Життя і поезія Ліни Костенко (73096)

Посмотреть архив целиком

Вступ. Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко


У барвистому вінку української поезії яскравою квіткою цвіте ім’я видатної поетеси Ліни Костенко.

Народилася Ліна Костенко 19 березня 1930року в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 кілометрів униз по Дніпру від Києва. Всього шість років прожила в ньому майбутня поетеса, та воно назавжди залишилось у її пам’яті. Коли Ліні Костенко було 6 років, сім’я переїхала до Києва. Писати вірші почала десь в 14 років. Захоплення було серйозним і, як виявилось, стало її долею. Почала відвідувати літературну студію, де збирались такі, як і вона, початківці. В її тогочасних поезіях зразу ж вгадувався неабиякий талант. Найбільш проникливі здогадувалися, що в неї рідкісне обдарування, що вона – діамант, який потребує тільки огранення. Ліна і сама відчувала своє покликання. Під час навчання в інституті Ліна гідно представляла українську поезію. Закінчивши з відзнакою інститут і повернувшись до Києва, молода поетеса зразу ж відчула, настільки процес десталінізації гальмується в Україні.

Та все ж зрушення відбувались. Спочатку в літературі та мистецтві, потім – на інших ділянках життя. Одну за одною Ліна Костенко видає дві поетичні збірки – «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958). І всі, хто стежив за літературним процесом, відчули, що в поезію прийшла неабияка творча особистість. Багато в чому вона суттєво відрізнялась до інших – не творила, скажімо, славу комуністичним вождям, не відкувалася на «червоні дати» календаря, не ділилася своїм щастям жити у країні, яка будує світле майбутнє… Натомість читач зустрічався у її перших збірках з поезією, у якій відчувається прагнення виробити свій, незалежний від офіціозу, погляд на світ. Це був осмислений погляд. Відчувалось, що майже кожна поезія, розвиваючись, прагне завершитись афористичним висловом.

Якісні зміни, що відбувались у другій половині 50-х років, дуже виразно, навіть вибухово, заявлять про себе у 1961 році. У цьому ж році вийшла третя книга Ліни Костенко «Мандрівки серця». Вона викликала схвильовані відгуки. Працюючи з високим творчим піднесенням, Ліна Костенко підготувала четверту збірку «Зоряний інтеграл», вихід якої, безперечно, став би видатною подією в культурному житті України. Книга вже була підготовлена до видання, але її вихід спочатку затримали, а потім відповідною вказівкою «зверху» взагалі заборонили.

Зараз багато пишуть про шістнадцятирічне мовчання Ліни Костенко. Мається на увазі, що саме така часова відстань пролягла між її двома книжками – «Мандрівки серця» (1961) та «Над берегами вічної ріки» (1977). Але не треба вважати це мовчання своєрідною формою протесту. Ні, Ліна Костенко робила все можливе, аби прорватися до читача через штучно створену глуху облогу.

Справжній переполох серед чиновників від літератури викликав рукопис історичного роману «Маруся Чурай». Довгих шість років він поневірявся по видавництвах. Які тільки недоліки не приписувались цьому твору і які тільки ярлики не чіплялись на нього у редакційних відписках та внутрішніх рецензіях.

Ліна Костенко – прямий духовний нащадок Шевченка, Лесі Українки, Франка. Поетів такого масштабу, такого дарування народжується мало – один-два на століття. Вона наближена до Істини.


Поезія Ліни Костенко


Кожний її вірш – це неповторне творіння, досконале поєднання душі і розуму. Поетеса сама окреслила свій життєвий шлях і не відступно йшла ним:


Я вибрала долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

У мене жодних претензій нема

До долі моєї обраниці.


Тож обравши собі Долю, рідною сестрою якої була Поезія, а матір’ю – Правда, Ліна Костенко дарувала людям свої вірші, які немов самі народжувались з її схвильованої душі.

Теми дуже різноманітні, але їх поєднує цілісність, насиченість, гармонійність. Та головне – це правдивість.

Ліна Костенко описує життя з його складностями, цінностями, хвилюваннями і пошуками. Вона намагається знайти істину, зрозуміти свою суть. Поетеса знає цінну життя, бо її дитинство минуло у воєнні роки. Вона закликає до того, щоб люди не завдавали болю один одному, жили чесно і гідно.

Ліна Костенко свідомо обирає поетичну долю, знаючи, що цей шлях буде всипаний не трояндами, а, ймовірніше, колючками.

Серед активних центрів, збуджених поезією Ліни Костенко , що і радіють у сучасній культурно – стилістичній епосі, на пріоритетне місце висунувся концепт «культура», представлений у вужчому і широкому значеннях, - як метафора і символ з їх всеосяжністю звучання і семантичного наповнення.

Зовсім юна поетеса багато пише. Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижністю щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без дріб’язкового копирсання, надривності, цинізму.

У «Вітрилах» лірична героїня Ліна Костенко стала назовні спокійнішою.


Не було ні зустрічі, ні туги,

Не було пориву і жалю

Я спокійна

Я щаслива з другим

Я тебе нітрохи не люблю.


Щира, просвічена печаллю інтимна лірика творить у книжці пульсуючу мінорну мелодію, де щастя межує з розпачем а сум інколи бажаніший за нетривку радість, де піднесення чергується з меланхолійними загальмуваннями свідомості.

Ліна Костенко наполегливо працює над урізноманітненням образних засобів своєї поезії, у неї розвинене зорове живописання, метафори динамічні й контрастні.

У подібних випадках залишаються лише бляклі квіти з букета зів’ялих метафор, засушених між сторінками мови. Водночас метафора активно функціонує як троп у поєднанні з іншими образно – експресивними засобами, наприклад: Поезія згубила камертон; Півні кричать у мегафони маль. Вовтузяться в ґрунті гриби. У наведених прикладах перенесення назв предметів і дій залишається на рівні образного, обмеженого лише конкретними контекстами зображення дійсності.

«Летючі катрени» - це цикл оригінальних строф, які Ліна Костенко визначила жанрово дещо несподівано.

Жанр летючого катрена підтверджено насамперед візуально, у формі, а зміст втілюється в численні афоризми, до яких так охоча Ліна Костенко . Афоризми – це одна з констант її поетичної манери. Кожен катрен має щось своє, свій мотив, тему, проблему, навіть – ідею.

Загалом у циклі багато тем: поет, його сутність, роль мистецтва слова в житті суспільства; призначення людини в світі, в космосі, прогрес і людство; душа і духовність; мораль як філософська категорія для всіх людей, на всі віки; майбутнє людства; історія і батьківщина; природа; світова культура; слава і свобода.

Досить повчальний епізод неправомірної критичної інтерпретації трьох віршів Ліни Костенко , надрукованих у сьомому числі «Жовтня» за 1957рік. Добірка склалася з віршів «Мисливець», «Гранітні риби» і «Папороть». Два останніх увійшли до «Вітрил», а перший ніколи не передруковувався. Це алегоричний пошук чесного шляху в житті із додержанням принципу: «Із, всіх можливих двобоїв найгірший – нерівний двобій». Теми дуже різноманітні, але їх поєднує цілісність, насиченість, гармонійність. Та головне – це правдивість.

Ліна Костенко описує життя з його складностями, цінностями, хвилюваннями і пошуками. Вона намагається знайти істину, зрозуміти свою суть.

Поетеса знає цінну життя, бо її дитинство минуло у воєнні роки. Вона закликає до того, щоб люди не завдавали болю один одному, жили чесно і гідно.

Притчевість мислення Ліни Костенко , треба сказати, народжувалася природно – як видозміна публіцистичного пафосу. Її вірші дуже часто завершуються афористичними висновками.

Поступово Ліна Костенко починає не виділяти афоризм, а органічно «розливати» його в цілому творі.

Але у притчі «На старовинній ратуші..» не стільки заклик, скільки осмислення, пошук причинних зв’язків . коли додати, що саме словесне «живописання» поетеси набуло найвитонченних відтінків у передачі мінливого і навіть примхливого стану природи як вираження людських емоцій.


Колористична лексика в поезіях Ліни Костенко


Справді, над Ліною Костенко не тяжіла «сумна минувшина», але, як покаже майбутнє, зовсім не принагідно з’являлися історичні ремінісценції в її віршах. Вона прагнула об’ємності бачення світобудови. Важлива роль у розвитку багатозначності слів як регулярного лексико – семантичного процесу належить метонімії, сутність якої полягає в перенесені назв одного класу предметів, або одиничний предмета на інший клас або одиничний предмет на основі суміжності. Основу метонімії можуть утворювати просторові, процесуальні, ситуативні, семантичні та інші відношення між найрізноманітнішими категоріями об’єктивної дійсності, відображуваними в людській свідомості, зокрема між предметами, особами, діями, процесами, явищами, соціальними інститутами, подіями, місцем, часом, причиною, наслідком. У зв’язку з цим такий текст: «Ішли музики із весілля. Цимбали, бубон і скрипаль. Місток вузенький над потічком! З якої тут ступить ноги? Тут як не ступиш, то не втрапиш. Іще цимбали й скрипку втратиш. Двигтить місточок у дві дошки. – Не бійтесь, куме, іще трошки. Гукніть сусідам і родині, Що ми уже посередині! Та вдарте в бубон з тої прикрості. Де страшно так, то тра навприсядки». У наведеному тексті виступають виразні приклади вживання слів у їх прямому значенні ( цимбали, бубон – музичні інструменти) і метонімічні номінації осіб ( цимбали, бубон – особи, що грають на відповідних музичних інструментах).

У книжці Ліни Костенко – «мандрівки серця»?! Твір має жанрове означення «казка», і його зачин, справді, витримано в дещо стилізованому дусі. Складна художня структура твору із чергуванням суто реалістичних мотивів і умовно – казкових «партій». Врівноважена пластичність поетичної мови засвідчувала не лише опановану технічну свободу і владу над словом, але й проникливу розкутість думки, вільну взаємодію складного асоціативного образу й мало не з математичною чіткістю доведеного твердження.


Случайные файлы

Файл
17642.rtf
56153.rtf
184131.doc
169957.rtf
70219.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.