Экзаменационные билеты по Украинской литературе (12)

Посмотреть архив целиком

Білет 12

1.Проблема боротьби зи вільне, красиве, духовно багате життя у драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки.

Драма Лесі Українки «Лісова пісня» написана на щедрому грунті української міфології та фольклору. У творі на новому для української літе­ратури худож-ньому рівні йде осмислення краси життя. "Лісова пісня" – це глибока філософія взаємодії добра і зла, співіснування красивого і потвор­ного. Цю філософію поетеса перенесла на взаємини людей і природи.

За жанром «Лісова пісня" – драма-феєрія. Тут діють фантастичні постаті та реальні люди. Важливу роль, у творі відіграє природа. Вона бере активну участь у розвитку сюжету, допомагає героям у розкритті їх харак­терів, взаємовідносин, переживань. Природа виступає у драмі як найвища краса і гармонія. Грубе втручання у неї означає нищення краси та порушен­ня гармонії, що веде до породження зла.

Це добре розуміє дядько Лев, який живе у злагоді з лісовими силами впродовж усього свого життя. Спілкування з природою, доброзичливе став­лення до неї робить героя драми мудрим і духовно багатим. Прикладом ви­сокої моралі і мудрості дядька Лева є його бережливе ставлення до дуба-велетня – улюбленого місця розваг усіх лісових Іістот. За таке розуміння природа щедро винагороджує свого захисника: "усякі скарби з лісу йдуть». В його господарстві був гаразд до тих пір, поки він був живий. Життя дядь­ка Лева перебувало у гармонії з приро-дою.

Боротьба за вільне, красиве, духовно багате життя окреслена стосун­ками Мавки і Лукаша. Лісова царівна Мавка своїм внутрішнім світом повні­стю відпо-відає зовнішній красі. Це гармонійна особистість. У лісі, де вона живе, про неї повсякчас піклується Лісовик, ніжно називаючи її «донею», «дитинкою». На зиму Мавку запрошує у своє лоно стара, скрипуча верба. У Мавку закоханий Перелес-ник. І, здається, він теж їй не був байдужим. Але одного разу Мавка відчула красу вищу, ніж та, що оточувала її. Це була му­зика Лукашевоі сопілки. "Навіть весна ще так ніколи не співала», як це ро­била Лукашева душа на звичайній сопілці. У Мавки формується враження про Лукаша ще до знайомства з ним: якщо людський хлопець вміє так гарно грати, то й сам, напевно, гарний. Про це вона дізнається віл Лісовика,. Але, збагачений досвідом стосунків з людьми, Лісовик зразу ж застерігає Мавку, що по людських стежках «не ходить воля, там неволя тягар свій носить". Вихована в іншому світі, де без волі і краси не було життя, Мавка не розу­міє занепокоєння Лісовика:

Ну як таки, щоб воля – та пропала?

Се так колись і вітер пропаде?

Мавка щиро тягнеться до спорідненої їй душі Лукаша. Вона прагне міцного щастя, на все життя. Порив її душі до глибокого і самовідданою кохання – найвищий вияв духовного світу героїні. Заради коханого вона готова на самопожертву. Саме тому Мавка пішла з лісу, поміняла розкішні шати царівни на убоге селянське вбрання, намагалася виконувати по госпо­дарству всі доручення матері Лукаша.

Однак дуже швидко Мавка зрозуміла, що життя не завжди збігається з мрією про нього. Світ добра і краси, який був притаманний серед людей дя­дькові Левові, не характерний для матері Лукаша. Та й сам Лукаш – люди­на прекрасних поривів: творчий, працьовитий, лагідний, але безвольний. Дуже швидко він піддався впливові матері і змінив своє ставлення до Мав­ки. Зрештою він її зрадив.

Таким чином реальність, в якій опинилася Мавка, зайшла у конфлікт з її надією на щасливе життя з Лукашем. Але краса Мавки полягає в тому, що вона думає не тільки про себе. Власне її зболена душа після багатьох мар­них спроб врятувати Лукаша знайшла для себе найкращий спочинок у во­лодіннях Того, що в скалі сидить. Та коли вона відчула спробу Лукаша зві­льнитися від рабського ду-ху, то поспішила йому на допомогу. Такий вчинок засвідчує гуманність і глиби-ну почуттів. Самопожертва Мавки заради добра. краси проявилася і в епізоді навмис-ного поранення руки, коли Русалка Польова попоросила не вижинати лану.

Мавка – втілення краси в людському житті і природі. У цій гармонії її безсмертя: «Ні! Я жива' Я буду вічно жніи! Я в серці маю те, шо не вмирає».

Ці слова з повним правом можна віднести до творчого подвигу самої Лесі Українки.

2.Пісенна творчість Андрія Малишка.

Упродовж усього життя А. Малишко натхненно працював як піс­няр. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як П. Козицький, М. Вериківський, Д. Майборода, А. Штогаренко, С, Козак, О. Білаш. Чимало творів ще за його життя ста­ли народними піснями: "Ми підем, де трави похилі", "Рідна мати моя", «Білі каштани", «Стежина», "Пісня про рушник» та інші. Улюбленою у народі стала пісня «Цвітуть осінні, тихі небеса", (музика О. Білаша).

Пісенність – одна з найголовніших прикмет усієї поезії А. Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з еле­ментами народно-пісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка.

Кращим твором пісенної спадщини поета с пісня «Ранки солов'їні». Ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя триво­жить душу і не забувається. Закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. Київ із квітучими кашта­нами й неспокійною дніпровською хвилею – це сама молодість.

Душу і серце ліричного героя пісні «Ми підем, де трави похилі» тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в «краю придніпровськім». До коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із «золотою веселкою», яку обов'язково називає «моя».

До кінофільму «Літа молодії» була написана «Пісня про рушник» (1959), яка давно вже стала народною. У цій пісні материнська любов по­множена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які «но­чей не доспали», вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз води­ли їх у «поля край села» (до речі, факт біографічний). Випроводжаючи сина «на зорі» у «дорогу далеку», «на щастя, на долю», за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок – «рушник вишива-ний». Побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:

Ліричний образ матері створює поет за допомогою епітетів. Усмішка у матері – незрадлива, ласкава. Її очі – засмучені, хороші, блакитні. Любов материнська– вірна.

Буквально за 8 днів до смерті А. Малишко написав свою лебедину пісню – «Чому, сказати, й сам не знаю...», – яка живе в народі під на­звою «Стежина». Музику до неї створив Пл. Майборода. Образ стежи­ни, виведений у вірші А. Малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. Як пройшов її? Чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається «біля воріт» рідного дому? Людське життя – ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. Тому стежині «нема кінця», як «й повороту теж нема».

У пісенній спадщині А. Малишка є кілька «Колискових», а також поетичні обробки народних пісень. Він написав лібрето до опери «Мо­лода гвардія». У своїй книзі «Думки про поезію» він писав: «Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче з нею журитися і радуватися, мис­лити і працювати».

















































































врятувати Лукаша знайшла для себе найкращий спочинок у во­лодіннях Того, що в скалі сидить. Та коли вона відчула спробу Лукаша зві­льнитися від рабського ду-ху, то поспішила йому на допомогу. Такий вчинок засвідчує гуманність і глиби-ну почуттів. Самопожертва Мавки заради добра. краси проявилася і в епізоді навмис-ного поранення руки, коли Русалка Польова попоросила не вижинати лану.

Мавка – втілення краси в людському житті і природі. У цій гармонії її безсмертя: «Ні! Я жива' Я буду вічно жніи! Я в серці маю те, шо не вмирає».

Ці слова з повним правом можна віднести до творчого подвигу самої Лесі Українки.

2.Пісенна творчість Андрія Малишка.

Упродовж усього життя А. Малишко натхненно працював як піс­няр. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як П. Козицький, М. Вериківський, Д. Майборода, А. Штогаренко, С, Козак, О. Білаш. Чимало творів ще за його життя ста­ли народними піснями: "Ми підем, де трави похилі", "Рідна мати моя", «Білі каштани", «Стежина», "Пісня про рушник» та інші. Улюбленою у народі стала пісня «Цвітуть осінні, тихі небеса", (музика О. Білаша).

Пісенність – одна з найголовніших прикмет усієї поезії А. Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з еле­ментами народно-пісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка.

Кращим твором пісенної спадщини поета с пісня «Ранки солов'їні». Ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя триво­жить душу і не забувається. Закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. Київ із квітучими кашта­нами й неспокійною дніпровською хвилею – це сама молодість.

Душу і серце ліричного героя пісні «Ми підем, де трави похилі» тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в «краю придніпровськім». До коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із «золотою веселкою», яку обов'язково називає «моя».

До кінофільму «Літа молодії» була написана «Пісня про рушник» (1959), яка давно вже стала народною. У цій пісні материнська любов по­множена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які «но­чей не доспали», вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз води­ли їх у «поля край села» (до речі, факт біографічний). Випроводжаючи сина «на зорі» у «дорогу далеку», «на щастя, на долю», за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок – «рушник вишива-ний». Побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:


Случайные файлы

Файл
177325.rtf
73526-1.rtf
27710.rtf
129092.rtf
117362.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.