Німецька література XVII століття (73199)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

1. Зародження прозаїчного роману в Німеччині

2. Придворно-історичний роман

3. Йоганн Міхаель Мошерош, як видатний німецький сатирик

4. Представники демократичної лінії роману

5. Політичний роман

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Німецька література XVII ст. - трагічна і яскрава сторінка в історії світової культури. Жодна з європейських літератур тієї епохи не запам'ятала з такою силою нещастя народу, відданого у владу феодальної реакції (лірика Грифіуса, проза Гриммельсгаузена). За своїм економічним і соціально-політичним розвитком Німеччина XVII ст. була однією із найвідсталіших європейських країн. Реформація не привела до державотворення. На початку століття в південних князівствах підсилюється хвиля католицької реакції. Австрійська галузь Габсбургів використовує політичне безсилля Німеччини для підпорядкування частини князівств своїй потужній імператорській владі. Інша частина німецьких князівств залишається прихильною протестантизму.

Центральна подія німецької історії XVII ст. - Тридцятирічна війна (1618-1648). Вона була розв'язана австрійськими й іспанськими Габсбургами, які мріяли про світове панування, за підтримкою папського Риму й мала загальноєвропейський характер. Вставши на чолі Католицької ліги, Габсбурги відкривають дії проти Євангелічної унії, що поєднувала німецькі лютеранські князівства й протестантські держави (Швецію, Данію, Англію), підтримувані католицькою Францією. Таким чином, Німеччина виявилася розірваною на дві ворогуючі частини. Основні воєнні дії розгорнулися на її території.

Майже всі верхові досягнення німецької літератури XVII ст. - і в поезії, і в прозі - пов'язані з художньою системою бароко. Цьому сприяла сама хитка, тривожна, хаотична дійсність, ті нескінченні мінливості й небезпеки, яким піддавалося людське життя в горні війни. Особливість німецького бароко (хоча й у німецькій літературі були явища, що виникли під впливом маринізму й гонгоризму й близькі французькій прециозності) полягає в тому, що це мистецтво справді трагічного, суворе, повне високого цивільного пафосу.

У своєму розвитку німецька література XVII ст. проходить два етапи: на першому (роки війни) найбільший розвиток одержала поезія, на другому (друга половина століття) іде осмислення трагічного досвіду війни, своєрідне підведення підсумків у великих жанрах, насамперед романі. Крім того, у цей період, з одного боку, підсилюється тенденція прециозності, з іншого боку - усе більш яскраво виступає "низове", демократичне бароко.


1. Зародження прозаїчного роману в Німеччині


XVII століття в Німеччині ознаменувалося утвердженням прозаїчного роману, що було підготовлено всім попереднім розвитком німецької літератури й одержало потужні імпульси з боку інших західноєвропейських літератур. Французькі, іспанські, англійські романи широким потоком вторгаються в межі Німеччини й завдяки працям перекладачів, серед яких був і реформатор німецької поезії Мартін Опіц, знаходять шлях до читача. Жодне значне західноєвропейське досягнення в цьому жанрі не залишається не заміченим і не сприйнятим німецькою літературою.

Німецькі романісти, оголошуючи себе учнями західноєвропейських письменників, сміло вступають із ними в змагання, і аналоги, що з'явилися на німецькому ґрунті, основних різновидів роману, істотно відрізняються від своїх прототипів. Так, перший німецький пасторальний роман "Адріатична Роземунда" (1645) Філіпа Цезена наповнюється сучасною, актуальною проблематикою: основним нерозв'язним конфліктом цієї пасторалі стає приналежність закоханих до різних віросповідань. Дія роману розгортається в основному в патриціанському, бюргерському середовищі Амстердама, опис визначних пам'яток якого займає в романі велике місце [5, 34-35].

Роман у Німеччині, тільки-но зародившись, стрімко затверджує себе в діалектичній взаємодії з іншими жанрами. Якщо перші оригінальні німецькі романи виходять в 1640-і роки, то до кінця століття їх налічується вже сотні, і навіть самим лютим супротивникам цього жанру доводиться визнати його надзвичайну популярність.

Процес утвердження супроводжується теоретичними вишукуваннями, у яких поряд з теоретиками беруть участь самі автори романів. Боротьба відбувається не тільки між окремими жанрами. Усередині роману також спостерігається постійне протиборство різних його видів, при цьому не обходиться без парадоксів. Так, теолог і проповідник Бухгольц, прагнучи нейтралізувати "пагубний", на його думку, вплив популярного серед молоді "Амадіса Гельского", створює свої романи про легендарних героїв німецької старовини "Геркулес і Валіска" (3659-3660) і "Геркулиск і Геркудадисла" (1665). У них він дає читачеві наставляння в дусі християнської моралі, але при цьому копіює сюжетно-композиційну схему лицарського роману й використає багатий арсенал його художніх прийомів. Така внутрішньо-жанрова боротьба також породжує численні пародії.

Із самого початку усередині роману складається своя ієрархія, що в основному відповідає поділу драматичних жанрів на трагедію й комедію. У різноманітті типів німецького роману можна виділити дві лінії розвитку, які мають свої чіткі розпізнавальні ознаки. Розходження проявляється як в ідеологічному наповненні, так й у доборі матеріалу, виборі героїв, у прийомах організації сюжету. Такий паралельний розвиток "високого" й "низького" роману відповідав вимогам епохи. Ці дві лінії у своїй противопоставленості доповнюють, коректують один одного. Якщо в "високому" романі дійсність представляється в перетвореному, ідеалізованому виді, тобто такою, якою вона повинна бути, то "низький" роман, у якому завжди сильна сатирична тенденція, претендує на зображення дійсності, якою вона є, і ця неприкрашена дійсність з'являється перед читачами як "світ навиворіт". Обидві лінії виходять, таким чином, з барочної світоглядної концепції про недосконалість світ, його хаотичності [5, 37].


2. Придворно-історичний роман


Провідним, найбільш репрезентативним видом цього жанру в Німеччині стає придворно-історичний роман на сюжети із древньої або біблійної історії. Історичний матеріал у таких романах служить, з одного боку, обґрунтуванням вірогідності дії, а з іншого боку - є своєрідним маскарадом, за яким ховаються реальні події й особи сучасності. Подібні романи перейняті ідеями богопомазаничества королівської влади й прославлянням й ідеалізацією монарха та вищого дворянства. Тому, хоча автори часто іменують свої добутки "любовними історіями", любов у них підпорядковується державним інтересам, і шлюби героїв, якими завершуються романи, - це династичні шлюби.

В основі придворно-історичного роману лежить ідея випробування. Герої, царські особи, демонструють свою споконвічну, ідеальну незмінність, виявляють собою приклад стійкості. Придворно-історичний роман - завжди оповідання від третьої особи. Автор уподібнюється всевидючому й всезнаючому спостерігачеві, який творить світ роману, створюючи спочатку плутанину в дії й персонажах, а потім вносячись в усе ясність. Прийом багаторазового заплутування й наступного розплутування (розшифровки) стає основним прийомом сюжетоскладання [6, 29].

Для "високого" роману характерне прагнення до пізнавальної цінності, яка підсилюється до кінця століття. Наприклад, у романі "Арміній і Туснельда" (1689) Лоенштейна любовні перипетії для автора - лише привід для того, щоб продемонструвати великі відомості по німецькій історії, і цей історичний фактичний матеріал не тільки є обґрунтуванням вірогідності оповідання, але бере на себе функцію філософської моралізації.

Наприкінці XVII ст. виходять романи, автори яких у передмовах прямо заявляють, що "любовна історія", тобто фабула роману, є лише засобом, привабливою оболонкою для показу й опису великих історичних подій, географічних відкриттів і т.п.

Докласичними зразками придворно-історичного роману є вищезгаданий "Арміний і Туснельда" Лоенштейна, "Ясновельможна сирійка Арамена" (1669-1673) і "Римська Октавія" (1685-1707) Антона Ульріха Брауншвейгського, "Азіатська Баніза" (1685) Циглера.

Наприкінці XVII ст. придворно-історичний роман зазнає помітні зміни. Його відгалуженням стає порівняно невеликий за обсягом "галантний" роман. Автори "галантних" романів намагаються поглибити психологічне мотивування вчинків героїв, підсилюють еротичні моменти й, найголовніше, вводять як героїв хоча й ідеально доброчесних, але звичайних дворян або навіть бюргерів, а дію переносять у сучасність.

Ідеологи Раннього німецького Просвітництва високо цінували придворно-історичний роман, особливо його пізні зразки, за пізнавальну цінність і психологічну поглибленість. Вони вважали, що такі романи "витончують розум" і сприяють просвітництву юнацтва, вихованню цивільних цінностей.

Незважаючи на певну обмеженість світоглядних концепцій і класових позицій авторів придворно-історичних романів, їхнє значення в історії німецької літератури полягає в тому, що вони з'явилися першим прозаїчним чисто світським жанром, який відповідає високим етичним й естетичним вимогам епохи. Вони стали невичерпним джерелом мотивів, сюжетних поворотів для романістів XVIII й XIX ст. [6, 32].


3. Йоганн Міхаель Мошерош як видатний німецький сатирик


Інша демократична лінія німецького роману, на формування вплинув іспанський шахрайський роман і французький побутовий роман, іде коріннями в традиції бюргерської й гуманістичної сатири XV-XVI ст. Сатирико-дидактичний напрямок одержує в Німеччині, надзвичайно широке поширення й охоплює майже всі жанри.


Случайные файлы

Файл
168911.rtf
history.doc
471.doc
48141.rtf
62546.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.