмами, які згодом стали крилатими виразами: «Слово – лікар гніву» чи « Мудрий той, хто знає небагато, але потрібне». Він любив вживати багатозначні слова, багатством епітетів і незвичайних метафор, надавав мові своїх творінь монументальності й героїзму. Так, наприклад, орла, що роздирав тіло титана, він ототожнює з крилатим псом Зевса.

Есхіл на свій лад осмислював стародавні міфи, створював трагедії, в яких виходив за межі звичних для його часу уявлень про світ і намагався осягнути заповітні таємниці гармонії й краси. Відважне, титанічне прагнення Есхіла за своєю сміливістю рівнозначне хіба що подвигу оспіваного ним Прометея. З любов’ю поет зупинявся на слідах минулих часів і вірувань, зображуючи долі поколінь та держав. Характери дійових осіб сповнені твердої, залізної волі і благородства. Поет ніколи не робив спроби зворушити публіку до сліз. Його герої переносили горе спокійно і з честю, їх не треба оплакувати, їм треба дивуватися. В боротьбі з нездоланою силою – долею, героям доводилося показувати надлюдську та таємничу велич. Саме такою монументальністю вражає нас найвеличніший серед створених Есхілом образів – образ Прометея.

Датування трагедії та її стилістичні особливості, місце в ряді поряд з іншими драмами про Прометея, і навіть авторство Есхіла є предметом багатьох дискусій з вагомими суперечностями. Ніяких документальних даних про постановку «Прометея закутого» не збереглось, залишаються нез’ясованими питання про число акторів, що грали в цій трагедії. Також варто звернути увагу й на окремі особливості стилю й композиції, які не зустрічалися нам в інших трагедіях Есхіла. І, зрештою, здається зовсім протилежним світогляду поета образ Зевса, якого він наділив рисами безжалісного тирана.

Мова, якою написана трагедія, значно простіша, ніж в інших творах Есхіла, які збереглись, а роль хору значно менша. Все це дає нам право відносити «Прометея закутого» до пізніх творів драматурга, які були написані в останні роки його життя на Сицилії для місцевого театру, де не було півстолітньої традиції постановки трагедій з обширними партіями хору, як в Афінах. Але не відкидається й інший погляд на це – «Прометей закутий» не був показаний при житті Есхіла, а був опрацьований його сином Евфоріоном для постановки в Афінах в 40-рр. V ст. з значним спрощенням мови. Однак, навіть в такому випадку нема причин для сумніву в тому, що розробка центрального конфлікту трагедії належить самому Есхілу.

Трагедія « Прометей закутий» займає особливе місце в творчості драматурга, й, можливо, є першою із трилогії, частинами якої є « Прометей- вогненосець» та «Звільнений Прометей». Сюжет цієї трагедії взятий з давнього міфу, який був пов'язаний з культом Прометея в Аттиці, де останній уявлявся богом вогню. Першу згадку про Прометея ми знаходимо в поемах Гесіода, де він зображується як звичайний хитрун, який обдурив Зевса при складанні першого жертвоприношення й вкрав з неба вогонь, за що і був покараний. І за те, що Прометей віддав вогонь людям, Зевс наслав на землю красуню Пандору, від якої й пішли всі людські нещастя. Тому, за Гесіодом, виходить, що викрадення вогню Прометеєм стало для людей швидше джерелом нещасть, ніж благодіянням, та й сама кара Прометея сприймається Гесіодом як прояв справедливості верховного божества. Два століття по тому Есхіл надав образу Прометея зовсім іншого змісту. В Есхіла Прометей бере під свою опіку ціле людство, рятуючи його від загибелі, коли Зевс надумав винищити цілий людський рід. В Гесіода Прометей несе покарання за вже скоєний «злочин», а в Есхіла ці покарання є лише початком нових випробувань Прометея, бо Зевсу вкрай необхідно відкрити таємницю, яку так береже титан. Тому дія трагедії розгортається між двома покараннями: на початку Прометея приковують до скелі, а в кінці він провалюється під землю разом зі скелею та ще й в далекому майбутньому на нього чатуватиме орел, щоб кожного дня роздирати йому печінку.

Таким чином, Есхіл надав образу Прометея дві основні риси, які повністю відрізняють цей образ від архаїчної традиції: по-перше есхілівський Прометей не є примітивним хитруном, а є першовідкривачем всіх благ людства, який несе покарання за свою надмірну любов до людей; по-друге, він є могутнім та достойним суперником Зевса: і через те, що він належить до старшого покоління богів, і через те, що він володіє таємницею, якою змушує боятися самого Зевса.


Случайные файлы

Файл
122725.rtf
1988-1.rtf
referat.doc
34785.rtf
163648.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.