Экзаменационные билеты по Украинской литературе (9)

Посмотреть архив целиком

Білет 9

7.Проблемптика понісші «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинсько­го.

Вершиною мистецької майстерності Михайла Коцюбинського, окра­сою всієї української літератури стала повість «Тіні забутих предків» (1911). Твір написано під враженням краси Карпат, під впливом багатої поезії жит­тя гуцулів, шо їх спостерігав письменник, перебуваючи у Криворівні. Про Гуцульщину він писав до Євгена Чикаленка: «Якби Ви знали, яка тут вели­чна природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою». Отже, М.Коцюбинський. як і Ю. Федькович, О. Кобилянська, оспівав у повісті красу гірської приро­ди і гуцульської душі. Однак зробив це по-своєму. Спираючись на народні вірування, гуцульський фольклор, він відтворив у «Тінях забутих предків» багатий фантастичний світ, у якому живуть люди поруч з добрими і злими, веселими і сумними силами природи.

Відомо, що до написання повісті письменник ретельно вивчав життя гуцулів, їх традиції, повір'я. Крім цього, працюючи над твором, М. Коцюбинський познайомився із фольклорно-етнографічними матеріала­ми В. Гнатюка («Етнографічні збірники»), І. Франка («Гуцульські примітки»). Усе це разом і забезпечило художню достовірність при поєднаїші дій­сного і уявного.

Серед розкішної гуцульської природи зростають головні персонажі повісті, Іванко та Марічка – діти ворогуючих родів. Навколишній світ їх­нього дитинства – чарівний і загадковий. Він привабливий, але й небезпе­чний. Тут живуть нявки (мавки), щезники, чугайстри, мольфари. Тому з раннього дитинства треба знати, як поводитися серед них. Одного разу ще дитиною Іванко хотів досягнути Чорногори. Легко піднімався догори, а «за ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори...». Стомившись, хлопчик сів відпочити, і раптом він почув дивну мелодію. Навкруги не було нікого, та коли він озирнувся назад, то «скаме-нів». На камені сидів щезник, «скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющив-ши очі, дув у флояру». Страх скував хлопчика, і він «німо кричав од холодного жаху, а коли врешті видобув голос, щезник звинувся і пропав раптом у скелі...».

Світ природи вабить героїв барвами і музикою. Іванко і Марічка тон­ко відчувають красу гір, з нею злилися, про неї співають у своїх коломий­ках. У пісні висловлюють вони і свої щирі почуття кохання, ніжного і при­страсного, як сама природа. Багато болю було у співанці Марічки, коли Іван змушений був її залишити, ідучи в найми на полонину.

Слова цієї коломийки, як і образ Марічки після її смерті, часто врива­лися у зранену душу Івана і кликали-манили туди, де були вони разом, де цвіло їхнє щастя. І хоч було багато клопоту по господарству, він забував про все, «тоді він кидав роботу і десь пропадав».

Через уяву героїв, особливо Іванка в дитячі та юнацькі роки, пись­менник розкриває міфологічне світосприймання і світовідчуття гуцулів: «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста си­ла, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які па­суть там свою маржинку... , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос соки­ри...». На все життя засвоїв Іван, що «всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля; хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду». Остерігався герой їх на полонині. Не раз мав з ними клопоти, коли одружився з Палатою і став заможним господарем. Щоб уникнути небезпеки для своєї худоби, «треба було багато знати, підкурюва­ти, ворожити, збирати помічне зілля і замовляти». Відьмами у гуцулів мог­ли бути і звичайні люди. На переконання Івана і Палагни, нею була їхня су­сідка Хима: «Стара улеслива баба, завжди така привітна, вона вечорами переки-далась в білого пса та нипала по загородах сусідських. Не раз Іван метав сокирою в неї, жбурляв вилами та проганяв».

Строго дотримувалися гуцули звичаїв своїх предків, коли приходив Святий вечір. Іван у цей день «був завжди в дивнім настрої». Наче переповпеций чимсь таємничим і священним, він все робив поважно, неначе службу Божу правив», У цей вечір він багато допомагав Палагні. Був луже лагідний із своєю худобою. Тричі закликав ворожі сили та бурю до себе на вечерю. Але вони не з'являлися, «тоді він заклинав їх, щоб не з'являлися ніколи, і легко зітхав». У цей вечір Іван дуже щиро молився за душі померлих і «був певний, то за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка...».

Після смерті Марічки Іван шість літ блукав по світу і «худий, зчорні­лий, багато старший од своїх літ, але спокійний» повернувся додому. Не з кохання, а лише тому, що треба було жити і ґаздувати, одружився з Палагною. Була вона доброю господинею, але своїм духовним світом дорівнятися до Марічки не могла. Не зуміла вона відчути Іванову душу, а згодом зраджує його з Юрою-мольфаром. Це було останнім поштовхом до передчасної смерті героя. Останні хвилини напів-свідомого існування, пов'язаного з уявною зустріччу з Марічкою, були для Івана щастям. Цікавим епізодом у повісті, який передає своєрідність світосприй-мання гуцулів, є забава біля мертвого Івана. Веселощі, сміх, розведене на подвір'ї багат-тя символізують спробу протистояти смерті, тьмі. Життя продовжується, воно вічне. Ця тра­диція – як спадок предків, їх тінь – живе з гуцулами впродовж віків.

Проблему міфологічного світовідчуття та світосприймання гуцулів по-своєму інтерпретували С. Параджанов та І. Миколайчук, створивши за повістю М. Коцюбинського кінофільм.

2.Людина і природа в ліричних віршах М. Рильського.

Праця, природа, культура – ця «велика тріада» посідає чільне місце у творчості М. Рильського. Його поетичний світ на диво мальовничий, спов­нений ясності і прозорості. Ще в юності поета турбувала проблема відносин людини і природи.

Це філософська реакція юного поета на все, що діється навколо, спроба рятівного виходу із душевної смути.

М. Рильський увійшов у світ поезії життєлюбом, природолюбом. Він уявляє себе невід'ємною частиною цього прекрасного сонячного храму природи. Лейтмотивом його лірики виступає щира людяність, відчуття не­роздільності людини і природи.

Ліричний герой мініатюри «Поле чорніє Проходять хмари...» живе світ­лими почуттями: прийшла весна! Відчувається, що він закоханий у рідну землю, у життя. Короткі розповідні речення змінюються окликами, а потім запитаннями. Із грудей вириваються слова натхненної любові: «Земле! Як тепло нам з тобою!»

У поезії «Яблука доспіли» все дихає щедротами благодатної українсь­кої природи, української осені, багатством яблуневих садів, жовтих осінніх нив, достиглістю, настояністю людських почуттів, коли розлука в коханні викликає не докір, не зневагу, не каяття, а навпаки – почуття вдячності і повноти життя.

Усього 12 рядків у цій поезії. Образ достиглих яблук уособлює муд­рість і спокій душі героя у час його прощання з коханою.

Гармонія людського життя й творчості, ніби твердить М. Рильський у цій поезії, – це дихання в унісон з природою, з сонцем, з небом, із золотою гілкою. Ось він і вона пройшли вже сад. Перед ними відкривається простір прибраного осіннього поля і безкінечного неба. Життя прекрасне і немає кінця цій красі.

Сюжети кращих поезій М. Рильського розгортаються переважно на мальовничому пейзажному фоні. Насиченість барв, виразність контурів, яс­ність образів – все це говорить про висоту творчого духу і настрою лірич­ного героя, його тісної єдності із навколишнім життям. «Червонобоким яб­луком округлим скотився день...», «Запахла осінь в'ялим тютюном, та яблуками, та тонким туманом...», «Осінній холодок над спраглою землею шатро гаптоване широко розіп'яв...», «Гнуться клени ніжними колінами, чорну хмару сріблять голуби» – таке бадьоре, життєствердне духовне на­повнення поезії М. Рильського.

Поетичний світ М. Рильського останнього періоду – на диво мальов­ничий. У ньому спалахують яскраві, пломенисті барви («Війна білої й чер­воної троянди», «Черемшина після дощу»). Споглядання природи стає ос­новою несподіваних художніх узагальнень. Із садівницької поради – як пересаджувати ялинку –він видобуває багатий поетичний зміст, спроекто­ваний на міжлюдські взаємини («Порада»). Споглядання шкідливої польо­вої красуні – волошки – породжує у поета непрості роздуми про красу («Лист до волошки»). Із зіставлення скромної шипшини з гордою трояндою виростає думка про кровну спорідненість народного «кореня» і професійно­го мистецького «цвіту» («Шипшина»).

Слово «сад» – це одне з найхарактерніших для М. Рильського «кодо­вих» слів. що має найширший образний зміст – аж до «саду» мови («Як парость виноградної лози, плекайте мову...»). У садах, лісах, полях, виног­радниках найчастіше бачить М. Рильський своїх звичайних героїв-друзів, людей, щасливих і красивих у праці.





































































«тоді він заклинав їх, щоб не з'являлися ніколи, і легко зітхав». У цей вечір Іван дуже щиро молився за душі померлих і «був певний, то за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка...».

Після смерті Марічки Іван шість літ блукав по світу і «худий, зчорні­лий, багато старший од своїх літ, але спокійний» повернувся додому. Не з кохання, а лише тому, що треба було жити і ґаздувати, одружився з Палагною. Була вона доброю господинею, але своїм духовним світом дорівнятися до Марічки не могла. Не зуміла вона відчути Іванову душу, а згодом зраджує його з Юрою-мольфаром. Це було останнім поштовхом до передчасної смерті героя. Останні хвилини напів-свідомого існування, пов'язаного з уявною зустріччу з Марічкою, були для Івана щастям. Цікавим епізодом у повісті, який передає своєрідність світосприй-мання гуцулів, є забава біля мертвого Івана. Веселощі, сміх, розведене на подвір'ї багат-тя символізують спробу протистояти смерті, тьмі. Життя продовжується, воно вічне. Ця тра­диція – як спадок предків, їх тінь – живе з гуцулами впродовж віків.


Случайные файлы

Файл
164981.doc
84425.doc
73513.rtf
35473.rtf
esse.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.