Экзаменационные билеты по Украинской литературе (2)

Посмотреть архив целиком

Білет 2

1.Трагедія особистості в романі «Хіба ревуть еопи, як ясла повні?» Панаса Мирного.

Трагедію особистості Панас Мирний відбив уже в назві – при видан­ні 1903 р, в Україні твір був названий «Пропаща сила». У романі, за визна­ченням І. Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито тогочасну дійсність в усіх її складностях і суперечностях. В але­горичній назві «Хіба ревуть воли. як ясла повні?" звучала головна ідея: воли – символічний образ уярмленого селянства – не ревли б, якби було що їс­ти й пити.

Трагедію особистості найповніше відтворено у долі Чіпки, Грицька, Максима, Мотрі. Інші персонажі– Галя, Христя, баба Оришка– сприя­ють рельєфнішому відтіненню головних характерів. Треті – Лушня, Мат­ня, Пацюк, Порох. Чижик, Явдоха, генеральша, Кряжов, пан Польський, хоча і є епізодичними, дали змогу авторові передати сутність тогочасних суспільних тенденцій та психологічно увиразнити причини трагедії особис­тості.

Складна композиція роману, яку академік Олександр Білецький на­звав «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами», підпорядкована меті якнайширше показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль, тобто спричинило трагедію.

У центрі роману образ Чіпки – невтомного шукача правди, котрий зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Син зневаже­ної селянки. Чіпка зростає в злиднях, в умовах недоброзичливості й воро­жості. Ровесники глузують з нього. Коли багатій Бородай за впертість про­гнав Чіпку з роботи, він "поніс у серні гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робіт-ника...». Кожний з етапів життя Чіпки ви­разно окреслений завдяки тонкому психологічному аналізу його поведінки. Різкі переходи віл сподівань щасливо жити на своєму добрі до гірких роз­пачливих настроїв розкривають збентежену душу героя. Надто вразила кри­вда Чіпку, коли за право працювати на власній землі чиновник цинічно ви­магає хабара. У цей момент Чіпка втратив віру у справедливість. У його серці вже вкотре закипіла ненависть, на жаль, не лише до гнобителів, а й до всіх людей.

Звідси – сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Роздумуючи над особистою недолею, над всенародним лихом, Чіпка все глибше усвідомлює соціальні корені пануючої несправедливості. Для нього стає очевидним, що на трудівника «налягли» і поміщик, піп, шинкар, і «свій брат-богатир», що "всім бажається поїздити» на шиї безправного селяни­на. Під впливом лихого «товариства» Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Він соромився свого давнього безпуття «тієї кривої стежки». Пішли розмови про земство, про вибори гласних, і Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси. Коли Чі­пку наказом губернатора було виведено з управи «по неблагонадежности». то ця кривда стала останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача на стеж­ку сліпої помсти. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невинних людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця.

Грицько, найближчий приятель дитячих літ Чіпки, обирає інший жит­тєвий шлях. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про «хату теплу». Невдачі, бідування, злигодні породили у хазяйнови­того парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть при­ятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збага­чення. Неприховане злорад-ство щодо Чіпки, зневага свого товариша – це так само своєрідна трагедія Грицька.

Максим Ґудзь – це ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. Казарма зламала його небуденну силу. Максим страждав від безг­луздої служби-муштри. Коли йому потрапила до рук «граматка», самотужки опанував азбуку і навчився по церковних книжках читати. Горілка, до якої Максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, обби­рати солдатів. Всякими неправдами Максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та «заслугами». Максимів хутір стає пристановищем грабіжників. Морально зіпсований солдатчиною, Максим живе єдиною пристрастю – збагаченням.

Трагедія людської особистості чи не найбільш зворушливо відтворена в образі Мотрі. Мотря – одна з найтрагічніших постатей в українській лі­тературі. Із психологічною переконливістю вмотивовано останній крок жінки. Вона була готова віддати заради сина все. Та, не витримавши страш­них випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбій­ництва Чіпки, мати викриває його злочин. Так образ матері-страдниці, її че­сні, справедливі рішення і дії набувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління карали і злочин, і злочинця, ким би він не був. Такий поворот у розвитку образу цієї трагічної особистості за­свідчує неминучість перемоги добра над злом як однієї з етичних засад на­шого народу.

2.Відтворення настроїв людини через образи природи у збірці «Со­нячні кларнети» Павла Тичини.

Збірка «Сонячні кларнети» (1918) стала етапною подією в українській літературі. Л. Новиченко назвав її одним із наймузикальніших творінь у сві­товій поезії.

Світ «Сонячних кларнетів» сповнений і дзвінких, і пастельних барв та звуків. Світлові і звукові барви творять світлову музику сонячних кларнетів, які, за визначенням одного із дослідників П. Тичини А. Ніковського, нага­дують «щось подібне до довгих блискучих трембіт в руках янголів... Клар­нети – це сурми світла, космічного ритму, трембіти, зіткані з проміння».

У вірші «Гаї шумлять» відчуваємо гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи. Поезія пронизана молодечою жагою життя, щас­ливими сподіван-нями. Чудовий иеизаж змальований дбайливо підібраними одна до одної фарбами. Ліричний герой, захоплений красою рідної землі, щасливий від єднання з цим чудовим гармонійним світом, що сповнений мелодій, кольорів, благодатних почуттів. У першій строфі автор використо­вує паралелізм і синонімічну тавтологію, характерні для цієї поезії.

Звичайний краєвид під пером митця постає дивовижно прекрасною картиною, що наповнена казково-чарівними мелодіями. Мелодійність дося­гається за допомогою відповідної ритміки, повторів, асонансів, алітерацій.

У поезії «Арфами, арфами...» у символічному образі дівчини-весни закладене оптимістичне передчуття випробувань і тривог, які постануть пе­ред українською нацією. Вони накладаються на пласт особистих очікувань ліричного героя. Поезія прочитується як багатогранне і святкове сприйнят­тя особистої весни і весни нації. Їхньої молодості, буяння сил, надії, триво­ги, сподівання злету, перемоги.

Вже у «Сонячних кларнетах» спостерігаємо славнозвісні неологізми П. Тичи-ни: самодзвонні арфи, ніжнотонні думи.

У поезії «Арфами, арфами...», крім музичних образів, створено розкі­шний зоровий образ-символ молодої весни. За вишуканими тропами (мета­форичними епітетами, порівняннями) постає персоніфікований образ прек­расної дівчини, до ніг якої схиляються і квіти, і прозорі дощі, і громи, і веселки. Кожна поезія Тичини зі збірки «Сонячні кларнети» – це розгорну­та метафора, яка тонко передає мелодію слова і трепет душі.

Збірка «Сонячні кларнети» завершувалася невеликою поемою «Золо­тий гомін», яка є гімном весняному сонцю, повносиллю буття. Передчуття омріяної волі, віра в національне і соціальне визволення знаходять відгук у природі, яка відповідає ліричному героєві «золотим гомоном».

Такою радісно збудженою, очікуючою, напруженою входила у XX століття українська нація. Душа П. Тичини висловила це очікування ра­дості з надзвичайною силою. Національний оптимізм початку століття с однією Із визначальних рис поезій збірки «Сонячні кларнети», які роблять її рідкісним явищем мистецтва. Треба підкреслити, що до прийомів того високого мистецького стилю, який став визначальним у збірці «Сонячні кларнети», поет звернувся уже на початку свого творчого шляху.

У природі, котру сприймав як величний храм, сонцесяйний собор і до якої ставився з обожнюванням та поклонінням, вбачав юний поет джерела життя і любові. Захоплення повнотою життя висловлене в образах і звучан­ні поезії «Ви знаєте, як липа шелестить...». Шелест липи, сон старих гаїв, місячні весняні ночі – символи молодого чуття, що купається у безкраї Всесвіту. Вірш характеризується винятковою музичністю, замилуванням звучання українського слова. У ньому– прекрасна чуттєва картина україн­ської ночі.





































































зіпсований солдатчиною, Максим живе єдиною пристрастю – збагаченням.

Трагедія людської особистості чи не найбільш зворушливо відтворена в образі Мотрі. Мотря – одна з найтрагічніших постатей в українській лі­тературі. Із психологічною переконливістю вмотивовано останній крок жінки. Вона була готова віддати заради сина все. Та, не витримавши страш­них випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбій­ництва Чіпки, мати викриває його злочин. Так образ матері-страдниці, її че­сні, справедливі рішення і дії набувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління карали і злочин, і злочинця, ким би він не був. Такий поворот у розвитку образу цієї трагічної особистості за­свідчує неминучість перемоги добра над злом як однієї з етичних засад на­шого народу.

2.Відтворення настроїв людини через образи природи у збірці «Со­нячні кларнети» Павла Тичини.

Збірка «Сонячні кларнети» (1918) стала етапною подією в українській літературі. Л. Новиченко назвав її одним із наймузикальніших творінь у сві­товій поезії.


Случайные файлы

Файл
work.doc
89630.rtf
146772.doc
109257.doc
31640.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.