Экзаменационные билеты по Украинской литературе (11)

Посмотреть архив целиком

Білет 11

1.Глибина і щирість переживань ліричного героя в поезії «Contra Spem Spero».

Поезія «Contra Spem Spero», назва якої у перекладі з латинської мови означає «без надії сподіваюсь», написана 19-річною Лесею Українкою. Саме в цей час життя поставило перед нею вибір: бути скореною важкою недугою (і не тільки фізично) чи перемогти. Поетеса не скорилася, вона вибрала другу пропозицію долі – стала на шлях боротьби за перемогу. У поєдинку з підступною хворобою, наперекір зловісним «осіннім хмарам» вона відчула жагучу потребу жити повноцінним життям. Ось чому такою зворушливою радістю струменять рядочки з листа до брата (відомого у літературі як Михайло Обачний): «Любий Миша! Я воскресла! От і знов беруся здіймати «сізіфовий камінь» догори!.. Позволь при сій нагоді на­вести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша:

«Я на гору круту крем'януют Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать». Наведена в листі строфа може бути заспівом до всієї поетичної творчості Лесі Українки. Адже письменницька праця – то й справді нелегкий труд («ка­мінь важкий»). В умовах російського самодержавства, суцільних утисків, забо­рон і рабської покори (у поезії імперію символічно названо «довгою темною ні­чкою невидною») то й справді був «сізіфів труд». Тому гора, на яку їй потрібно піднятися, «крута, крем'яная». Та все ж поетеса сповнена мрій і сподівань на краще. Вона готова на «вбогім сухім перелозі» сіяти «барвисті квітки», що символізують волелюбні визвольні ідеї, доглядати і вирощувати їх. Щирість і гли­бина переживань за результати своєї праці підкреслено словами: «може, квіти зійдуть – і настане ще й для мене весела весна». Наведені рядки поезії «Contra Spem Spero» засвідчують, наскільки воєдино сплелися особисті настрої авторки з усвідомленням свого призначення як митця та загальносуспільними настроями. Цікаво, що свою нелегку працю поетеса бажає виконувати без жодних нарікань на лиху долю, з піснею на устах. Жагучі сльози, що ними вона хоче розтопити «кору льодовую міцну», не позбавляють поезію оптимістичного звучання.

Символічним образам, які уособлюють самодержавство («льодова кора», «крута, крем'яна гора», «темна ніч»), протиставлені ті, що симво­лізують визволен-ня («барвисті квіти», «весела весна», «зірка провідна»). Дивовижним чином Леся Українка єднає контрастні символи, які спону­кають до міркувань про конечну потребу визвольної боротьби. Особливо характерним у цьому плані є образ «зірки провідної, ясної владарки тем­них ночей». Віру в перемогу світла над темрявою, добра над злом підси­лює часто вживане слово «буду». Віра і надія на кращу долю завжди су­проводжували її твори. Саме з цього приводу поетеса писала: «Людська недоля будила не розпач в мені, а бажання кращої долі».

Поезія «Contra Spem Spero» є своєрідною програмою дій, це гімн життю і боротьбі. Треба зауважити, що повставши проти духовної дегра­дації, яку нав'язувала поетесі її фізична недуга, вона виграла свою «весну золоту». А Україна отримала поета, що є національною совістю і національною гордістю.

2.Історична доля української нації в творчості О. Довженка.

Художні твори Олександра Довженка охопили найважливіші віхи іс­торії українського народу. Найбільшу увагу звернув письменник у своїх кінотворах, публіцистичних статтях на події, пов'язані з першою та другою світовими війнами. Історичну долю української нації у смертельних випро­буваннях XX століття змалював він у творах «Арсенал», «Звенигора», «Щорс», «Мати», «Тарас Бульба», «Стій, смерть, зупинись», «Воля до жит­тя», «Україна в огні», «Повість полум'яних літ» та ін.

Якщо громадянська війна ввійшла у творчість О. Довженка окремими епізодами, то твори про другу світову війну, як відзначають літературозна­вці, це «ніби одна книга» про всі страждання й трагедії, про героїчні подви­ги і перемоги.

О. Довженко беззастережно любив свій народ, Україну, Тому близько до серця взяв долю українського народу в грізний час війни. На сторінках своїх творів поет з болем говорить про те, що Україну фашисти захопили найпершою з республік тодішнього Радянського Союзу і найбільш її поні­вечили.

У високохудожній кіноповісті «Україна в огні» письменник показує пекло подій, які з волі Сталіна та Гітлера розгорнулися в Україні. Тут і по­чаток війни – один із найтрагічніших її періодів, коли під тиском ворога війська захисників не просто відступають – тікають, залишаючи на поталу непідготовлених беззброй-них людей. Автор показує Україну в цей час у си­мволічному образі Олесі, яка стоїть на роздоріжжі подій із своїм розпачем і горем. Що чекає її? Є щось симво-лічне і в обірваній мирній пісні Запорож­ців, яку вони вже неповним сімейним складом доспівають лише після війни. Показує письменник і розтерзане фашис-тами село під час окупації, що дає повне уявлення про муки всієї України.

Засуджуючи війну, автор неодноразово виявляв свій великий гнів до загарбників, осмислював дух непокори всього українського народу. У творі утверджується висока ідея невмирущості української нації, високої моралі українців. Особливо мужнім змальовано Лавріна Запорожця. Не з доброї волі ставши старостою у німців, він налагоджує зв'язок з партизанами, сприяє їм, аж доки сам не потрапляє в концтабір.

Таким чином, письменник показує, що у хвилини найтяжчих випро­бувань кращі сини українського народу не корилися. Вони мужньо відвойо­вували свій край і власну волю.

Не обійшов увагою О. Довженко і такої болючої проблеми, як зрад­ництво. У кіноповісті таким зрадником в першу чергу є Максим Заброда. Непроста у нього доля. Довелося у час так званого розкуркулення побувати в Сибіру. Повернувся Максим озлоблений на владу, на людей, які відправ­ляли його на заслання. Насамперед затаїв зло на Лавріна Запорожця. І да­ремно намагається Запорожець пояснити Заброді, що то були проблеми внутрішні, а зараз йдеться про загрозу свободи для всієї України. Забродою керує тільки бажання помсти.

Дезертирство, зрадництво хоч і поодинокі явища серед українців, але не випадкові. Адже Україна, як з гіркотою писав О. Довженко, – єдина у світі держава, де не вивчалася її історія, де вона «вважалася чимсь заборо­неним... Другої такої країни на земній кулі нема». Звідси виводив О. Довженко корені слабодухості, продажності. Сповідуючи правду. О. Довженко одним із перших в українській літературі піддав сумніву непо­грішність сталінського генія. Лаврін Запорожець знімає портрет вождя зі стіни і ставить його додолу зі словами: «Не думали ми з вами, що так вийде».

Осмислюючи хід війни, переживаючи великі людські втраги в ній, О. Дов-женко добре розумів провину Сталіна, який напередодні винищив військові кадри, припустився грубих тактичних помилок. Тому на сторінках твору нема жодного слова похвали Сталіну.

Символічним у кіноповісті є образ Христі Чепурної. У ньому автор узагаль-нив трагедію українського народу, що був кинутий на поталу фаши­стам, переніс всі найтяжчі випробування, масове фізичне нищення, виве­зеним до Німеччини на примусові роботи. На жаль, після визволення бага­тьох із тих, хто були жертвами війни, як відомо, назвали зрадниками і навіть судили.

У кіноповісті «Україна в огні» письменник художньо інтерпретує вій­ну як загальнонаціональну трагедію. Через призму трагічного він розкриває історичну долю нації мужніх Запорожців, нескорених Кравчин, Орлюків, яким не раз суди-лося брати у руки меч, щоб захистити свою волю.










































































Якщо громадянська війна ввійшла у творчість О. Довженка окремими епізодами, то твори про другу світову війну, як відзначають літературозна­вці, це «ніби одна книга» про всі страждання й трагедії, про героїчні подви­ги і перемоги.

О. Довженко беззастережно любив свій народ, Україну, Тому близько до серця взяв долю українського народу в грізний час війни. На сторінках своїх творів поет з болем говорить про те, що Україну фашисти захопили найпершою з республік тодішнього Радянського Союзу і найбільш її поні­вечили.

У високохудожній кіноповісті «Україна в огні» письменник показує пекло подій, які з волі Сталіна та Гітлера розгорнулися в Україні. Тут і по­чаток війни – один із найтрагічніших її періодів, коли під тиском ворога війська захисників не просто відступають – тікають, залишаючи на поталу непідготовлених беззброй-них людей. Автор показує Україну в цей час у си­мволічному образі Олесі, яка стоїть на роздоріжжі подій із своїм розпачем і горем. Що чекає її? Є щось симво-лічне і в обірваній мирній пісні Запорож­ців, яку вони вже неповним сімейним складом доспівають лише після війни. Показує письменник і розтерзане фашис-тами село під час окупації, що дає повне уявлення про муки всієї України.

Засуджуючи війну, автор неодноразово виявляв свій великий гнів до загарбників, осмислював дух непокори всього українського народу. У творі утверджується висока ідея невмирущості української нації, високої моралі українців. Особливо мужнім змальовано Лавріна Запорожця. Не з доброї волі ставши старостою у німців, він налагоджує зв'язок з партизанами, сприяє їм, аж доки сам не потрапляє в концтабір.

Таким чином, письменник показує, що у хвилини найтяжчих випро­бувань кращі сини українського народу не корилися. Вони мужньо відвойо­вували свій край і власну волю.

Не обійшов увагою О. Довженко і такої болючої проблеми, як зрад­ництво. У кіноповісті таким зрадником в першу чергу є Максим Заброда. Непроста у нього доля. Довелося у час так званого розкуркулення побувати в Сибіру. Повернувся Максим озлоблений на владу, на людей, які відправ­ляли його на заслання. Насамперед затаїв зло на Лавріна Запорожця. І да­ремно намагається Запорожець пояснити Заброді, що то були проблеми внутрішні, а зараз йдеться про загрозу свободи для всієї України. Забродою керує тільки бажання помсти.


Случайные файлы

Файл
180111.rtf
125629.rtf
32899.rtf
32758.rtf
41264.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.