Джанні Родарі та його книги для дітей (72965)

Посмотреть архив целиком




Реферат

з дитячої літератури

на тему:


Джанні Родарі та його книги для дітей”


Джанні Родарі народився 1919 р. в Ломбардії (одна з провінцій Італії) в трудовій сім'ї; батько його був булочником, мати з дитинства працювала на паперовій, потім на шовково-ткацькій фабриці, а пізніше була служницею в багатому домі.

Дитинство Родарі пройшло серед робітників Ломбардії, — тут він засвоював закони пролетарської солідарності, науку класової боротьби.

З сімнадцяти років Д. Родарі починає вчителювати у початковій школі.

Під час другої світової війни Родарі вступає до лав Італійської комуністичної партії і бере активну участь у боротьбі з фашистами в русі Опору.

З 1948 р. Родарі працює літературним співробітником газети італійських комуністів «Уніта» («Єдність»). За його ініціативою в газеті створюється відділ «Для дітей», тут і були надруковані перші його вірші.

«...Взявшись за перо, — пише він в автобіографії, — я уявив собі, що на мене знову звернені погляди моїх учнів, що вони чекають від мене казки або веселої історії. Так я почав писати для малечі».

Як співробітник дитячих журналів і газет, Д. Родарі постійно спілкується з дітьми робітничих районів Рима, зустрічається з своїми маленькими друзями під час подорожей по Італії. У дітях він бачить чуйних і вимогливих цінителів своєї поезії. їм він читає свої твори, перевіряючи, які місця в них викликають веселі усмішки у слухачів, які — сум, співчуття героям і які залишають їх байдужими, а потім переробляє свої твори відповідно до спостережень і шукає такі слова, які б дійшли до серця юних читачів. Таке постійне спілкування і відчуття духовного контакту з маленькими читачами надає віршам поета хвилюючої задушевності і щирості.

Тричі Джанні Родарі був у Радянському Союзі, зустрічався з піонерами і школярами Москви, Риги, Криму, Краснодарського краю, йому хотілося ближче познайомитись з життям радянських дітей, краще зрозуміти, про що думають, що їх хвилює і радує, що викликає в них сміх і чим вони відрізняються від своїх італійських ровесників.

Джанні Родарі, у минулому - шкільний учитель, активний учасник Опору, прийшов у дитячу літературу через газету «Книга», в редакції якої він працював в післявоєнні роки в центральному органі Італійської комуністичної партії, він створив там «Куточок для малят». У цій рубриці стали з'являтися веселі, що легко запам'ятовуються вірші про життя дітей та їхні мрії. От що розповідає про початок свого поетичного шляху сам Родарі: «Уже кілька років пройшло після того, як я перестав викладати, але взявшись за перо, я уявив собі, що на мене спрямовані очі моїх учнів, що вони чекають від мене казки або веселі історії. Так я почав писати для малят».

Улюблені образи італійських казок та традиційні мотиви дитячої поезії наповнялися сучасністю у віршах Родарі. Форма багатьох його віршів почерпнута з італійського дитячого фольклору. Це так звані «філастроке» – колискові, що складаються в живому вільному розмірі. Перша книжка Родарі так і називалася – «Книга філастроке» (1950). За нею пішли: «Потяг віршів» (1952), «Вірші про небо і землю» (1961) і інші.

З радістю бачив письменник, що його твори — серед улюблених книжок радянських людей.

У перекладі на російську та українську мови вийшло кілька збірок його віршів: «Поїзди і міста» (1955), «Здрастуйте, діти!» (1957), «Всесвітній хоровод» (1962), «Поїзд віршів» (1962), «Малим і старим про Італію й Рим» (1956), «У небі і на землі» (1966) та ін.

Активний учасник італійського революційного руху, Джанні Родарі бачить у підростаючому поколінні людей, які продовжать боротьбу батьків за перебудову світу, і прагне виховати в юних читачів творче ставлення до життя, ненависть до поневолення, глибоку віру в перемогу правди і справедливості. Обов'язок людства перед дітьми він бачить у тому, щоб «виховувати громадян, здатних зробити суспільство кращим, а мир міцним».

Життєрадісна, дзвінка поезія Д. Родарі тісно зв'язана з життям і працею італійського народу, з його боротьбою за мир і свободу.

Основною темою його віршів є праця, а улюбленими героями — люди звичайних буденних професій: нічний сторож, рибалка, булочник, чистильник взуття, шахтар і шкільний учитель. По-людському тепло говорить поет про тих, хто своєю працею полегшує життя людей: дає їм вугілля, вирощує хліб, споруджує будинки, оберігає вночі їх сон. Різноманітну людську працю Д. Родарі зображає так конкретно, відчутно, з таким знанням справи, що кожна професія стає надзвичайно привабливою, захоплюючою для маленьких читачів. Весело звучить вірш про лудильника, який відкрив свою майстерню «прямо під сонцем, на площі базарній». Приємно дивитись на швидкі, спритні рухи цього хлопця, в руках якого старі, «підліковані» чайники і казанки починають виблискувати й сяяти, як нові. А у вірші «Пожарні» створено образ безстрашного приборкувача полум'я, перед яким відступають і злий вогонь, і чадний дим. Добре, коли у людини відважне серце і золоті руки,— цю думку поет доносить до дітей просто і безпосередньо, без зайвих повчань.

Вірші Джанні Родарі захоплюють дітей свіжістю сприймання світу, своєрідним підходом до вже знайомих, розкритих поезією тем. Про різні професії пишуть і інші поети, та хто з них пробував розрізняти їх за запахами і кольорами? А Джанні Родарі уже назвами віршів ставить перед дітьми незвичайні запитання: «Чим пахнуть ремесла?», «Якого кольору ремесла?», ніби запрошуючи своїх читачів придивитись уважніше до професій батьків. Небагатьма влучними деталями створює він портрети трудівників.

Ось булочник:

Булочник білий,

Волосся в муці,

Рано встає він,

Ще сплять горобці.

А ось маляр:

А подивіться

На цих малярів:

У них на одежі

Всі сім кольорів!

Робітник у синьому комбінезоні, чорний від кіптявії кочегар, доктор у білому халаті, столяр і кондитер — люди різних професій живою юрбою входять у вірші Родарі, насичуючи їх запахами праці: запахом свіжої стружки, віконної замазки, моря і риби, зворушливими запахами ріллі, поля й лугу. І всі запахи і фарби, зв'язані з трудовою діяльністю, з трудовим життям народу, однаково приємні. Неприязнь у людей викликає тільки «запах» неробства:

Хай бризка духами

Багатий лінюх,

А все нехороший

Від нього йде дух!

Глибокої поваги гідні руки трудівника, вкриті кіптявою, сажею, дьогтем, і навряд чи можна милуватися випещеними руками багатого ледаря, говорить поет.

Ясність світогляду, чіткість класових позицій, політичних оцінок, властиві поетові, визначають і характер його творчості. Оцінки, висновки узагальнюючого характеру в його віршах інколи подаються у вигляді добре відточених, вигострених афоризмів або чітких лозунгів, закликів: «Погляньте і ви за картинки, синьйори: картинки веселі, життя — суворе» («Листівки з видами міст»), «Хто знає одне безділля, для того і в будень неділля, а бідним трудящим людям і свято й неділя — будень» («Не всім у неділю свято»), «Всім паліям наперекір: світові — мир!» («Журналіст»).

Проте поет не завжди сам формулює висновок. Часто він, тільки змальовуючи побутову картину або передаючи думки героїв, викликає у читачів певні почуття, примушує їх мислити, зіставляти, спостерігати і самостійно робити висновки. Так, у вірші «Суботній вечір» змальовано злидні, нестатки і сумний настрій робітничої сім'ї в день, коли її глава приносить заробітну плату. Нікого не радує білий конвертик з тижневою платою: вона занадто мала, щоб задовольнити потреби сім'ї. У скупих репліках дійових осіб розкриваються типові картини з життя італійських робітників, їх повсякденні турботи і тривоги, зумовлені зростанням дорожнечі і безробіття, зниженням заробітної плати:

Тато сказав: — Неважні діла!

Робиш і робиш, а плата мала...

Мама сказала:—А в нас же борги...

Рис, макарони такі дорогі!

Сумні рядки вірша змушують читачів задуматися над соціальними умовами, в яких живе італійський робітничий клас.

Вірш «Старий муляр» насичений контрастними образами, такими яскравими і переконливими, що вони не потребують ніяких додаткових пояснень.

Перед читачем постає країна гострих класових суперечностей, різких соціальних контрастів: тут багатоповерхові будинки належать «важним неробам», принци і принцеси живуть у розкішних палацах з мармуру і граніту, а людина, що будувала ці палаци і дачі з вікнами на море, тулиться з сім'єю у жалюгідній халупці — «вікна без шибок, дірява стеля».

Вірш закінчується не висновком, а запитанням, що нагально потребує відповіді. Це запитання все голосніше ставлять трудівники Італії, протестуючи проти експлуатації, гноблення:

Я все життя на людей працював, Чом же про мене ніхто не подбав?!

Невичерпна творча уява поета підказує йому нові, цікаві втілення задумів. Його вірші, різноманітні за своєю будовою, захоплюють незвичайним розгортанням теми, у них завжди приховується цікава несподіванка. Поет вміє знаходити яскраві деталі і через них розкриває типові риси життя. Так, у вірші «Чищу взуття» соціальну характеристику класового суспільства дано через ті предмети, з якими має справу чистильник взуття. Зношені, полатані чоботи шкільного вчителя, старі черевики службовця-бідака, блискучі лакові штиблети багатого франта не тільки розповідають про неоднакову матеріальну забезпеченість різних верств населення,— вони дають яскраву соціальну характеристику капіталістичного суспільства. А в упевненій ході цілої армії запилених, забруднених чобіт робітників відчувається грізна сила пролетарів.


Случайные файлы

Файл
28854.rtf
4759-1.rtf
103964.rtf
54186.doc
169244.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.