Экзаменационные билеты по Украинской литературе (22)

Посмотреть архив целиком

Білет 22

1.Образ митерї в сучасній поезії (А. Малишко, Б. Олійник, В. Симоненко та ін.).

Світ кожного поета починається з матері. Коли ж поетове слово – «від Бога», образ матері стає домінуючим, набував символічного значення, підноситься до узагальненого образу матері-Батьківщини. Вершин худож­ньої майстерності цей образ сягнув в поезії, Т. Шевченка, І. Франка, О. Довженка. Осанну матері проспі-вали П. Тичина і М. Рильський, В. Сосюра та І. Драч, Д. Павличко і В. Стус.

Всенародну любов здобула поезія А.Малишка «Пісня про рушник» («Рідна мати моя...»), написана в 1959 р. до фільму «Літа молодії» (музика Пл. Майбороди). У центрі її–український рушник як символ материнсько­го благословення і любові. Український рушник має безліч урочистих і ва­жливих функцій. Випроводжаючи дорослу дитину у великий світ, мати да­рувала «на щастя, на долю» вишиваний рушник;

Анафора «І», якою розпочинаються 14 рядків з 18, засіб градації, не­однора-зово вживаний поетом, надають цій поезії мелодійності і особливого пісенного ліризму. Та найголовніше у цьому творі – щире синівське почут­тя, велика дяка матері.

Образ матері в поезії Малишка асоціюється з Україною. Пам'яті рідної матері присвятив Б. Олійник цикл поезій «Сиве сонце моє» (1978), який складається з дев'яти віршів. Мати у віршах Б. Олійника – невсипуща сільська трудівниця, котра й синові передала свою працелюб­ність. «Сива ластівка, сиве сонечко» – такою живе у поетовому серці най­дорожча людина. Образ матері в Б. Олійника не асоціюється з Україною, як в інших поетів, а набуває планетарного звучання: «Як ти несла оцей всесвіт важкий на собі!». Вічну тему материнського відходу порушує Б. Олійник у «Пісні про ма­тір».

Тепло переданий діалог зі сполоханими дітьми й онуками. Ніжністю і любов'ю звучать останні слова матері, котра не залишає по собі спадків, проте розкриває перед нащадками велику свою душу, своє розуміння справж­ніх цінностей людського життя.

Незважаючи на схильність Б. Олійника до планетарного мислення, твір по-справжньому національний: звертання на «ви» до матері; рушники, що «злетіли увись»; ворота, край яких чекала на дітей і онуків мати; мати «пішла за межу», немов на своєму городі.

Ніжні дворядкові строфи поезії В. Симоненка «Лебеді материнства» ніби відроджують мелодію української колисанки, української казки. Рожеві Симонен-кові лебеді випливають з туману, зігрітого материнською лю­бов'ю дитинства, із матусиних пісень. У першій частині поезії розгортається чарівна казка щасливо­го дитинства. Добра мати прагне все зробити для любої дитини, віддати їй увесь цвіт своєї душі, оберегти від усіх лих життя – зла, небезпеки, хво­роб. Друга частина – це роздуми-мрії матері про майбутню долю її сина у тривожному світі, його юність, хмільний час кохання, зустрічі, з яких одна мусить стати любов'ю. «Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги

У хмільні смеркання мавки чорноброві, Ждатимуть твоєї ніжності й любові».

Третя частина – це роздуми матері про синове змужніння. Коли він стане перед вибором, мати бажає, щоб і друзів, і наречену, і брата по духу він вибрав не за чиєюсь вказівкою, а з власної волі. Мати прагне, щоб голо­вні підвалини людсько-го життя – матір і батьківщина – ніколи не були замінені. Навіть у смерті, в еміграції, в багатстві і бідності.

«Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати» –

цей поетичний шедевр В. Симоненка, як і «Пісня про рушник» А. Малишка, отримав усенародну шану, любов і став народною піснею.

2.Найяскравіші риси національного характеру героїв роману «Мару­ся Чурай» Ліни Костенко.

Герої роману «Маруся Чурай» (1979) живуть і діють у відблиску всеохоплюючого образу – історичної України, яка піднялась на свя­щенну війну за свої права, державність і незалежність. Ліна Костенко розкрила далеке, сховане у віках коріння того руху, який відчутно ак­тивізувався і поширювався у надрах радянської тоталітарної системи, підкресливши тим, що державність і незалеж-ність – одвічна мрія українського народу. Ліна Костенко у цьому творі найбіль-шою мірою довела, що українській ментальності притаманні не тільки емоцій-ність і ліризм, але й прагнення дії, сильна воля та інтелект.

Полтава, де відбуваються основні події роману, – складова час­тина України. Міське козацтво, запорожці – палкі патріоти, які захи­щають свій край віл ворожих навал і готові померти за Україну слав­ною козацькою смертю. У них багато спільних рис: відданість козаць­кій присязі, побратимству, відчайдушна хороб-рість, духовне благород­ство, але кожний з них – це яскрава індивідуалізована постать. Сивочолий полковник Пушкар, який «і славу мав, і силу», зберіг розва­жливість розуму, гуманність, повагу до закону.

Почуття обов'язку – ця непорушна святість є основною рисою наці­онального характеру героїв роману. Вона яскраво втілена в образі Івана Іск­ри. Тільки-но «заграли знову труби до походу», Іван відгукується на по­клик гетьмана.

Висока внутрішня культура Івана Іскри, душевне благородство виказують себе у кожному порухові його душі, у кожному вчинку. Ма­руся для Іскри – не просто дівчина, вона для нього символ України, легендарна українська пісня, поетичне українське єство. На суді схви­льовано і вирішальне звучить його слово:

«Ця дівчина не просто так, Маруся, Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа!».

Іншу національну рису українського козацтва втілює Лесько Чер­кес. Справедлива, відчайдушна душа, він з презирством ставиться до судейських: «Ви, канцелюги, у чорнилі пальці, бумажне кодло... в по­ходах небувальці». Гарячий і поривистий Лесько Черкес зберігає вір­ність обов'язкові.

Носієм справедливості виступає у творі велитсий гетьман Богдан Хмельниць-кий. Ліна Костенко підносить на вищий художній рівень постать державного мужа, увиразнює кращі риси характеру, якими му­сили б бути наділені і якими були справді провідники українців у попе­редні віки. У романі «Маруся Чурай» розум Богдана Хмельницького осягає всі народні проблеми. За його наказом піднімається Україна. Саме воля і мудрість гетьмана вирішили долю Марусі Чурай.

В образі головної героїні художньо вмотивована одна із найкращих національних рис характеру українців – вірність даному слову, вірність у коханні, вірність материзні. Такими були і батьки героїні. Це ж вони вчили доньку, що найбільшим злом для України завжди була зрада. Недарма ж за­порожець зронив на суді: «Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?».

Вічна провина зради – це одна з найболючіших проблем нашої історії і нашого сьогодення. Ліна Костенко просвічує її рентгеном своєї художньої, пристрасної мис;іі, щоб надалі не було місця зраді у «незг­либимій душі» українця.


























































































еміграції, в багатстві і бідності.

«Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати» –

цей поетичний шедевр В. Симоненка, як і «Пісня про рушник» А. Малишка, отримав усенародну шану, любов і став народною піснею.

2.Найяскравіші риси національного характеру героїв роману «Мару­ся Чурай» Ліни Костенко.

Герої роману «Маруся Чурай» (1979) живуть і діють у відблиску всеохоплюючого образу – історичної України, яка піднялась на свя­щенну війну за свої права, державність і незалежність. Ліна Костенко розкрила далеке, сховане у віках коріння того руху, який відчутно ак­тивізувався і поширювався у надрах радянської тоталітарної системи, підкресливши тим, що державність і незалеж-ність – одвічна мрія українського народу. Ліна Костенко у цьому творі найбіль-шою мірою довела, що українській ментальності притаманні не тільки емоцій-ність і ліризм, але й прагнення дії, сильна воля та інтелект.

Полтава, де відбуваються основні події роману, – складова час­тина України. Міське козацтво, запорожці – палкі патріоти, які захи­щають свій край віл ворожих навал і готові померти за Україну слав­ною козацькою смертю. У них багато спільних рис: відданість козаць­кій присязі, побратимству, відчайдушна хороб-рість, духовне благород­ство, але кожний з них – це яскрава індивідуалізована постать. Сивочолий полковник Пушкар, який «і славу мав, і силу», зберіг розва­жливість розуму, гуманність, повагу до закону.

Почуття обов'язку – ця непорушна святість є основною рисою наці­онального характеру героїв роману. Вона яскраво втілена в образі Івана Іск­ри. Тільки-но «заграли знову труби до походу», Іван відгукується на по­клик гетьмана.

Висока внутрішня культура Івана Іскри, душевне благородство виказують себе у кожному порухові його душі, у кожному вчинку. Ма­руся для Іскри – не просто дівчина, вона для нього символ України, легендарна українська пісня, поетичне українське єство. На суді схви­льовано і вирішальне звучить його слово:

«Ця дівчина не просто так, Маруся, Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа!».

Іншу національну рису українського козацтва втілює Лесько Чер­кес. Справедлива, відчайдушна душа, він з презирством ставиться до судейських: «Ви, канцелюги, у чорнилі пальці, бумажне кодло... в по­ходах небувальці». Гарячий і поривистий Лесько Черкес зберігає вір­ність обов'язкові.

Носієм справедливості виступає у творі велитсий гетьман Богдан Хмельниць-кий. Ліна Костенко підносить на вищий художній рівень постать державного мужа, увиразнює кращі риси характеру, якими му­сили б бути наділені і якими були справді провідники українців у попе­редні віки. У романі «Маруся Чурай» розум Богдана Хмельницького осягає всі народні проблеми. За його наказом піднімається Україна. Саме воля і мудрість гетьмана вирішили долю Марусі Чурай.


Случайные файлы

Файл
CBRR2901.DOC
104286.rtf
64530.rtf
2.doc
CBRR1778.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.