Экзаменационные билеты по Украинской литературе (26)

Посмотреть архив целиком

Білет 26

1.Українська народна творчість: думи та історичні пісні.

Історичні пісні та думи – жанри української народної творчості. Ду­же специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки укра­їнській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, та­тарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, мор­ські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі – усі ці події були мотивами українських дум.

До кращих українських дум належать «Дума про козака Голоту», «Дума про Марусю Богуславку», «Дума про Самійла Кішку», «Дума про Івана Богуна» та ін.

За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням – до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники по­дій– козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмерт­ними пам'ятками, створеними генієм самого народу.

У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реа­лізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у ду­мах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл – козак; крук, ворон – ворог; зозуля – мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: «Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, – Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали».

Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють си­нонімічні повтори–тавтологія (думає-гадає, грає-виграває).

Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.

Думи відзначаються також молитовною формою. За обсягом думи більші, ніж історичні пісні, складніша їхня будова.

Розпочинається дума зачином, в якому вказується на місце або час дії. Прикладом може бути поетичний заспів (зачин) «Думи про козака Голоту: «Ой полем, полем килиїмським, То шляхом битим ординським, Ой там гуляв-козак Голота».

Розповідь про основну подію, яка йде після зачину, як правило, дуже детальна. Вона уповільнена додатковими епізодами, описами одягу, вчинків героїв, словами-повторами. Кінцівка думи славила героїв та бажала їм усякого добра та гаразду.

Прикметною рисою побудови дум є їх неподільність на строфи. Дума може поділитися на окремі періоди (тиради). Вона відзначається нерівномі­рністю рядків. У них може бути від чотирьох до тридцяти і більше складів

Рядки у думі можуть бути не заримованими, але дума завжди має свій виразний ритм. Це дає можливість виконавцеві змінювати мелодію, слова, імпровізувати. Для виконання дум потрібна спеціальна підготовка. Сьо­годні таку підготовку здійснюють кобзарські школи. Відомою кобзарсь­кою школою в Україні є Стрітівська, в якій працюють такі талановиті ко­бзарі, як брати Микола та Василь Литвини. Кобзарське мистецтво, виконання дум зберегли українці в діаспорі. На весь світ стали відомі ви­конавці цього жанру – Китастий та Мішалов.

Давнім жанром історичного епосу є також історична пісня. Пам'яткою середи-ни XV століття є відома пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш». Три роти, що стоять «на версі Дунаю» – турецька, татарська та польська – правдиво відобра-жають тогочасну історичну обста­новку України, на землі якої завжди зазіхали загарбники.

Історичні пісні, як і думи, передають своїм змістом конкретні істо­ричні події, процеси, оспівують історичних осіб.

Найдавніші історичні пісні, які пов'язані з добою козаччини, оспі­вують лицарів-патріотів. Відомою є «Пісня про Байду» – народного улюбленця, який потрапивши в неволю і зазнавши страшних катувань, не втратив своєї національ-ної гідності, не став зрадником.

Історики стверджують, що прототипом Байди Вишневенького був князь Дмитро Вишневецький. Д. Вишневецький заклав на Хортиці фор­тецю. Під час одного з боїв він був полонений і люто катований. Його за­чепили ребром за гак- Таких самих мук зазнав і герой «Пісні про Байду». Важкі тортури переніс полонений турками легендарний Морозенко (пісня «Ой, Морозе, Морозенку»). Упродовж віків залишається бути популяр­ною пісня-марш «Ой, на горі та женці жнуть», присвячена звитяжним ге­роям Дорошенкові та Сагайдачному. Великою повагою, незважаючи на тривале замовчування, користується в народі пісня-кант «Ой, зійшла зо­ря» – про Почаївську Божу Матір, що врятувала монастир і всіх, хто в ньому сховався під час турецької облоги.

Історичні пісні про боротьбу українського народу проти польських загарб-ників оспівують масовий героїзм народу. У них прославлено битву під Корсунем («Засвіт встали козаченьки»), Жванцем («Ой, з города Немирова»), Збаражем («Ой, що то за хижка»). У піснях цього періоду зве­личено Б. Хмельницького і його битву в урочищі Жовті Води на Дніпро­петровщині («Чи не той то хміль»). Образ Хмельницького порівнюється з хмелем, що завжди був уособленням молодечої сили та звитяги. Йому присвячена також пісня «Гей, не дивуйтесь, добрії люди». Героєм цієї пі­сні є також сподвижник гетьмана М. Кривоніс, що пліч-о-пліч йшов з Б. Хмельницьким і під Жовтими Водами, і під Корсунем. Героями істо­ричних пісень стали Нечай, Богун та інші історичні діячі. Образ Б. Хмельницького оспіваний також у народних думах, зокрема «Хмельни­цький і Барабаш».

Увійшли в історію пісні порівняно недавнього часу, які ми називаємо стрілецькими. Сьогодні всім відома пісня «Ой у лузі червона калина», що хоч і має свого автора, але залишається народною. Історичні пісні та думи є провід-ними жанрами української народної творчості. Чимало сюжетів цих жанрів стали основою для літературних творів.

Народна пісня стала поштовхом для написання драм «Сава Чалий» М. Костомарова та І. Карпенка-Карого. У прозову і драматургічну творчість М. Старицького ввійшов легендарний образ Марусі Богуславки. Неоднора­зово зверталися письменники до пісні «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечор­ниці». За мотивами цієї пісні створена одноіменна драма М. Старицького, повість О. Кобилянеької «У неділю рано зілля копала», роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».

2.Краса духовного світу героїв Олеся Гончара.

Значним творчим досягненням Олеся Гончара є відтворення краси духовного світу його героїв на сторінках романів, повістей, оповідань та новел. Авторське замилування героями у їх любові до Батьківщини, глибо­кій вірності у дружбі та коханні спостерігається уже на перших сторінках роману «Прапороносці».

Багатий внутрішній світ героїв трилогії, їх гума­нізм і благородні пориви зразу ж беруть у полон читача. «Все, все ми відда­мо тобі. Батьківщино... Все! Навіть наші серця. І хто не звідав цього щастя, цієї... краси вірності, той не жив по-справжньому». Ці слова Брянського не­задовго до його смерті увиразнюють образ духовно багатої людини; юнака, що зворушує романтичною вірністю коханій, друзям, Батьківщині; мудрого командира, ім'я якого живе серед солдатів навіть після його смерті. Завдяки багатому внутрішньому світові, з яким не таївся Брянський у невідповідних, на перший погляд, умовах війни, його ім'я залиши-лося для воїнів символом відваги і краси. До нього йшли за порадою, моральною підтримкою, йому відкривалися у найпотаємнішому. У полку Самієва приналеж-ність до роти Брянського вважалася винагородою. Багатство духовного світу, моральна досконалість, патріотичний обов'язок єднає з Юрієм Брянським Шуру Ясногорську, Євгена Черниша, молодого бійця Гая та Інших персонажів тво­ру.

Образ Шури Ясногорської наділений у романі сяйвом моральної чис­тоти, задушевністю, ліризмом. Вражає її краса вірності, поєднана з глибо­ким усвідом-ленням обов'язку перед Вітчизною. Своєю високоморальною поведінкою, вірністю в коханні, вмінням співчувати Шура заслужила собі найвищу повагу і шанобливе ставлення воїнів. Вони оберігають її, оточують повсякчасною турботою. «Вірна», – називають її бійці між собою, і героїня не розчарувала їх своєю поведінкою. Повне розуміння поведінки Шури од­нополчанами показує Олесь Гончар, коли зароджується кохання Ясногорсь­кої і Черниша.

Героя роману-трилогії Євгена Черниша характеризує сувора вимогли­вість до себе і до своїх підлеглих, самовіддане виконання військового обов'язку і постійна готовність прийти на допомогу бойовому побратимові. У творі приваблює те, що сувора вимогливість і доброта офіцера Черниша не виключають одна одну, а на-впаки – йдуть у парі. Зворушливими до сен­тиментальності є його спогади про матір, яка «сидить перед репродуктором, чекаючи батька з роботи, і слухає вісті з ефіру, накинувши теплу шаль на худенькі плечі, і хоче почути про свого Женю..».

Захоплює у творі вчинок Романа Блаженка, який в оточеному німцями маєтку готується загинути смертю героя, хоча йому важко усвідомити, що Дружина залишиться вдовою, а діти – сиротами.

Під час битв та армійських переходів змінюється Хома Хаєцький. Зростає його відвага і почуття відповідальності. Подвиги, стійкість, відданість справі, людяність, доброта, глибокі почуття любові, що про них йдеться у «Прапоронос-цях» викликають подив і захоплення, незважаючи на ідеологічне навантаження твору.

В інших історичних обставинах розкривають свій духовний світ герої роману «Собор». Їх не тривожать вибухи війни. Але безтурботним життя героїв назвати не можна. Проблеми, якими живуть мешканці Зачіплянки, пов'язані із духовним станом суспільства 60-х років. Вони розвиваються навколо собору, збудованого «після зруйнування січі, в потьомкінські часи, поверженими запорожцями». Їм тоді було «шаблю вибито з рук, але з серця не вибито дух волі й жадання краси». «Горда поема степового зодчества», яка стала символом у творі, входить у життя кожного героя. Чим буде собор для наступних поколінь? – розмірковує студент Микола Баглай. Для нього особисто – це є тільки краса, «музика сфер» через століття, це відчуття Батьківщини, це відповідальність за все, що діється навколо собору з людь­ми, з природою, з містом. В образі Лободи автор показує людину, що розу­мом, кмітливістю пішла вперед, але відстала своїм духовним розвитком. Він не розуміє, що минуле – твердий грунт для майбутнього, основа його ду­ховності. Тому й не дивно, шо свого батька, колишнього славетного стале­вара, з легкою душею він віддав у будинок перестарілих. Закономірним у романі є запитання Шпачихи до кар'єриста Володьки: «Де твоя совість – у грудях, чи в сейфі на замку?» Микола Баглай і Володька Лобода – два про­тилежні береги. На одному з них – поетичний світ, невмируща краса і сила національного духу, а на другому – духовна вбогість.


Случайные файлы

Файл
31301.rtf
65822.rtf
179318.rtf
39355.doc
RPZ-3.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.