Экзаменационные билеты по Украинской литературе (25)

Посмотреть архив целиком

Білет 25

1.Відображення національної самосвідомості героїв у творах Олек­сандра Довженка.

Довженко – митець, вихований на багатому духовному національно­му грунті. Тому в його творах зображені сентиментальні, добрі, працьовиті люди, закохані в красу рідного краю і пісні, типові представники українсь­кої нації. Такими вивів їх письменник у «Звенигороді», «Землі», «Поемі про море», «Зачарованій Десні» та багатьох інших творах. Однак у творах О. Довженка до початку 40-х років персо-нажі хоча й відчувають себе українцями, але тільки підсвідомо проявляють риси національної ментальності: у повазі до старших, особливо батьків; у любові до праці, до землі, на якій живуть; у готовності піти на самопожертву заради інших. Ці персонажі все-таки ще гостро не відчувають своєї приналежності до україн-ської нації. Во­ни – радянські українці. У творах довоєнного періоду О. Довженко не за­гострював проблеми національної самосвідомості, не порушував питання тотального нищення української нації.

З усією гостротою тема української самосвідомості героїв зазвучала у творах сорокових років. Національно-світоглядна еволюція О. Довженка, яка вилилася у конфлікт із пануючою комуністичною ідеологією, позначи­лася і на відображенні національної самосвідомості героїв його творів. Лаврін Запорожець, Купріян Хутірний (кіноповість «Україна в огні»), Іван Орлюк (кіноповість «Повість полум'яних літ») – це носії кращих рис народу, його духовної та фізичної величі, нескореності, які зі зброєю в руках захи­щають рідну землю, свідомо ставляться до свого обов'язку оборонця неза­лежності українського народу. Саме тому Купріян Хутірний намагається зупинити відступаючих солдатів: «– Не пущу. Я царя захищав, не тікав. А ви свою владу одстояти не може­те».

Розмова Запорожця із Забродою після трагічної смерті старої селянки Левчи-хи по-особливому увиразнює відчуття приналежності героя до свого, україн-ського народу. Непрості перипетії Заброди він вважає «внутрішньою справою», яку не можна порівнювати із спробою поневолити весь народ. Тому він переконує Заброду, що «часом в'язні й судді повинні битися по­руч, коли Батьківщина гине». У цій розмові автор робить суттєве уточнен­ня: «А зараз Батьківщина гине, Україна!»

Найвиразніше почуття національної гідності й усвідомлення безправ­ного становища своєї нації закладено письменником у тому епізоді кінопо­вісті «Украї-на в огні», коли Лаврін Запорожець знімає зі стіни портрет Ста­ліна. Тут не потрібні особливі коментарі. І герой висловлюється лаконічно про те, що його свята віра у справедливого і всемогутнього вождя пропала. Усі страхіття, пере-житі ним від початку війни, коли «повіз старий Запоро­жець п'ять синів на війну», І до її останнього дня, коли зібралися Запорожці уже без матері, Савки, Григорія, Трохима на попелищі рідної хати доспіва­ти свою мирну пісню «Ой піду я до роду гуляти», дають йому право на та­кий рішучий крок. Образ Лавріна Запорожця є типовим. За ним ми вбачає­мо мільйони сильних, мужніх українських патріотів.

Щоденникові записи сорокових років – періоду найбільшого гоніння митця кремлівськими ідеологами – засвідчують, що письменник глибоко переживав за історичну долю своєї нації і.ні на мить не сумнівався у своїй правоті патріота.

Під кутом зору національної самосвідомості самого О. Довженка тре­ба розглядати його запис: «Товаришу мій Сталін, коли б ви були навіть Бо­гом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі... Невже любов до свого народу є націоналізмом?» Поняття «націо-наліст» прирівнювалося на той час до поняття «во­рог народу».

2.Історія українського народу в творчості Івана Кочерги.

Більшість драм Івана Кочерги – це твори на історичну тему. Грунто­вна обізнаність драматурга з історією України, вивчення архівних докумен­тів допомогли митцеві піти у глиб віків і відтворити княжі часи XI ст.

Свою драму «Ярослав Мудрий» І. Кочерга написав у 1944 році. коли Україна палала в огні другої світової війни. У дні тяжких випробувань своєю п'єсою автор проголосив гімн миру, спокою на землі, освітивши сві­тлом свого таланту найва-жливіші віхи історії нашого народу. В образі Яро­слава Мудрого І. Кочерга пока-зав нам ідеал воїна і книголюба, доброго по­літика і будівничого, який «вищих не відав скарбів, ніж мирний труд і щастя в ріднім домі». Він піклувався про військо-ву могутність, економічний розквіт і духовний розвиток Київської держави. Він широко відкрив держа­вні двері для культури і міцно закрив їх перед споконвіч-ним ворогом – ко­чівниками. Усі вчинки і дії Ярослава Мудрого в державно-громадському і особистому житті були продиктовані турботою про рідну землю. Він хоче будувати міста, палаци, храми, дбати про освіту, але спочатку утверджує чі­ткий закон: «Раніш закон, а потім благодать».

Князь рішуче переслідує тих, хто сіє чвари, міжусобиці, «крамоли і лукавс-тва», карає їх. Так був покараний на смертіь Новгородський посадник Коснятин – батько Микити. Микита хоче помститися князеві, але зрозумі­вши, як багато означає Ярослав Мудрий для держави, стає другом князя – «найсвітлішого з усіх земних царів» і гине за нього.

Каменщик Журейко, незважаючи на небезпеку (князь поклявся його покарати), спішить попередити Ярослава про змову. Журейко представляє тих русичів, для яких державні інтереси були вищими, ніж власні, навіть коли йшлося про життя чи смерть.

Доля дітей князя Ярослава теж підпорядкована державним інтересам. І Анна, і Єлизавета мусять виходити заміж за королів сусідніх держав, щоб таким чином забезпечити мир і безпеку для рідної землі. Важко погодитися Анні, що «дове-деться їхати в Париж», адже «там ні кравців, ні крамарів пу­тящих, доми холодні, вулиці брудні». Так само і Єлизавета не уявляє, як розлучиться з батьком, Києвом, книжками. З туги за Батьківщиною Єлиза­вета померла.

У драмі «Ярослав Мудрий» І. Кочерга пролив світло на історичний факт, пов'язаний із перебуванням варягів на Київській землі. Сюди вони були запро-шені, як мужні воїни для охорони кордонів Русі від нападів кочі­вників. Коли варяги почали себе поводити як завойовники, то Ярослав їх відправив із держави.

Самовідданість князеві розкрито в образах Микити, Журейка, Милуші. Князь Ярослав схилив голову перед тілом Микити, який «чесно вмер за Русь на полі брані», а новгородцям пообіцяв «за службу вірну і добро» зві­льнити місто від данини і захистити їх «вольності святі». На полі бою князь вирішує побудувати храм в ім'я Софії «щоб в віках вона стояла».

Ідею твору визначив сам автор – «нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом, на користь Вітчизні...».

Події XVI ст., поневолення Русі-України литовськими воєводами ляг­ли в основу драматичного твору «Свіччине весілля». Похмурим і темним містом зображений Київ 1506 року. Щоб відчули ремісники, трударі, що вони холопи темні, безправні і безсилі, литовські завойовники заборонили їм вечорами світити свічки. Перед киянами постало питання: жити в темно­ті чи при світлі? Коритись чи боротися? У боротьбі за право на світло роз­починається боротьба за волю: Головний герой твору Іван Свічка твердо вирішує: що б там не було, здобути киянам право на світло.

Отож київські ремісники усвідомлюють, шо шлях до волі пролягає через збройну боротьбу. Вогник свічі, яку несе Меланка, спалахує полум'ям повстання. Щоб визволити коханого, Меланка змушена була крізь вітер і бурю по крутих ярах і байраках Подолу пронести запалену свічку. Образ Меланки, як писав І. Кочерга, – це поетичний символ України, яка «з тьми віків та через стільки бур» пронесла незгасний живий вогник своєї волі та культури.

Драма «Свіччине весілля» дає можливість читачеві широко познайо­митися із розвитком ремісництва Києва. Знайомство з ремісниками (зброя­рі, золотарі, кравці, кушнірі) наводить на думку, що наш волелюбний народ, який мав добре розвинену економіку відповідно до свого часу, ніколи не виношував мрій про поневолення інших. Коли ж зазіхали на його волю, не хилив смиренно голову, а ставав на боротьбу, бо «свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не запалила».

У творах І. Кочерги історія українського народу знайшла своє високе мистецьке відображення.































































жливіші віхи історії нашого народу. В образі Яро­слава Мудрого І. Кочерга пока-зав нам ідеал воїна і книголюба, доброго по­літика і будівничого, який «вищих не відав скарбів, ніж мирний труд і щастя в ріднім домі». Він піклувався про військо-ву могутність, економічний розквіт і духовний розвиток Київської держави. Він широко відкрив держа­вні двері для культури і міцно закрив їх перед споконвіч-ним ворогом – ко­чівниками. Усі вчинки і дії Ярослава Мудрого в державно-громадському і особистому житті були продиктовані турботою про рідну землю. Він хоче будувати міста, палаци, храми, дбати про освіту, але спочатку утверджує чі­ткий закон: «Раніш закон, а потім благодать».

Князь рішуче переслідує тих, хто сіє чвари, міжусобиці, «крамоли і лукавс-тва», карає їх. Так був покараний на смертіь Новгородський посадник Коснятин – батько Микити. Микита хоче помститися князеві, але зрозумі­вши, як багато означає Ярослав Мудрий для держави, стає другом князя – «найсвітлішого з усіх земних царів» і гине за нього.

Каменщик Журейко, незважаючи на небезпеку (князь поклявся його покарати), спішить попередити Ярослава про змову. Журейко представляє тих русичів, для яких державні інтереси були вищими, ніж власні, навіть коли йшлося про життя чи смерть.


Случайные файлы

Файл
38459.rtf
18692-1.rtf
12971-1.rtf
34670.rtf
105908.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.