Экзаменационные билеты по Украинской литературе (10)

Посмотреть архив целиком

Білет 10

1.Творчість Лесі Українки – видатне явище світової культури.

Геній Лесі Українки розкрився перед світом насамперед у високохудож­ньому звучанні національної ідеї, гарячій любові до рідіюго краю, яка полягала в обороні прав народу до незалежною національного і державного життя. Свої думки і свої ідеї вона зуміла ввести у високу мистецьку форму, шо чарує багатс­твом поетичних образів і музикою поетичного слова. Поетеса вийшла за межі традиційних тем. ЇЇ творчість охоплювала широке поле світових мотивів, тому стала вагомим художнім здобутком світової культури.

Леся Українка зростала під впливом казкової волинської природи, рі­дного слова, пісні, народної традиції, любов до якої була прищеплена на­самперед матір'ю Оленою Пчілкою. Духовне збагачення поетеси відбувало­ся під впливом висококультурних родин Старицьких, Лисенків, дядька по матері М. Драгома-нова. Її талант розвивався завдяки природній спостереж­ливості та глибокому потягу до знань. Усі ці чинники допомогли їй сягнути мистецьких вершин, стати письменницею європейського і світового масш­табу. Дух поетеси гартувала хвороба. Вона спонукала до аналізу конкретних життєвих ситуацій та осмислення суті буття людини. Звідси власне неско­реність, прометеїзм Лесі Українки, до якого вона, фізично квола, потягну­лася ще на початку своєї творчості: «Я вийду сама проти бурі І стану – поміряєм силу»

Поезія Лесі Українки носить переважно патріотичний характер. Це твори громадянського і політичного характеру. Навіть особистий біль, туга, тривога у її віршах переплітаються Із проблемами всієї України. Щиро і зворушливо зву­чить її поетичне зізнання.

Приклад сильної волі, бажання боротьби знаходимо у відомих поезіях «Слово, чому ти не твердая криця...» та «Contra Spem Spero". Мужні, енергійні акорди громадянської лірики Лесі Українки високо оцінив І. Франко «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте» Украї­на не чула такого сильного, гаря-чого поетичного слова, як із уст цієї слабо­сильної, хворої дівчини...". Поезія Лесі Українки, тавруючи рабську покору відсутність національної гідності, дух вірно підданості, засвідчувала перед світом, що в літературі поневоленого народу на стику двох століть з'явився талант, здатний протистояти всій ницості життя, Талант, що мріє допомогти нащадкам Прометея визволитися від сну і запалити вогонь справедливості. Добре ознайомлена з літературами народів світу, письмен-ниця нерідко шу­кала в історії й літературі інших народів, «у номерках віків і далеких під­соннях» розв'язки проблем сучасного їй українського громадянського й на­ціонального життя. Біль і тривога за рідний край неодноразово переплітаю­ться її всенародним горем («Напис в руїні", «Дим»).

Своїми творами «Слово, чому ти не твердая криця..." та "Давня казка" поетеса порушила проблему, що хвилювала митців усіх народів роль поета у житті суспільства. Справжніми шедеврами світового мистецтва можна вважати інтимну та пейзажну лірику поетеси. Природа Волині, Поділля, морські хвилі під місячним світлом справляють незабутнє враження. Вели­ку мистецьку цінність у творах Лесі Українки становить уміле використання фольклорних мотивів та образів, творення символів («зірка провідна», "те­мна ніч», "гора крута, крем'яна, «досвітні огні», «весела весна»).

З особливою силою проявився талант Лесі Українки у творах останніх років життя – поемах, драмах. Поеми "Русалка», «Самсон», «Місячна ле­генда». «Роберт Брюс, король шотландський», «Ізольда Білорука" та інші твори, засвідчують обізнаність авторки зі світовою класичною літературою, історією, зокрема творчістю Байрона, Вальтера Скотта.

Висока духовна культура письменниці засвідчена у драматичних тво­рах «Блакитна троянда», «У пущі», «Одержима", "Бояриня", «Кассандра».

2.Образ людини-трудівника в повісті «Зачарована Десна» Олександ­ра Довженка.

Кіноповість «Зачарована Десна» – це гімн землі й людям праці, що разом зростили і виховали самого письменника. Твір є автобіографічним. Він побудо-ваний на спогадах (окремі можна вважати новелами) про веселі та сумні, приємні та неприємні сторінки дитинства. Усі вони осяяні світлом домашнього вогнища, враженнями від спілкування з природою та односе­льцями – чесними трудівни-ками землі. Розкішна природа над красунею Десною, яку сприймав О. Довженко «зачарованими» дитячими очима, тво­рила його як митця, а батько-мати, хлібо-роби-односельці своїм прикладом виховували справжнього сина України.

Невтомною трудівницею на землі була мати письменника, яка най­більше любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Від того город настіль-ки переповнювався різними рослинами, що «десь серед літа вони вже не вміща-лися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з ти­ну прямо на вулицю». Опис багатого городу, на якому росло все, – то пра­ця рук матері. Цілими днями Одарка Єрмолаївна клопоталася по господарс­тву, на городі. У любові до праці вихову-вала своїх дітей. Вона добре знала також дію зілля, вміла за народними звичаями лікувати. Була богомільною, люблячою й поступливою. Та нелегка доля судилася їй, мусила пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забира-ло красу. Власне образ мате­рі майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у праці, у метушні, у клопотах. Про неї автор більше розказує, ніж показує у дії.

Батько письменника – яскраво виписаний образ трудівника богатир­ської сили і краси. Письменник з гордістю і любов'ю згадував: «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над Десною на траві. Жарт мовив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість».

Внутрішній красі батька письменника відповідає зовнішність: «Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку і тяжкі наслідки неписьменності і несвободи». У праці батько – талановита людина. Він й інших оцінює мірками працьовитості та чеснос­ті.

Петро Довженко – високоморальна людина, що самовіддано допома­гає селянам Загребелля під час повені. Невтомно рятував він людей і їхнє майно на Пасху. У цьому випробуванні батько уявляється письменникові справжнім героєм праці, відважною людиною: «Батько сидів з веслом на кормі – веселий ідужий. Він почував себе спаситслсм потопа­ючих, героєм мореплавателем...».

Краса і духовна велич батька розкривається у праці (як він вправно працював, скільки землі виорав, скільки хліба накосив, як рятував потопаючих).Тому батька, неосвіченого темного селянина, автор підносить на п'єдестал героя. Серед людей, що трудилися з ранку до ночі, виростав пи­сьменник. Власне вони формували його ставлення до праці. Тому й обурює­ться О. Довженко тими, хто місцем відпочинку обирає річку чи озеро, на берегах яких кипить робота.

У «Зачарованій Десні» Довженко подав народне розуміння прекрас­ного. Для його земляків найвищим критерієм краси є чесна праця. Ось чому так лірично, з повагою і любов'ю змальовує О. Довженко образ діда Семе­на, свого першого вчителя й порадника. Дід «прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок», умів розмовляти з кіньми, телятами: з усім живим і «пахнув дід теплою землею і трохи млином», що й виказує йо­го селянське коріння, хліборобську працю. А в молоді роки дід чумакував, він письменний «по-церковному», залюблений у гарне слово і людей. І всі люди для діда добрі.

Люди праці – величні і прекрасні у своєму трудовому таланті, і на­віть колоритна постать Самійла при виконаній улюбленої роботи – косо­виці – бачиться письменникові у незвичайному, романтичному ореолі.

Тому найприємнішим, найчарівнішим спогадом дитинства залиши­лась для посивілого письменника музика клепання коси. Вона означала ра­дість і втіху праці. Для митця вона – символ і джерело натхнення. З цього приводу він писав: «Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи».










































































Кіноповість «Зачарована Десна» – це гімн землі й людям праці, що разом зростили і виховали самого письменника. Твір є автобіографічним. Він побудо-ваний на спогадах (окремі можна вважати новелами) про веселі та сумні, приємні та неприємні сторінки дитинства. Усі вони осяяні світлом домашнього вогнища, враженнями від спілкування з природою та односе­льцями – чесними трудівни-ками землі. Розкішна природа над красунею Десною, яку сприймав О. Довженко «зачарованими» дитячими очима, тво­рила його як митця, а батько-мати, хлібо-роби-односельці своїм прикладом виховували справжнього сина України.

Невтомною трудівницею на землі була мати письменника, яка най­більше любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Від того город настіль-ки переповнювався різними рослинами, що «десь серед літа вони вже не вміща-лися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з ти­ну прямо на вулицю». Опис багатого городу, на якому росло все, – то пра­ця рук матері. Цілими днями Одарка Єрмолаївна клопоталася по господарс­тву, на городі. У любові до праці вихову-вала своїх дітей. Вона добре знала також дію зілля, вміла за народними звичаями лікувати. Була богомільною, люблячою й поступливою. Та нелегка доля судилася їй, мусила пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забира-ло красу. Власне образ мате­рі майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у праці, у метушні, у клопотах. Про неї автор більше розказує, ніж показує у дії.


Случайные файлы

Файл
11130.rtf
28427.rtf
164176.rtf
vcheni.doc
FREID.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.