Життєвий та творчий шлях М.М. Коцюбинського (73094)

Посмотреть архив целиком


Реферат


Черненка Юрія



на тему:„Життєвий та творчий шлях

М.М. Коцюбинського”



Вчитель: Ліщук С.А


Наш Коцюбинський


Відомо, що справжні твори мистецтва не старіють, не втрачають значення для наступних поколінь. Такі твори залишив нам Михайло Коцюбинський — видатний україн­ський художник слова, палкий патріот і інтернаціоналіст, борець проти соціального і національного гніту. Худож­ня спадщина письменника увійшла в золотий фонд сві­тової літератури.

Михайло Коцюбинський належить до того покоління митців, які прийшли в літературу в період краху народ­ництва, поширення марксизму-ленінізму. Від революцій­ного демократизму до марксизму — такий шлях бук ха­рактерний для кращих художників-реалістів кінця XIX початку XX ст.— І. Франка, II. Грабовського, Лесі Українки,М. Коцюбинського.

Ставши виразником визвольних прагнень народних мас, М. Коцюбинський правдиво і талановито відобразив життя різних соціальних верств царської Росії кінця XIX — початку XX ст., революційне піднесення і боротьбу трудящих у роки першої російської революції. На його творчості помітно позначилося зародження нового твор­чого методу зображення дійсності — методу соціалістич­ного реалізму.

Він любив добро і вірив у його переможну силу (Максим Горький), схилявся перед усім прекрасним, був ніжним і чутливим до людей, до краси, але був гнівним і непримиренним до всякого зла, до кривди і підлоти. У своїй творчості цей великий художник слова ніколи не був холодним спостерігачем, безстороннім літописцем. (Хоч саме таким намагалися зобразити його «дослідники» з буржуазно-націоналістичного табору). Одним героям він оддавав полум'яне серце, інших викривав нещадно; був «увесь серед своїх героїв, болів їх болями, жив їх радощами». У цьому нас переконують створені ним пози­тивні образи: чи то діти бідноти—«Харитя» (1891), «Ялинка» (1891), «Маленький грішник» (1893), чи Се­мен Ворон — «Ціпов'яз» (1893), чи Остап і Соломія — «Дорогою ціною» (1901), чи Гафійка і Малайка, Марко Гуща і Прокіп Кандзюба — «Fata morgan» (1903—1910), чи безіменні революціонерки — «Persona grata» (1907), «Подарунок на іменини» (1912), чи Іван та Марічка — «Тіні забутих предків» (1911).

Життєвий шлях Михайла Михайловича Коцюбинсько­го, як і всіх чесних митців, що жили в царській Росії, яку справедливо називали тюрмою народів, не був лег­ким. Народився він 17 вересня 1864 року у Вінниці, в сім'ї дрібного урядовця. Батькові, який не любив вислу­жуватися перед начальством, доводилось часто міняти місце роботи або й надовго залишатися без посади. У по­шуках засобів до існування він змушений був разом з сім'єю їздити по містечках і селах Поділля.

Учився майбутній письменник у початковій школі у Барі, а потім у Шаргородському духовному училищі, яке закінчив у 1880 році. Маючи намір скласти екзамен на атестат зрілості і вступити до університету, вій займаєть­ся самоосвітою: читає українську, російську і зарубіж­ну класичну літературу, вивчає історію, політекономію і психологію, цікавиться природничими науками, знайо­миться з філософією, зокрема з працями Фур'є і Фейєрбаха. Велике враження справили на нього твори Марка Вовчка, Тараса Шевченка, Панаса Мирного.

У Вінниці, куди родина повернулася у 1881 році, М. Коцюбинський у гуртку революційно настроєної мо­лоді таємно читає і обговорює книги М. Чернишевського, М. Добролюбова, М. Некрасова, М. Салтикова-Щедріна, заборонені твори Т. Шевченка.

Після масових арештів у 1882 році (річниця вбивства Олександра II) поліція виявила зв'язки М. Коцюбин­ського з подільськими народовольцями і занесла його ім’я в

число «неблагонадійних» та встановила за ним постійний нагляд. У 1883 році жандарми вчинили обшук в його домі, конфіскувавши рукописні списки заборонених творів Т. Шевченка. «На 17 році я вже мав політичний процес, і з того часу до останніх днів жандарми не позбавляють мене своєї ласкавої опіки»,— гірко іронізу­вав письменник в автобіографічному листі від 17/ХІ 1905 року.

Перше його оповідання — «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» — датується 1884 роком. Це був час, коли родина Коцюбинських опинилася в скрут­ному становищі: батько втратив посаду і незабаром помер, осліпла мати, і турботи про утримання великої сім'ї лягли на плечі Михайла, старшого з дітей.

Протягом десяти років (1882—1892) М. Коцюбинський потай од жандармів займався педагогічною діяльністю: працював приватним учителем у Вінниці та навколишніх селах, користуючись любов'ю своїх вихованців та їх бать­ків. У 1891 році він екстерном склав іспит на звання народного вчителя. Проте жодної надії одержати місце в школі у «неблагонадійного» не було. Тож і довелося ви­їхати в село Лопатинці на Вінниччині до бухгалтера цу­кроварні, щоб учити його дітей. Тут близько зійшовся і за­приятелював з селянською молоддю, знайомився з побу­том селян, збирав народні пісні, перекази про Кармалюка, написав кілька нарисів і оповідань, повість «На віру» (1892). Багаті враження з життя села послужили пізні­ше матеріалом для написання ряду творів, зокрема повісті « Fata morgan ».

Коцюбинський налагоджує зв'язки з львівськими лі­тературними колами і друкованими органами, що сприяє активізації його письменницької діяльності. Навесні 1890 року у львівському журналі «Дзвінок» вперше з'явився друком його вірш «Наша хатка», а влітку цього ж року молодому авторові вдалося здійснити подорож за кордон, у Львів. Велике значення для нього мало особисте зна­йомство з І. Франком, що переросло в щиру дружбу. З того часу між ними почалося листування. ТворчістьІ. Франка, особливо його революційна поезія, літературно-критичні та публіцистичні виступи, мала великий вплив на М. Коцюбинського, на розвиток його літературно-есте­тичних поглядів. Львівські журнали «Дзвінок», «Правда»,«Зоря» почали друкувати його твори.

Через поліційні переслідування М. Коцюбинський не міг широко розгорнути освітню й агітаційну роботу на селі, тому змушений був залишити Лопатинці. Вимощуючи гарячу мрію присвятити себе служінню народові, у 1892 році влаштовується на роботу и комісію по боротьбі з філоксерою — хворобою виноградників. Працював у Бес-сарабії, потім у Криму. Тут він на власні очі побачив тра­гедії, викликані діяльністю урядової комісії, і служба ста­ла для нього тягарем. Одна з трагічних подій у молдав­ському селі знайде своє відображення в оповіданні «Для загального добра» (1895). «Мені часто філоксерист зда­ється одним з паразитів на винограді»,— писав він дружи­ні 8 жовтня 1895 року.

У 1897 році М. Коцюбинський кидав службу в комісії і переїздить з родиною до Чернігова. Але губернатор не затвердив його на посаді в земстві. Довелося шукати ро­боту за межами Чернігова, далеко від сім'ї. І він їде до Житомира.

Тут протягом чотирьох місяців працював у редакції житомирської газети «Волинь», опублікував серію статей під загальною назвою «Свет и тени русской жизни». У неймовірно важких умовах, зазнаючи утисків цензури, письменник зумів використати буржуазно-ліберальну га­зету для пропаганди передових ідей.

Його статті-огляди були спрямовані проти капіталіс­тичного рабства, соціальної несправедливості. Публіцист підносив голос на захист пролетаріату Росії, розвінчував церкву і попівство, критикував систему навчання і вихо­вання в школах, виступав проти політики національного гноблення народів Росії, засуджував роздмухування між- національної ворожнечі.

У 1898 році М. Коцюбинському пощастило влаштува­нь на службу в Чернігові — спершу діловодом, а пізніше статистиком у губернському земстві. З цього часу Чернігів постійним місцем проживання письменника. Тут остаточно визрів його талант, тут він написав кращі свої твори у важких умовах утисків провадив широку громадсько-культурну роботу.

Михайло Коцюбинський брав участь у святі з нагоди відкриття пам’ятника. І. Котляревському у Полтаві (1903) і виголосив коротке, але яскраве слово про значення автора «Енеїди» і «Наталки Полтавки» для розвитку україн­ської літератури і культури.

У 1905 році виступив на зборах Чернігівської громад­ської бібліотеки з вимогою скасувати цензуру, був учас­ником страйку статистиків Чернігівського земства.

У період посилення реакції письменник використову­вав легальне товариство «Просвіта» в Чернігові для про­паганди революційних ідей. Як голова товариства (1906 — 1908) організовував лекції, літературно-мистецькі вечо­ри і концерти для громадськості, аж поки, за наказом гу­бернатора, його разом з дружиною не виключили з чле­нів товариства.

Уже визнаний і широко відомий письменник, чиї тво­ри виходили в перекладах російською, польською, чесь­кою, німецькою, шведською та іншими мовами,

М. Коцю­бинський постійно терпів матеріальні нестатки і змуше­ний був віддавати силу і здоров'я службі задля шматка хліба. Але він не покривив душею і не пішов у найми до української буржуазії, яка робила спроби підкупити його талант.

В останні роки життя М. Коцюбинського зігрівала ве­лика дружба з Максимом Горьким. При його підтримці ще ширше розгорнув боротьбу за реалізм і народність лі­тератури, за єднання демократичних сил, виступав проти буржуазної ідеології, викривав декадентів з їх гаслом «мистецтво для мистецтва».

Михайло Коцюбинський помер 25 квітня 1913 року, на сорок дев'ятому році життя, у пору розквіту таланту, спов­нений нових творчих планів і задумів, не перенісши на папір виношених уже і до деталей продуманих нових тво­рів — повісті з гуцульського життя, а також третьої ча­стини повісті « Fata morgan ».


Случайные файлы

Файл
26636-1.rtf
22403.rtf
120797.doc
16760.rtf
163380.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.