Экзаменационные билеты по Украинской литературе (24)

Посмотреть архив целиком

Білет 24

1.Історія українського народу на сторінках художніх творів.

Історична тема – одна із традиційних, провідних тем в українській літературі. Уже пам'ятка давньої літератури «Слово о полку Ігоревім» відбиває події, пов'язані з походом князя Ігоря проти половців.

У багатьох своїх творах, особливо в поемі «Гайдамаки», Т. Шевченко звертався до звитяжної доби в історії українського народу – козаччини, відтворю-вав події гайдамацького руху. Великий Кобзар змалював образи Богдана Хмель-ницького, Івана Ґонти, Макси­ма Кривоноса, Байди Вишневецького.

Першим історичним романом української літератури є роман «Чорна рада» П. Куліша. Історію рідного народу і його боротьбу за не­залежність змальовано у художніх творах І. Франка («Захар Беркут»), М. Старицького («Останні орли», «Оборона Буші»). Із творів І. Франка, Ю. Федьковича, В. Гжицького, Г. Хотке-вича дізнаємося про опришківський рух і славного ватажка опришків Олексу Довбуша.

XX століття внесло в історичну долю українського народу свої драматичні події, на які відгукнулися поети, прозаїки, драматурги. Че­рез літературні твори пройшло осмислення подій І та II світових воєн, революції 1905 та 1917 років, голодомору і репресій 20-30-х років.

Особливе місце в українській літературі відведено подіям рево­люції 1905 року, її поразки. І Леся Українка, і М. Вороний, і В. Винниченко, і О. Олесь у своїх творах висловили свої надії, споді­вання на революцію 1905 року. Чимало творів малих форм присвятив цим подіям і М. Коцюбинський. Серед них «Intermezzo», «Коні не вин­ні», «Сміх», «Подарунок на іменини», «Він іде» та ін.

Твором світової слави став роман І. Багряного «Сад Гетсиманський», в якому передано трагедію українського народу у зв'язку з репре­сіями, нищенням української інтелігенції. Змальовуючи жахіття біль­шовицького терору, безглуздість звинувачень, огидні методи НКВДистів під час катувань в'язнів, І. Багряний в образі головного ге­роя Андрія Чумака показує незламну волю до життя, утверджує роман­тику вітаїзму. На цю ж тему написаний І. Багряним і роман «Тигроло­ви» (перша назва «Звіролови»).

Проблеми історичної долі від часів козаччини і до проголошення незалеж-ності України по-своєму осмислює Р. Іваничук у романі «Ор­да». Варто підкре-слити, що у своїх творах Р. Іваничук розробляє пере­важно історичну тему.

До історичних подій неодноразово звертався у своїй поетичній творчості М. Бажан. У 1942 році під час війни з фашистською Німеч­чиною поет пише свою поему «Данило Галицький». В основу написано­го твору лягли події 700-літньої давності – перемога русичів під кері­вництвом князя Данила Галицького над тевтонським орденом мечоносців.

Історичну тематику впродовж усієї творчості розробляє П. Загребель-ний. Його перу належить роман «Диво», тема якого пов'язана із будівництвом Софійського собору. «Роксолана» – твір про полонянку легендарної слави Настю Лісовську із Рогатина. Роман «Я, Богдан» нале­жить до кращих творів української літератури.

Сьогодні стає відомою «заґратована» творчість шістдесятників. Народження незалежної України також знайшло своє художнє осмис­лення у творчому доробку письменників.

2.Мужність і стійкість ліричного героя у нерівній боротьбі зі злом і неправдою (на прикладі поезії Василя Стуса).

У В. Стуса є прекрасні слова про поета: «Поет – це людина. Насам­перед. А людина – це добродій». Коли ж довкола тебе зло, сваволя, наруга і беззаконня, то ти – людина-добродій – мусиш протистояти злу. І В. Стус протистояв злу. За його крилатими словами – вчинки, за ними – «дорога болю», невизнання, ув'язнення, брежнєвські табори. В. Стус мужньо пере­ніс всі випробування долі і «в смерті повернувся до життя».

Його лірика – одкровенна розмова добровільного вигнанця, по­літв'язня, який до кінця був переконаний в тому, що правда і добро здола­ють зло. Розумів поет й інше: без боротьби у державі «напівправди, напівпі­тьми» добро не восторжествує.

Філософія життя і смерті не є позою поета і він переконав нас у цьо­му осо-бистим прикладом, повернувшись на Батьківщину в труні.

Без каяття, чесно проніс він свій хрест, не похитнувся ні перед суддя­ми, ні перед стражданням. Підсумовуючи пережите, В. Стус писав: «Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верств, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття...».

Таке сходження на Голгофу гідне подиву. Та для В. Стуса важлива не слава заради слави. Його стійкість у неймовірно важких таборових умовах підкреслю-вала правильність обраного шляху, вселяла віру іншим у можли­вість перемоги. Тому ув'язнення не зламало духу поета, не поставило його на коліна. Навпаки, з кожним днем він ставав все більш фізично загартованим, ше краще усвідомлював свою місію борця проти тоталітарної системи.

У творах В. Стуса в'язничного періоду немає конкретних випадків соціальної кривди чи зла. Ліричний герой поета підноситься над особисти­ми прорахунками із суспільством. Навіть у вірші, присвяченому пам'яті ху­дожниці Алли Горської, яка стала жертвою кадебістської жорстокості, В. Стус підноситься над власним болем за втраченим другом. Передає його як біль всієї України – «у чорній стужі сонце України...». До власної музи тут лише єдине благання: «Ярій, душе! Ярій, а не ридай!»

Автор висловлює думку, що час «молитов і сподівань» на добро, по­рядність, чесність минув. Україна, на думку поета, ніколи не стане демокра­тичною держа-вою вільних громадян, національне свідомих патріотів, якщо лише пасивно вболі-вати над власною недолею. Мужні духом повинні при­ймати хресну дорогу протистояння і боротьби. Глибока любов до України, прагнення бачити її вільною поглиблювали вимогливість поета до співвіт­чизників брати на себе відпові-даль-ність за долю держави. Ганебна мовчанка осмислюється поетом як великий гріх.

Без сумніву, фізичні страждання В. Стуса у снігах Сибіру, тюрмах і таборах Мордовії були безмежними. Його виснажувала виразка шлунку, яка загострю-валася в умовах в'язничного життя, та карцерні випробовування, яким піддавали не раз непокірного тюремному режимові поета. Та він здо­лав неподоланне. Вороги вбили його фізично, але героїчний чин його духу приборкати не зуміли. Адже поетові байдуже було, що буде з його власним життям, коли йшлося про духовні ідеали. З цього приводу він писав: «...я відчуваю власну смерть живою, як і загибель сам о вороттям». Він щодня був готовий гідно зустріти смерть, хоча за життя боровся активно. В. Стуса більше турбував стан власної душі. Національна свідомість, голос духу за­свідчували його усвідомлений патріотизм

Поет вірив у своє повернення на Батьківщину. Важливим для нього було те, що він зможе чесно подивитися Їй у вічі, як син, який до кінця ви­конав свій обов'язок.

























































































2.Мужність і стійкість ліричного героя у нерівній боротьбі зі злом і неправдою (на прикладі поезії Василя Стуса).

У В. Стуса є прекрасні слова про поета: «Поет – це людина. Насам­перед. А людина – це добродій». Коли ж довкола тебе зло, сваволя, наруга і беззаконня, то ти – людина-добродій – мусиш протистояти злу. І В. Стус протистояв злу. За його крилатими словами – вчинки, за ними – «дорога болю», невизнання, ув'язнення, брежнєвські табори. В. Стус мужньо пере­ніс всі випробування долі і «в смерті повернувся до життя».

Його лірика – одкровенна розмова добровільного вигнанця, по­літв'язня, який до кінця був переконаний в тому, що правда і добро здола­ють зло. Розумів поет й інше: без боротьби у державі «напівправди, напівпі­тьми» добро не восторжествує.

Філософія життя і смерті не є позою поета і він переконав нас у цьо­му осо-бистим прикладом, повернувшись на Батьківщину в труні.

Без каяття, чесно проніс він свій хрест, не похитнувся ні перед суддя­ми, ні перед стражданням. Підсумовуючи пережите, В. Стус писав: «Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верств, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття...».

Таке сходження на Голгофу гідне подиву. Та для В. Стуса важлива не слава заради слави. Його стійкість у неймовірно важких таборових умовах підкреслю-вала правильність обраного шляху, вселяла віру іншим у можли­вість перемоги. Тому ув'язнення не зламало духу поета, не поставило його на коліна. Навпаки, з кожним днем він ставав все більш фізично загартованим, ше краще усвідомлював свою місію борця проти тоталітарної системи.

У творах В. Стуса в'язничного періоду немає конкретних випадків соціальної кривди чи зла. Ліричний герой поета підноситься над особисти­ми прорахунками із суспільством. Навіть у вірші, присвяченому пам'яті ху­дожниці Алли Горської, яка стала жертвою кадебістської жорстокості, В. Стус підноситься над власним болем за втраченим другом. Передає його як біль всієї України – «у чорній стужі сонце України...». До власної музи тут лише єдине благання: «Ярій, душе! Ярій, а не ридай!»

Автор висловлює думку, що час «молитов і сподівань» на добро, по­рядність, чесність минув. Україна, на думку поета, ніколи не стане демокра­тичною держа-вою вільних громадян, національне свідомих патріотів, якщо лише пасивно вболі-вати над власною недолею. Мужні духом повинні при­ймати хресну дорогу протистояння і боротьби. Глибока любов до України, прагнення бачити її вільною поглиблювали вимогливість поета до співвіт­чизників брати на себе відпові-даль-ність за долю держави. Ганебна мовчанка осмислюється поетом як великий гріх.


Случайные файлы

Файл
112822.rtf
162772.rtf
15157-1.rtf
114240.rtf
26939-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.