Культура світу на межі ХХ-ХХІ століть (71726)

Посмотреть архив целиком













Культура світу на межі ХХ-ХХІ ст.ст.

Реферат із культурології


ЗМІСТ


Вступ

  1. Культура ХХ-ХХІ ст.ст.: визначні феномени, художні течії та стилі.

    1. Модернізм – художній феномен ХХ ст..

    2. Течія постмодернізму в культурі межі ХХ-ХХІ ст..

1.3 Сучасна масова культура.

Висновки.

Список літератури.



ВСТУП


Період зміни століть – завжди знаменний період, якому характерні переосмислення культури попередньої доби та додавання нових культурних стилів, течій. Деякі культурні течії попередньої доби репрезентуються по-іншому, набувають нових рис.

ХХ ст. характеризується бурхливим розвитком науки і техніки, зрушенням у культурній сфері. У ХХ ст. як ніколи раніше виявив себе величезний інноваційний потенціал культури, здатної докорінно змінювати життя людей. У першу чергу це пов'язано з науково-технічною культурою. За оцінкою фахівців, сучасний науково-технічний прогрес призводить до того, що кожні 5-6 років відбувається зміна поколінь техніки. Це означає, що відповідним чином повинні змінитися професійні знання і навички людей, їх спосіб життя, потреби. Разом із тим, з'ясувалася і величезна небезпека стихійного розвитку культури, використання досягнень людської творчості у вузькокорисливих інтересах, для створення нових інструментів і форм пригноблення людини. Тому одним із найважливіших завдань фахівців у галузі культури, широкої громадськості, керівників держави є вироблення і проведення продуманої культурної політики, тобто політики в сфері культури, яка визначає цілі культурного розвитку, основні принципи, методи і засоби регулювання культурних процесів у сучасному суспільстві.

Багато чого в культурі ХХ ст. робить її зовсім іншою в порівнянні з усією попередньою історією людства. Із небаченою силою проявилася закономірність прискорення історичного процесу. Перестають відігравати попередню роль простори і відстані, а протягом життя лише одного покоління відбуваються зміни такої глибини і значущості, що вони змінюють і образ світу, і спосіб мислення. Якщо останні 50 тисяч років існування людства виміряти числом поколінь (тривалість життя покоління умовно приймемо за 62 роки, хоча у давнину людині було відведено у 2-2,5 рази менше), то всього одержимо близько 800 таких поколінь. Із них 650 провели своє життя у печерах. Тільки протягом 70 останніх поколінь став можливим більш тісний зв'язок між людьми завдяки писемності. Лише протягом життя останніх шести поколінь ми познайомилися з друкованим словом, а при чотирьох — навчилися досить точно вимірювати час. Лише останні два користуємося електромотором. А переважна більшість усіх матеріальних цінностей, із якими ми маємо справу в повсякденному житті, була вперше створена протягом життя сучасного покоління. Відзначимо, що при збереженні нинішніх глобальних демографічних тенденцій років через 40-50 кількість людей, які живуть на землі, вперше в історії перевищить кількість усіх померлих разом взятих. І це не фантастичне припущення — в Індії і Китаї в кінці ХХ століття вже проживає по мільярду чоловік.

Світ культури ускладнився і розширився. Людині стали підвладні небачені раніше види енергії. Породжені людиною техніка і технології вирішальним чином визначають умови людського існування, змінюючи ландшафт і клімат. Створюються нові види мистецтва. Зовсім не випадково сучасну західну цивілізацію іменують техногенною (тобто породженою технікою, вирішальним чином залежною від технологічного базису, умов і способів людської діяльності). Розвиток культури відбувався у дуже складному глобальному політичному контексті: дві світові війни, виникнення і крах тоталітарних режимів, розкол світу на дві суспільні системи і багаторічне військово-політичне протистояння між ними («холодна війна»), криза і крах соціалістичного ладу, розпад держав з багатовіковою історією (на початку століття – Австро-Угорщини, у кінці – Радянського Союзу), формування «третього світу» з його проблемами, існування вогнищ багаторічних військових конфліктів. Все це не могло не викликати драматичні (а часто — катастрофічні) потрясіння.

Століття підійшло до свого завершення, чого не можна сказати про ті тенденції, які спостерігаються в різних сферах культури. Відкритих питань і проблем, що чекають свого вирішення, на сьогоднішній день набагато більше, ніж на початку сторіччя.


1. Культура ХХ-ХХІ ст.ст.: визначні феномени, художні течії та стилі


1.1 Модернізм – художній феномен ХХ ст.


Кінець XIX початок XX ст. позначається загальною кризою, що охопила різні сфери життя – економіку, політику, культуру. Однак ідейне бродіння умів, невпевненість у майбутньому, передчуття близьких історичних і соціальних перетворень, хоча і сповнювали тривогою душі людей, але заохочували до пошуків нових ідеалів у житті і творчості. Митці, не задовольняючись засобами романтизму і реалізму, намагалися віднайти нові адекватні форми відображення змін, що відбулися передусім у людській свідомості, і вийти на новий рівень творення художніх цінностей.

Мистецтво першої половини XX ст. передусім визначають такі явища, як декаданс, ранній і зрілий модернізм.

Зрілий модернізмскладається в 10-х роках XX ст. У ньому простежується відхід від позиції зневажливого заперечення дійсності до її освоєння, пошуку нових форм одухотворення реальності, що найвиразніше виявилося у поезії пізнього Р.-М. Рільке, Г.Аполлінера, Т.-С.Еліота, Б.Пастернака та ін. До зрілого модернізму належать такі течії, як сюрреалізм, імажизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм та ін. У першій половині XX ст. остаточно сформувалися загальні риси модернізму: увага до внутрішніх проблем особистості, проголошення самоцінності людини та мистецтва, прагнення до роз’єднання часу й простору, осмислення загальних тенденцій духовного буття, що найвиразніше виявилися в творчості Ф.Кафки, Дж.Джойса, М.Пруста, У.Фолкнера та ін. На зміну модернізму в останній третині XX ст. приходить епоха постмодернізму.

Саме слово «модернізм» (від франц. moderne – новітній, сучасний) – це не лише термін, що позначає певний напрям у художній літературі. У загальному культурному контексті воно набуло сили стрижневого поняття, що фіксує докорінні зміни у мистецтві, філософії, і ширше – у світорозумінні людини XX ст.

Англійська письменниця-модерністка В.Вулф напівжартівливо датувала виникнення модерністського мистецтва груднем 1910 p., оскільки саме тоді, за ЇЇ словами, змінилася людська природа. Звісно, не слід розуміти її твердження буквально, адже процес модерністського оновлення, що відбувався у царині гуманітарної культури, навряд чи міг з'явитися якогось конкретного місяця чи навіть року.

А втім, дослухатися до зауваження В. Вулф все ж таки варто. Цілком слушно вона вказала на зв'язок між новим напрямом у мистецтві XX ст. та змінами «людської природи», тобто змінами у сприйнятті та розумінні дійсності, у системі ціннісних пріоритетів, і, зрештою, у художньому мисленні.

Тема зрушень в естетиці початку XX ст. була настільки нагальною, що проникала навіть на сторінки художніх творів. Так, у романі «У пошуках утраченого часу», що належить одному з корифеїв модерністської літератури М.Прусту, ми знаходимо характерні міркування з цього приводу. Оригінальний маляр чи оригінальний письменник, говориться у творі, «діють мов ті окулісти. Лікування їхнім малярством, їхньою прозою не завжди приємне пацієнтам. По завершенні курсу лікар наказує нам: "Тепер дивіться". І ось світ (створений не раз, а щоразу перетворюваний новим оригінальним митцем) постає перед нами зовсім інакшим і водночас цілком ясним... Такий ото він, новий, свіжостворений і недовивчений Усесвіт. Він проіснує до наступного геологічного зсуву, що його викличе новий оригінальний маляр чи новий оригінальний письменник».

Мала рацію В. Вулф і коли виділяла як «час модернізму» саме 10-і роки XX ст. Адже у цей період вступили у пору творчої зрілості такі знакові письменники та поети, як М. Пруст, Дж. Джойс, Ф.Кафка, Т.С.Еліот, P.M.Рільке та інші. Новий етап у розвитку західного модернізму розпочався у 20-і роки, коли були завершені та надруковані центральні твори зазначених майстрів слова. Неймовірно плідним був, зокрема, 1922 р. Він увійшов до історії західної літератури, як рік народження ряду модерністських шедеврів – романів “Улісс” Дж. Джойса та “В пошуках утраченого часу” М. Пруста, поеми “Спустошена земля” Т.С. Еліота та циклу «Дуїнянські елегії» P.M.Рільке.

Естетичні витоки модернізму сягають ще доби декадансу, коли в універсальних художніх системах романтизму та реалізму зародилися нові напрями та течії: від критичного реалізму відбрунькувалися натуралізм та імпресіонізм, а від романтизму – неоромантизм та символізм. На початку ж XX ст. ці напрями та течії, що вже вичерпали свій духовно-естетичний потенціал, були синтезовані модернізмом на новій основі. Внаслідок такого синтезу визначилась одна з найхарактерніших рис модерністської літератури – принцип поєднання елементів життєподібного зображення (натуралістичних та імпресіоністичних) з елементами умовними, символічними.

Отже, модернізім характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва.

Художники-модерністи Е. Кірхнер, Д. Енсор, Е. Шунк, Е. Нольде, В.Кандінський, П. Клеє, О. Кокошка, частково Ж. Брак, Ф. Пікабія, К.Малевич та ін. проповідували, в різних модифікаціях, інтуїтивізм та автоматизм у творчому процесі, використання фізичних властивостей геометричних фігур і кольору в формі, відмови від ілюзії простору, деформацію предметів у зображенні, символізм і суб'єктивізм у змісті.


Случайные файлы

Файл
Zapiska.doc
177736.rtf
46589.rtf
115579.rtf
CBRR5769.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.