Найвідоміші бібліотеки України: їх історія та сучасний стан (71790)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти та науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра бібліотекознавства і бібліографії

Дисципліна «Історія бібліотечної справи»












РЕФЕРАТ на тему:

"Найвідоміші бібліотеки України:

їх історія та сучасний стан"










Рівне-2011



Зміст


Вступ

1. Національна парламентська бібліотека України

1.1 Історія виникнення Київської російської публічної бібліотеки

1.2 Київська міська публічна бібліотека наприкінці ХІХ- середина ХХ сторіччя

1.3 Державна бібліотека України за часів незалежності

1.4 Структура Національної парламентської бібліотеки в наш час

2. Харківська державна наукова бібліотека імені В.Короленка

2.1 Історія створення

2.2 Харківська бібліотека за часів розбудови та незалежності

2.3 Міжнародні зв'язки

3. Наукова бібліотека Національного університету "Києво-Могилянська академія"

3.1 Історія створення бібліотеки Києво-Могилянської академії та характеристика фонду вXVII- XIX столітті

3.2 Сучасні бібліотечні колекції Наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія»

3.3 Основні напрямки діяльності бібліотеки на сучасному етапі розвитку

Висновки

Список літератури



Вступ


У кожній країні в різні періоди бібліотеки виконували важливу духовну місію – бути дзеркалом і пам’яттю народу, держави, центрами їхньої духовності.

Історія України невіддільна від історії її бібліотек. Книжність, освіченість – одна з характерних рис українців. Грамотність широких кіл українського народу засвідчена багатьма істориками. Цього не можна було б досягти без створеної нашим народом розвинутої системи освіти і книгозберігання. Накопичені на протязі багатьох століть книгозбірнями України, унікальні пам’ятки відкривають широку дорогу до знань, до духовного самовдосконалення мільйонам наших співгромадян.

Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»[1] дає таке визначення: бібліотека — інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки.

Хочеться виділити найвідоміші бібліотеки України про які далі піде мова.

1. Національна парламентська бібліотека , яка має статус національної, є провідним державним культурним, освітнім, науково-інформаційним закладом. Це загальнодоступна установа з універсальними за змістом фондами і характером обслуговування населення.

2. Харківська державна наукова бібліотека імені Володимира Короленка — загальнодержавна бібліотека, друга за книгофондом, після бібліотеки ім. Вернадського у Києві бібліотека України.

3. Наукова бібліотека Національного університету "Києво-Могилянська академія"— навчально-допоміжний, інформаційний, науковий, культурно-освітній структурний підрозділ університету. Бібліотека об'єднує сім підбібліотек: бакалаврську бібліотеку ім. Антоновичів, дослідницьку, філологічну, американську бібліотеки, а також бібліотеки Школи охорони здоров'я, Центру довузівської підготовки та бібліотеку-архів-музей Омеляна Пріцака.



1. Національна парламентська бібліотека України


1.1 Історія виникнення Київської російської публічної бібліотеки


Національна Парламентська бібліотека України є провідним державним культурним, освітнім, науково-інформаційним закладом. Це загальнодоступна установа з універсальними за змістом фондами і характером обслуговування населення.

Бібліотека утворена 3 березня 1866 р. як Київська російська публічна за розпорядженням царського уряду. Засновниками її виступили відомі громадські діячі:

Андріяшев Олексій Хомич (1826-1907) – педагог, письменник, громадський діяч, видавав „Киевский народный календарь” і газету „Друг народа”; голова комітету Київської російської публічної бібліотеки у 1879-1891 рр., неодноразово дарував їй твори друку; голова спеціальної комісії 1891 р. по розробці нового статуту установи після переведення її у підпорядкування місту.

Барщевський Василь Гаврилович (1822-1915) – книговидавець, письменник; у 1859 р. відкрив у Києві книготоргівлю з бібліотекою, яка згодом стала основою для створення Київської російської публічної бібліотеки; член першого громадського комітету по організації губернських публічних бібліотек у Києві, Житомирі та Кам’янці-Подільському та комітету народних читань у Києві.

Бобринський Олексій Олексійович (1800-1868) – граф, підприємець-цукрозаводчик, добродійник, один із засновників книгозбірні; пожертвував на користь бібліотеки 500 руб. сріблом, дуже значну на той час суму.

Бродський Ізраїль Маркович (1823-1886) – підприємець, глава відомої родини цукрозаводчиків в Україні; благодійник, отримав звання засновника Київської міської публічної бібліотеки у зв’язку з пожертвуванням на потреби установи значної суми грошей.

Галаган Григорій Павлович (1819-1888) – український громадський і культурний діяч, засновник Колегії Павла Галагана у Києві, один із засновників бібліотеки – зробив велике грошове пожертвування на її заснування, а також неодноразово дарував Київській російській публічній бібліотеці книги і журнали.

Дашкевич Микола Павлович (1852-1908) – літературознавець, історик, професор Київського університету; діяльний член комітету бібліотеки у 1896-1905 та 1906-1908 рр., надав суттєву допомогу при укладанні друкованого систематичного каталогу літератури, що знаходилися у фондах Київської публічної бібліотеки.

Юзефович Михайло Володимирович (1802-1889) – державний діяч і адміністратор; з 1857 р. і до кінця життя – голова Тимчасової комісії для розгляду давніх актів; перший голова розпорядчого комітету бібліотеки у 1865-1866 рр.

Основою фонду стали приватна книгозбірня письменника і книговидавця В. Г. Барщевського та пожертви киян. На момент відкриття фонд бібліотеки налічував з19 книг у 667 томах та 43 комплекти періодичних видань.[2]

45 років подвижницької праці присвятив Київській публічній бібліотеці з моменту її заснування бібліотекар С. Г. Ярославський (фактично директор), єдиний фахівець в колі тих, від кого залежала доля бібліотеки. В основному вона існувала завдяки пожертвам меценатів, заможних громадян, установ і товариств. Колективним органом управління книгозбірнею призначався розпорядчий комітет, до складу його протягом п'ятидесяти років входили професори Київського Університету, вчені зі світовими іменами, директори гімназій, видавці, представники духовенства.

Перші 25 років діяльності бібліотеки — це час повсякденного виживання, пошуків виходу з фінансової скрути. За цей час книгозбірня шість разів вимушено змінювала місцезнаходження, адже власного приміщення не мала.

1.2 Київська міська публічна бібліотека наприкінці ХІХ- середина ХХ сторіччя


На краще ситуація змінилася у 1891 р. після того, як бібліотека перейшла у підпорядкування міської Думи й стала називатися Київською міською публічною бібліотекою. Поліпшилося фінансування книгозбірні, і у 1901 р. обсяг її фондів становив 30214 томів; майже третину становили пожертви жителів міста. Найбільшими книжковими дарами за всю історію бібліотеки стали колекції: В. М. Юзефовича, високопоставленого петербурзького урядовця (5812 т.); І.В.Лучицького, історика, професора Київського університету (4000 видань); М. О. Тулуба, правника (400о видань); О. О. Беретті, онука уславленого академіка архітектури В.І.Беретті (4000 видань).

Зважаючи на настійливі вимоги громадськості, Дума у 1909 р. приймає рішення про будівництво суто бібліотечної споруди. [4]

У 1911 р. на конкурсній основі, на кошти, зібрані жителями міста через розповсюджену спеціальну облігаційну позику, для бібліотеки було споруджено спеціальне приміщення (архітектор З.Клаве). Воно є найдавнішою київською спорудою такого призначення, включене до переліку пам'яток архітектури початку ХХ ст. Збудоване в дусі італійського ренесансу, прикрашене зовні оригінальними архітектурними деталями, з ліпними орнаментами читальних залів, вишуканим обладнанням, коштовними сходами і масивними красивими люстрами, воно прикрасило центральну частину міста.

Популярність книгозбірні зростала з року в рік. У 1912 р. в ній зафіксовано 75 114 читачів (втричі більше, ніж на початку століття). У 1916 р. книжковий фонд становив близько 80000 примірників, серед яких з'явилися видання українською мовою.

З утвердженням радянської влади розпочався новий етап у діяльності бібліотеки. Її фонди істотно збільшувалися за рахунок марксистської літератури. З цією ж метою бібліотеку у 1923 р. було перетворено в Центральну робітничу бібліотеку ім. РКП (б), у 1934 р. — у Державну обласну ім. ВКП(б). [10]

На початку Великої Вітчизняної Війни, незважаючи на вжиті заходи, евакуювати фонди в глибокий тил не вдалося. В роки окупації бібліотека продовжувала працювати. Її директором було призначено Т. М. Марковську, яка із своїм чоловіком протягом майже двох років очолювала підпільну організацію бібліотеки. Ця група проводила роботу по збереженню та комплектуванню бібліотеки: вилучали картки цінних книг з каталогів, переховували книжки, свідомо змішували видання з різних відділів, встановили точну документацію того, що було вкрадено німцями.


Случайные файлы

Файл
20628.rtf
150072.rtf
112737.rtf
118105.rtf
178435.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.