Карбування металів як один з давніх видів народного декоративно-прикладного мистецтва України (71408)

Посмотреть архив целиком

Реферат

Карбування металів як один з давніх видів народного декоративно-прикладного мистецтва України”


Що означає поняття "карбування металів"? Під "карбуванням" розуміють спосіб художньої обробки металу, коли за допомогою інструменту та обладнання на плоскій поверхні листа чи об'ємного виробу вибивають, видавлюють, надрізають або вирубують рельєфне зображення композиції.

Вивчало художню обробку металів, започаткування якої сягає глибини тисячоліть й яка відображає етапи розпитку культури різних народів, ряд дослідників.

Перші відомості про виникнення досконалої техніки обробки металів, зокрема карбування, в народів, що мешкали на території України, наводить І.Засецька в книзі "Золоті прикраси гуннськоїдоби". Автор відзначає, що в Ермітажі експонується багато виробів із золота, серед яких є роботи майстрів скіфського і сарматського періодів. Поруч з роботами грецьких майстрів виділяються різноколірні вироби гуннської епохи (золоті прикраси одягу й головних уборів, багата кінська збруя тощо). У музеї зберігаються бляшки із зображенням обличчя людини. Знайдені вони були в домовині біля с. Новогригор'ївка Запорізької області в 1884 році Д. Самоквасовим.

Далі автор наводить технологію художньої обробки металу, впровадження якої на українських землях сягає глибини тисячоліть. Користувалися нею не тільки давні майстри, вона й донині має широке поширення. Полягає вона в нанесенні орнаменту різцем або карбувальником на бронзову основу або відливанні його разом з основою, та наступним відтискуванням на золотому покритті. Цс свідчить про те. що техніка обробки металів тисненням (нині її називають "басма") була відома нашим пращурам ще в V ст. до нашої ери. Стародавні майстри прагнули створювати не тільки корисні предмети, а й прикрашали їх різними орнаментами. Вироби гунських ювелірів прикрашалися філігранним або штампованим орнаментом. Основними елементами орнаментів були "мотузочка", "плетінка", або "косичка", "рубчик", "трикутник", "ромбик", "пірамідка".

Дослідники, детально проаналізувавши карбовані вироби скіфського періоду, ототожнюють їх не тільки з досягненнями металообробки, а й з відбиттям духовного сприйняття довкілля і тогочасних культурних уявлень на поверхнях металевих виробів. Вони також звертають увагу на те, що вироби майстрів скіфського періоду, які були знайдені на території України поблизу села Мала Перещепина на Полтавщині, на Дніпропетровщині, Херсонщині, в Криму, зберігаються не на рідній землі, а в російському Ермітажі.

Протягом тисячоліть мистецтво не відокремлювалося в самостійну сферу духовного життя людини. Багато пам'яток художньої творчості, особливо на ранніх етапах історичного розвитку, були матеріальним втіленням в ідеологію суспільних відносин, маючи в одних племен і пародії» магічне, обрядове, в інших — міфологічне, легендарне значення. Однак, показані у своєму історичному контексті, И01111 відображають етапи великого безперервного шляху естетичного сприйняття людиною довкі-чля, свідчать про її багату духовну культуру.

Внесок у розвиток мистецтва карбування металів скіфських майстрів, які жили на території сучасної України ще в VII—IV ст. до н.е., засвідчує А.Хворосіов.

Детальними дослідженнями виробів майстрів скіфського періоду (VII—111 ст. до н.е.) займався В.Петренко. У своїй монографії, присвяченій класифікації прикрас відповідно до основних етапів історії життя скіфів, автор наводить зразки жіночих прикрас (сережки, браслети), виконані на площинних пластинах з елементами кар-бування. На них зображені стилізовані тварини, рослини, міфологічні герої тощо.

А. Хазанов вивчав твори, що " експонуються в різних музеях, навів велику кількість прикладів щодо різноманітних карбованих виробів, які було знайдено в похованнях скіфів, що мешкали на території Україні в V ст. до н.е. Б. Мозолевський у книзі "Товста могила" навів та описав зразки знайдених прикрас коней (вуздечкових нащічників, нагрудників тощо), виконаних технікою площинно-рельєфного карбування. Користуючись різними прийомами, стародавні майстри вміло втілювали в метал стилізовані рисунки тварин і птахів.

Хоча на території України поодинокі металеві вироби з'явилися ще в трипильську добу, проте розквіт карбування ювелірних виробів і різних речей декоративного призначення припадає на період Київської Русі. Центри художньої металообробки на той час існували не тільки в Києві, Чернігові, Галичі, а й у невеликих містах і селах.

Значний відтин часу основним матеріалом для виготовлення карбованих речей стародавнім майстрам слугували золото та срібло. Ці метали привертали їхню увагу тим, що їх не тільки легко обробляти, а вироби з них мають привабливий вигляд і можуть зберігатися в первісному вигляді довгі роки.

На відміну від класичного середньовічного карбування, де основним матеріалом було золото та срібло, сучасні художники ижііііаіоіь ііекоіитовні матеріали ( мідь, латунь, алюміній, покрівельне залізо). Отже, вже в стародавні часи не тільки ма-'теріал визначав цінність виробу.

Для різних народів і часів була характерна своя техніка карбування. Історик, мистецтвознавець і майстер-карбувальник А. Хворостов, роблячи історичний огляд техніки, матеріалів, прийомів, інструменту, які використовувалися для художньої обробки металів, зазначає, що вже в домонгольській Русі було відомо кілька різновидів карбувальних робіт: площинні, рельєфні композиції, а також візерунки, виконані особливою, орнаментально-пуансонною технікою.

Про поширення рельєфної техніки карбування говориться в працях багатьох інших авторів, які займаються вивченням карбування металів.

Не підлягають сумніву й визначені А. Хворостовим етапи розвитку декоративно-прикладного мистецтва карбування слов'янських народів. Аналізуючи знайдені археологами скарби і вироби, можна уявити техніку, якою користувалися майстри-карбувальники, визначити призначення речі, а також інструмент, яким користувався майстер при її виготовленні.

Так, на півночі Київської Русі в IX—Х століттях користувалися ііу.ііісоновою технікою карбування, за допомогою якої на тонкому листовому металі створювали різні візерунки, орнаменти. Матеріалом для цих виробів слугували срібло та золото, інструментом — різні пуансони, на боковій частині яких було зображені трикутники, кола тощо.

А. Хворостов, описуючи роботи стародавніх майстрів, акцептує увагу на тому, що нерідко серед давньоруських виробів можна зустріти досить складні візерунки з преривчастих ліній, виконаних особливим пуансоном — зубчастим колесом з 24 поділками. Серед знахідок око-ва турового рогу з так званої "Чорної могили" — високого кургану в районі Чернігова (X ст.). На золотистому тлі чітко проступають фігури людей, птахів, різних казкових страховиськ.

На початку Х ст. на Русі широкого поширення набув пло-щингю-рельєфнцгі спосіб карбування, який у першій половині XI ст. замінили басмовим тисненням.

Наприкінці XI — на початку XII ст. з'являються вироби, виконані об'ємним способом карбування.

Декоративно-прикладне мистецтво живе й розвивається разом з народом, ідеологією, політикою, мистецтвом і культурою. Як і люди, воно народжу є'гься, вдосконалюється, змінюється, а іноді й вмирає. Значного удару зазнало вітчизняне мистецтво художньої обробки металів під час монголо-татарської навали. Деякі способи обробки металів зникли разом з майстрами назавжди.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. мистецтво карбування знову розквітає й широко поширюється в місцях поселення слов'ян.

Так, Л. Суха та інші автори, досліджуючи металеві вироби українців зі Східних Карпат та з інших районів України відзначають, що художня обробка металу в XIX ст. була поширена на Полтавщині (Зіньків), Чернігівщині (Ніжин, Березне), Харківщині (Охтирка, Ста-робільськ, Волчанськ, Верхній Солтів), Катеринослапщині (Бо-гуслав, Василівка, Верхнє, В'язо-вок) та в районі Східних Карпат (села Криворівня, Голови, Селятин, Устерики, Путила, Розтоки). Цсіі напрямок народного промислу виник у зв'язку з потребами сільського населення і тісно пов'язаний з його побутом. Незважаючи на суто побутове призначення, ці ви-роон ііражаіоть багатством асортименту, тнорчою фантазією, декоративністю і досконалістю;

вони свідчать про велике творче обдарування і винахідливість народних майстрів, про високо розпинуте нідчуття краси.

Металеві вироби, виготов-лювані тогочасними майстрами мали здебільшого утилітарне при значення. А це не завжди давало можливість передавати через карбовані витвори, красу оточуючої природи, відображати різні події в суспільному житті, створювати сюжети на міфологічну і релігійну тематику. Майстри,які займалися виготовленням мідних виробів, намагалися надати металу пластичної краси та образності, але головна увага зосереджувалася на практичній і функціональній зручності кожної.

К. Корнилович, досліджуючії вироби майстрів-карбувальників, які працювали в XVI—XVII ст., зробив такі висновки:

1. Майстри не робили суттєвої різниці в оформленні "мирських" і "церковних речей".

2. Карбуванки в XVI — першій половині XVII ст. виконувалися невисокими за рельєфом і створювали відчуття площинності, були сухуваті, з чіткими контурами.

3. У другій половині XVII ст. карбуванки стають місцями високорельєфними, з м'якими обрисами орнаменту, який будується на живописних ефектах із світотіньовими контрастами, прагненням до фактурного зображення деталей рослинного візерунка.

Одним із різновидів художньої обробки металів можна вважати медальєрне мистецтво. В наших краях медалі як пам'ятні значки чи нагороди з'явилися в XIV ст. Спочатку їх виготовляли технікою лиття, а з XVII ст. — технікою карбування.


Случайные файлы

Файл
140618.doc
118265.rtf
30925.rtf
32446.rtf
24875.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.