Бібліотекознавці України (період до 1917 року) (71813)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти та науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра бібліотекознавства і бібліографії












РЕФЕРАТ на тему:

Бібліотекознавці України (період до 1917 року)

Дисципліна «Загальне бібліотекознавство»



Підготувала:

Студентка І курсу

Спеціальність ББК

Факультет післядипломної освіти

Олейніченко Н.О.




Рівне-2011



Зміст


Вступ

1. Сірополко Степан Онисимович – сподвижник українського бібліотекознавства

2. Найвидатніша просвітителька Х.Д.Алчевська

3. Дмитро Іванович Багалій

4. Хавкіна Любов Борисівна засновник перших бібліотечних курсів

5. Рубинський Костянтин Іванович - геніальний бібліотекознавець

6. Арсеній Іванович Маркевич - засновник кримознавчої бібліографії

7. Автор «Бібліографічного покажчика нової української літератури» - Комаров Михайло Федорович

8. Іван Омелянович Левицький – бібліограф західноукраїнських видань

Висновки

Список використаних джерел



Вступ


Розвиток українського бібліотекознавства в кінці ХІХ на початку ХХ сторіччя характеризується активізацією досліджень історичного, теоретико-методологічного напрямів, серед яких значне місце посідає вивчення видатних бібліотекознавців та бібліографів того часу.

Останнім часом склалися сприятливі умови для дослідження ролі бібліотекознавців у формуванні тієї чи іншої галузі знання. Сьогодні є багато можливостей для вивчення та узагальнення внеску Д.І.Багалія, Х.Д.Алчевської, Л.Б.Хавкіної, , К.І.Рубинського, інших вчених у вітчизняне та світове бібліотекознавство.

Харків здавна був відомий не лише своєю розвиненою промисловістю, наукою та культурою, а й видатними особами, котрі тут жили і працювали в різні історичні періоди.

В останній чверті XIX ст. у Харкові склалися сприятливі умови для організації загальнодоступної бібліотеки. Найкращі представники прогресивної громадськості взяли активну участь у відкритті книгозбірні.

Серед фундаторів Харківської громадської бібліотеки, організованої у 1886р., були Д.І.Багалій, О.О.Гурський, Б.Г.Філімонов, Х.Д.Алчевська та інші видатні вчені та громадські діячі.

Микола Петрович Баллін видатний бібліотечний діяч зробив значний внесок у заснуванні Харківського товариства грамотності та створенні публічних бібліотек та читалень у Східній Україні. Разом з товаришами організував катеринославський журнал «Новоросійський літопис» в Одесі. Він був видатним діячем просвітником, який розгортав видавничу діяльність як органічну складову розвитку народної освіти, національної культури, багато і самовіддано працював й цій галузі. Хоча багато його планів і проектів не було здійснено, його діяльність залишила помітний слід в історії просвітницького руху.

Варто згадати ім’я видатного діяча української історичної науки, засновника кримознавчої бібліографії, відомого бібліографа Арсенія Івановича Маркевича.

Також на півдні українських земель в Одесі працював над бібліографією творів Т.Г. Шевченка та літературою про нього, Михайло Комаров.

Краєзнавча бібліографія Галичини поповнилася бібліографічною працею І.О. Левицького "Галицько-руська бібліографія за роки 1772-1800". Друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст. (1851-1918) – характеризується тим, що в галицькому краї виникають культурно-освітні товариства: "Галицько-руська матиця", "Просвіта", "Літературне товариство імені Шевченка" та інш.

З’являється цілий ряд окремо виданих краєзнавчих бібліографічних посібників відомих західноукраїнських бібліографів, краєзнавців, істориків: І.О. Левицького, І.Я. Франка, Я.Ф. Головацького, І.Т. Калиновича, Є.-Ю. Пеленського.

У 1892 р. вийшов великий бібліографічний огляд "Галицьке краєзнавство", підготовлений І.Я. Франком (1856-1916). В ньому наводяться роботи діячів з природознавчої, етнографічної та історичної тематики, аналізуються деякі з них.

В 1865 р. Я.Ф. Головацьким (1814-1888) було підготовлено короткий огляд бібліографічних робіт західноєвропейських та слов'янських авторів, у якому він поставив питання про створення повної бібліографії західноукраїнської літератури. Бібліографічна діяльність Я.Ф. Головацького мала позитивний вплив на розвиток краєзнавчої бібліографії в Галичині.

Варто відзначити бібліографа і книгознавця з Конотопа Степана Івановича Пономарьова (1828-1913) , який впродовж довголітнього життя співпрацював у більше ніж 50-ти періодичних виданнях, зокрема: «Отечественных записках», «Киевской старине», «Киевлянине», «Современнике» та інших. Реалізувавши свою мрію - паломництво до Святої Землі, Палестини, написав капітальну бібліографічну монографію «Иерусалим и Палестина в русской литературе, науке, живописи, переводах». За дорученням Російської Академії наук вчений брав участь у складанні бібліографії до творів М.Ломоносова, М.Некрасова, О.Пушкіна та інших. Багато бібліографічних, історико-літературних робіт було присвячено українським діячам.

Настав час більш ґрунтовної та об’єктивної оцінки наукової літературної та педагогічної спадщини діячів культури. Сьогодні вони потребують систематизації, збільшення тиражу, активнішого впровадження у бібліотечну практику, студентську аудиторію.

Зараз багато з того, що говорили, писали, домагалися бібліотекознавці та бібліографи того часу знаходить шляхи реалізації. Більш демократичним стає процес розвитку бібліотек в Україні. Видаються путівники, спеціальні довідники про бібліотеки. Їх робота пропагується на сторінках професійної преси, зростає роль міжнародних бібліотечно-бібліографічних організацій (ФІД, ІФЛА, ІСО, БАЄ тощо). Всі ці питання завжди були в центрі уваги бібліотечної науки.



1. Сірополко Степан Онисимович – сподвижник українського бібліотекознавства


Сірополко Степан Онисимович (1872-1959) – визначний український книгознавець, бібліотекознавець, культуролог, журналіст, педагог, з листопада 1917 по липень 1919 р. жив і працював у приміщенні книгозбірні; дуже часто дарував свої друковані твори. Зібрані вченим унікальні приватна бібліотека та архів довгий час зберігала у Празі його дочка – професор педагогіки Олександра Сірополко. За її заповітом, у 1997 р. зібрання С.Сірополка (4709 од.) поповнило фонди НПБ України.

Народився Степан Онисимович 15 серпня 1872 року в селі Обичів, Прилуцького повіту на Полтавщині (тепер Чернігівська область).

Закінчив Прилуцьку гімназію, а в 1897 р. - правничий факультет Московського університету. Просвітницьку діяльність розпочав завідувачем відділу народної освіти спочатку Тульської, а потім Московської губернських земських управ. Редагував журнали "Педагогический листок", "Украинская жизнь", "Народное образование", викладав у Народному університеті ім. Л.А. Шанявського, був членом Державного комітету народної освіти у Петербурзі[11].

Як учений ,Степан Онисимович керує роботою бібліотечно-архівного відділу Міністерства народної освіти, який формував державну політику в галузі бібліотечного будівництва. У розробленій Сірополком до 1-го Всеукраїнського з'їзду бібліотекарів програмі були накреслені головні напрями бібліотечної політики молодої держави — заснування Національної бібліотеки та Книжкової палати, розвиток та впорядкування бібліотечної мережі тощо. Особлива увага приділялася правовому й матеріальному стану бібліотекаря, фаховій підготовці, а також утворенню об'єднань, спілок, проведенню з'їздів, що сприяло б запровадженню демократичних засад у бібліотечній справі. Програма відповідала загальноєвропейському процесу, будівництву національної позашкільної освіти.

Коли Директорія УНР через наступ більшовиків змушена була переїхати до Кам'янця-Подільського (1919), С. Сірополко викладав у державному Українському університеті й водночас був директором бібліотеки цього навчального закладу. Завдяки його діяльності бібліотека швидко стала однією з кращих книгозбірень періоду української революції.

Після поразки визвольних змагань, у 1920-му, С. Сірополко разом з урядом УНР мусив покинути рідну землю. В екзилі він виконував обов'язки товариша (заступника) міністра народної освіти, залишаючись в уряді УНР до кінця 1924 р. Активно працював сам й об'єднував свідомих й відданих своїй справі культурно-освітніх діячів. Значною мірою діяльність С. Сірополка в цей час сприяла налагоджуванню книгодрукування у таборах інтернованих, що з часом дозволило забезпечити українськими книгами табори у Вадовицях, Каліші, Ланцуті, Стрілкові, Щепіорні та ін. [25]

Найбільш ґрунтовною його працею цієї доби вважають "Короткий курс бібліотекознавства. Історія. Теорія і практика бібліотечної справи" (Львів, 1924). В основу книги покладено лекції, прочитані автором у Київському Фребелівському інституті та на курсах з підготовки діячів позашкільної освіти у 1917-1918 рр. Вона містить найважливіші відомості з історії бібліотечної справи світу та України, організації й техніки; висвітлюються особливості бібліотечної професії, простежується розвиток бібліотекознавчої лексики та термінології.

Більшість принципів діяльності бібліотек, викладених С.Сірополком в підручнику, не втратили актуальності й до сьогодні. Наприклад, автор чітко формулює головні засади, яких мають дотримуватись народні, а зараз публічні бібліотеки в процесі комплектування, зокрема:

1) враховувати попит, думку читачів і ступінь їх підготовки;

2) при формуванні фонду уникати будь-якої однобічної політичної, національної та релігійної орієнтації: бібліотека «... повинна по змозі задовольняти різні напрями й погляди читачів, дбаючи про те, щоб кожна літературна, наукова, філософська та інша течія знайшла собі місце в бібліотеці, як вона найшла собі місце в житті»[10];


Случайные файлы

Файл
76793-1.rtf
92654.rtf
47925.rtf
26425.rtf
55171.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.