Экзаменационные билеты по Украинской литературе (7)

Посмотреть архив целиком

Білет 7

1.Тематика поетичної' творчості Павла Грабовського. Аналіз поезій «До Русі-України», «До українців».

Із 38 років життя П. Грабовський 20 років провів у неволі – тюрмах, таборах, па засланнях. Відірваний від рідиого краго, фізично недужий, часто доведений до відчаю, поет все ж зумів зберегти віру у праве діло борця за кращу прийдешність України. Він ні на хвилину не полишав своєї письмен­ницької праці, яку розумів як обов'язок перед українським народом. У сні­гах далекого Сибіру П. Грабовсь-кий вимріював національну незалежність України, суспільний її поступ. Жагуче бажання бачити Вітчизну оновле­ною, щасливою, вільною пронизує всю його творчість.

До збірок оригінальної поезії П. Грабовського «Пролісок», «З Півночі», «Кобза» увійшли вірші широкого діапазону звучання. Серед них посвяти друзям, в яких щире захоплення «справжніми героями», вірші, адресовані школярам (із рівнем освіти він пов'язував майбутнє України), прекрасні зразки пейзажної лірики, зокрема «Веснянки».

Справжніми перлинами творчості поета можна, вважати його вірші «Швач-ка», «Трудівниця», «Робітникові». Вони засвідчують надзвичайно тонку душу, чутливе серце поета, вболівання за долю братів-українців, готов­ність стати на їх захист.

Характерною прикметою творів П. Грабовського різних тематичних груп є громадянський пафос. Він звучить і в пейзажній, і в інтимній ліриці поета. Своє мистецьке кредо поета-громадянина виголошує П. Грабовський у вірші «Я не співець чудовної природи».

Глибоким ліризмом перейнятий вірш «До матері», страждання якої у зв'язку з арештом сина уявляються йому стократ тяжчими, ніж власні. Адже, крім природного материнського болю за сином, їй доводиться захи­щати його іще «від людського неправого суду».

Ряд віршів у творчій спадщині П. Грабовського присвячені Надії Сигиді – жінці, яка стала для політичних в'язнів полум'яним символом нескореності. Це вірші «До Н. К. С.», «Тяжкий завіт», «До мучениці». Через усе своє життя І творчість проніс П. Грабовський любов і повагу до На­дії Сигиди. У віршах-присвятах автор називає її «ангелом», «сестронькою», «святою та невинною». Мужність та рішучість – це ті риси, якими повинен володіти борець. Саме такою була Надія Сигида. Серед творів П. Грабовського вирізняється вірш «Уперед», у якому він закликає до рішу­чих дій «за край рідний та волю».

Домінуючим мотивом поетичної спадщини П. Грабовського є мотив неволі України. Звертаючись до України, П. Грабовський найчастіше вико­ристовує поетичну форму послання. Це вірш «До України» («Під небом дальньої чужини...»), «До українців» («Українці, браття милі»), «До гали­чан», «Народові українському», «Поетам-українцям», «До українки», «До України («Сиджу в неволі та марю тихенько»), «До Русі-України».

У поезії до «Русі-України» поет виказує своє найзаповітніше бажання бачити рідний край вільним. І йдеться тут не тільки про класову залежність, але й національну. П. Грабовський висловлює своє переконання в тому, що волю український народ повинен здобувати сам: «Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподіваного раю Від себе власне сподівавсь»

Мир, злагода, «велич простого народу» повинні запанувати в Україні, коли вона визволиться «з-під віковічного ярма» – таку думку проводить П. Грабовсь-кий у вірші «До Русі-України».

У названих віршах-посланнях поет утверджує ідеї правди, освіти, зго­ди, любові до України. Запорукою національної свідомості П. Грабовський вважає освіченість народу. До проблеми освіченості він звертався неодно­разово у своїх віршах, адресованих землякам. Освоїти «лан освіти» поет за­кликає у вірші «До українців». Тільки разом, тільки шляхом освіти, яка від­криє очі, допоможе національному прозрінню, можна творити майбутню долю України. Спільна невтомна праця допоможе розв'язати руки, дасть наснагу до боротьби «за високість духа», допоможе знайти відповідь на за­питання: «Хто ми?»

Болючою проблемою поета було те, що ло нього мало доходило ін­формації про події в Україні. Лише з листів Б. Грінченка, М. Павлика і І. Франка він дізнавався про деякі новини в культурному й суспільному житті українців. тому є зрозумілим звернення до земляків: «Українці, браття милі. Відгукніться, де ви е, Чи жнві ще. чи в могилі Давня слава зогниє».

Турбується поет і тим, «чи покраща наша доля»„ чи позбудемося ми рабсь-кого ярма. І тут знову звучить висновок поета про те, шо лише разом, шляхом освіти, з палкою любов'ю у серці до України можна прийти до кращих часів.

Таким чином, і в інтимній, і в пейзажній ліриці П, Грабовського, у йо­го посвятах друзям, знайомим звучить громадянська стурбованість про до­лю рідної землі. Тема України, її неволі і сподівання на кращу долю об'єднує найбільшу кількість поетичних творів П. Грабовського.

2.Трагедія роду Половців у романі «Вершники» Юрія Яновського.

Роман у новелах «Вершники» (1935) – один із кращих творів україн­ської літератури про громадянську війну. Про роботу над романом Ю. Яновський писав: «...я намагався... показати справжніх натхненників... громадянської війни..., вивести на сторінки книги трудящий народ – його сталеварів, селян, шахтарів, його інтелігенцію... Я звернув особливу увагу на мову, гідну, на мій погляд, розповісти про героїв».

Такий був задум письменника. І він з ним блискуче впорався, об'єктивно розкривши трагедію і героїзм драматичної епохи. Зображені у романі події потрібно розглядати саме у поєднанні героїчного і трагедійно-драматичного. Таке трактування зображуваних подій найбільш очевидне у новелі «Подвійне коло». Ця новела вражає жахливою картиною перебігу подій за один день війни, коли у вирі подій гинуть сотні людей і серед них три брати Половці. Головними персонажами тут виступають брати Половці – «одного роду, та не одного класу», як висловлюється червоноармійський комісар Герт. Сліпа приналежність до «класу» стала підставою братовбивс­тва.

Одного дня у «серпні нечуваного тембру» 1919 року доля звела братів під Компаніївкою, що недалеко від рідного села, щоб вони вбили один од­ного. Батько та мати вчили їх риболовецької праці та жити у злагоді, бо «тому роду не буде переводу, в котрому брати милують згоду». Але життя внесло певні корективи, і кожного з них доля повела іншою дорогою. По­трапивши у вир війни, вони опинилися у ворогуючих таборах. Оверко вою­вав у загонах Петлюри, очолюючи там «купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри». Денікінський офіцер Андрій Половець коман­дує «загоном добровольчої армії генерала Денікіна», на українській землі воює за «матінку-Росію». Панас – махновець, в Української держави від­войовує «територію матері порядку анархії». Разом з Панасом наймолод­ший Половець – 14-річний Сашко. Згодом його забрав із собою червоиоа-рмієць Іван. Він з'явився зі своїм загоном вкінці, розправився з махновцями і завершив братовбивство.

Новела розпочинається надзвичайно динамічним розвитком подій:

«Лютували шаблі, І коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного...». Висока емоційна напруга після бою відключає розум, осмислен­-

ня подій. Переможці жадають помсти і жорстокої розправи над полонени­ми: «Дехто простягав руки і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пи­лом обличчя, і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, за­хлинаючись передсмертною тугою, і його рубали по чім попало і топтали конем».

Якось холодно і байдуже, ніби не про брата йдеться, подає команду Оверко вбити Андрія: «Та рубайте його, козацтво».

Майже так само поводить себе Панас, подолавши Оверкове військо. Він власноручно вбиває Оверка, попередньо винісши цинічний вирок бра­тові.

Іван не вбивав переможеного Панаса, він не встиг цього зробити, то­му що Панас сам застрелився. Але з наказу Івана безжально були розстріля­ні всі полонені, які не захотіли перейти до червоноармійців.

На фоні жорстокого часу Половці стають не менш жорстокими. Вони не стали зрадниками, боягузами, відступниками, а стали лише завзятими непримиренними ворогами.

Біда і трагедія братів Половців у тому, що вони «не милували згоду». В ім'я примарних ідей вони вбивали один одного.

Своїм романом «Вершники» Ю. Яновський наштовхує на думку про зв'язок між революцією, бездушним братовбивством у горнилі громадян­ської війни і масовим нищенням українців у 20-30-х роках.



































































про події в Україні. Лише з листів Б. Грінченка, М. Павлика і І. Франка він дізнавався про деякі новини в культурному й суспільному житті українців. тому є зрозумілим звернення до земляків: «Українці, браття милі. Відгукніться, де ви е, Чи жнві ще. чи в могилі Давня слава зогниє».

Турбується поет і тим, «чи покраща наша доля»„ чи позбудемося ми рабсь-кого ярма. І тут знову звучить висновок поета про те, шо лише разом, шляхом освіти, з палкою любов'ю у серці до України можна прийти до кращих часів.

Таким чином, і в інтимній, і в пейзажній ліриці П, Грабовського, у йо­го посвятах друзям, знайомим звучить громадянська стурбованість про до­лю рідної землі. Тема України, її неволі і сподівання на кращу долю об'єднує найбільшу кількість поетичних творів П. Грабовського.

2.Трагедія роду Половців у романі «Вершники» Юрія Яновського.

Роман у новелах «Вершники» (1935) – один із кращих творів україн­ської літератури про громадянську війну. Про роботу над романом Ю. Яновський писав: «...я намагався... показати справжніх натхненників... громадянської війни..., вивести на сторінки книги трудящий народ – його сталеварів, селян, шахтарів, його інтелігенцію... Я звернув особливу увагу на мову, гідну, на мій погляд, розповісти про героїв».


Случайные файлы

Файл
129209.rtf
5609-1.rtf
46773.rtf
1151-1.rtf
258.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.