Соціально-духовні основи культури класицизму (71017)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський комерційний технікум





Реферат

з навчальної дисципліни Культурологія


Тема: Соціально-духовні основи культури класицизму








виконала студентка

групи ОГТ-4

Чуб Юлія







Чернігів 2004


Класицизм (лат. clasicus - зразковий) - напрям у європейський літературі і мистецтві 17 - початку 19 ст. Характерна орієнтація на художню творчість старадавньої Греції і Риму, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Творці класицизму при відтворенні сучасного їм життя спиралися на по-своєму трактовану поетику Арістотеля і Горація.

Крім орієнтації на античність, характерний:

- раціоналізм,

- прагнення побудувати мистецтво на началах розуму

- прагнення установити непорушні закони.

- прагнення до аристократизму, щоб підняти художню творчість над буденністю, ідеально прекрасний зміст.

Центральна ідея класицизму - в руслі раціоналістичної філософії - ідея розумності, впорядкованості, “правильності”. З одного боку, ця ідея широко використовувалася для обґрунтування необхідності абсолютизму: держава на чолі з монархом трактувалася як втілення розуму, який обмежує людські вади. Але, з іншого боку, той самий раціоналізм був філософською основою розвитку передової науки, фундаментом буржуазної ідеології. У XVII ст. провідною була перша тенденція. У Франції класицизм стає офіційним стилем, спеціальні вказівки даються кардиналом Рішельє, потім Людовіком XIV. Створюються спеціальні організації, покликані стежити за розвитком літератури, мистецтва. У 1634 р. це - Французька академія, переважно філологічна, пізніше - Академія живопису і скульптури, Академія наук.

Класичний зразок архітектури класицизму - королівський палацовий комплекс у Версалі. До нього входять палац, парк, безліч споруд. Суворе планування, геометрична організованість і палацу, і парку, симетричність визначають його вигляд. Навіть деревам і кущам надано форму геометричних фігур. Такий тип отримав назву французького, регулярного парку.

Класицизм з його ідеєю порядку, єдності цілого і його частин, гармонії і суворих пропорцій з особливою силою виявив себе в інструментальній музиці. Провідною в Європі стала віденська музична школа. Основою її завоювань стає принцип симфонізму - особливої якості розвитку музичної думки, коли нова ідея народжується поступово, в перетворенні початкового образу, головна тема породжує побічну, яка контрастує з головною. Саме такий підхід втілився в новому жанрі - симфонії. Вінчала музичне мистецтво XVIII ст. і готувала новий прорив творчість великого Вольфганга Амадея Моцарта: опери “Весілля Фігаро”, “Дон Жуан”, “Чарівна флейта”, три симфонії, трагічний “Реквієм”, роботу над яким обірвала смерть композитора.

У XVII ст. розгорталася творчість великих драматургів - П.Корнеля, Ж.Расіна, Ж.Мольєра. Театр часів класицизму відзначає ряд характерних рис. Жанри в ньому поділялися на “високі” і “низькі”. Твори “високого” жанру - трагедії - мали бути написані обов'язково віршами. Наказувалося використовувати піднесені вирази, застосовувати алегорії, образи міфології. Класична п'єса будувалася на основі трьох єдностей: єдність часу, місця і сюжету (одна сюжетна лінія розвивалася без зміни декорацій, події повинні відбуватися протягом доби). Як писали члени Французької академії в одному з своїх висновків: “Ніщо безладне і плутане взагалі не може нікому подобатися”. У центрі уваги трагедії знаходився конфлікт між обов'язком і почуттям, причому обов'язок повинен перемогти. Коли Корнель у своїй трагедії “Сід” відступив від цього правила (головна героїня погоджується на шлюб з коханим, хоч він убив на дуелі її батька - тобто верх взяло почуття), за вказівкою Рішельє п'єса була винесена на обговорення академії, сюжет визнали неправильним. При таких зовнішніх формах п'єси головну увагу і Корнель, і Расін зосереджували на внутрішньому світі, переживаннях персонажів. Писалися довгі монологи, які вимагали особливого мистецтва декламації. Актори стали спеціально працювати над роллю, обговорювати задум з автором. Зростають їх загальна культура, знання.

Правила, такі суворі для “високих” жанрів, не поширювалися на “низький” жанр - комедію. Вона була вільна від умовності, неминуче властивої трагедіям класицизму, її героями могли бути прості люди, які говорили повсякденною простою мовою. Великий комедіограф Жан Батист Мольєр з'єднав народну традицію та інтелектуальність, громадянськість. Майже через три століття його “Тартюф”, “Міщанин-дворянин” не сходять зі сцен театрів усього світу. Ще далі від замкненості театру часів класицизму пішов Пьєр Огюстен Бомарше в “Севільському цирюльнику” і особливо “Одруженні Фігаро”. У вуста своїх комедійних героїв він вклав монологи, які засуджували аристократію і провіщали революційну епоху.

Класицизм став художньою мовою французького Просвітництва. Майже всі найбільші мислителі займалися і художньою творчістю. П'єси, повісті писав Вольтер, вже згадувалися романи Руссо. Фундатором нового жанру - художньої критики - став Дідро. Основні жанри літератури класицизму - трагедія, ода та епічна поема.

Перехід від бароко до класицизму в світовій літературі був одним із тих типових переходів від літератури «важко прикрашеного», «ампліфікованого» стилю (див. «Вступ»), що їх історія літератури переживала час від часу. На Україні такий перехід переживала вже література по 13 ст., але тоді це було явище, зв’язане з певним літературним підупадом. Тепер це була повна опозиція стилеві бароко. На Заході це була майже літературна революція. В основі її лежала зміна літературного смаку та літературних ідеалів. Замість творів, що мали на меті зворушити, збудити читача, викликати сильне враження оригінальністю будови та мистецьких засобів твору, зацікавити його новими та глибокими думками або подати старі в новій, незвичайній формі, що мала справляти враження «вільної», розірваної, постають нові літературні ідеали. Тепер уже не цінять і динамічності бароко. Представники нового стилю свідомо прагнуть найекзактнішого вислову думки, ясного формулювання, прозорості побудови; в цілому твір має враження спокійної гармонії. На перший план висувається ідеал краси. Не новизна та оригінальність, а традиційна канонічність починає цінитися знову, а «незугарне», що грає таку роль у літературі бароко, або усувається зовсім, або грає, можливо, найменшу роль. Це певний поворот до ідеалів ренесансу.

На Україні цей стиль з’явився в своєрідній формі. Правда, і тут можна говорити про опозицію до бароко, але ця опозиція з певних причин не знайшла ніякого відпору (див. далі). А новий «класичний» стиль не знайшов для себе такого широкого поля, як на Заході або в деяких слов’янських народів. Український класицизм був слабкий та мало виразний.

Класицизм повертався до естетичних ідеалів античності. Уявлення про ці ідеали, звичайно, було своє власне, що насправді лише користувалося певними, не завжди правильно витлумаченими, елементами античної естетики, щоб збудувати свою власну естетичну систему. Тому, може, й можна було б назвати «класицизм» «псевдокласицизмом», як це робили деякі історики літератури 19 та початку 20 віку. Але цей вираз «псевдокласицизм» тоді вживали неісторично, бажаючи підкреслити невдалість, недоладність, маловартність літератури цієї течії: це було неґативне ставлення до певної літературної течії, подібне до ставлення тих самих часів до літератури бароко. Отже, краще цю неісторичну та несправедливу назву «псевдокласицизм» не вживати.

Літературна теорія класицизму приймала — як класицистам здавалось, цілком — канони літературної теорії античності. Основним естетичним ідеалом стала знову «краса», до якої, правда, приєднувалася ще «величність». Основною тенденцією було виконання всієї системи приписів, які ніби нормували ще античну поезію (Горацій), а насправді були наново вироблені теоретиками класицизму (напр. Буало). Ці приписи, як усякі технічні приписи в сфері мистецтва, ставили авторам певні, може навіть «тісні» рамки, але зовсім не перешкоджали їх вільній творчості в межах цих рамок і навіть значно її полегшували. Не будемо тут зупинятися на цій системі приписів. Вона не була суха та тісна: наслідуючи античні зразки, дозволяли і ліризм, уділяли певне місце і пафосові й гуморові та навіть «поетичному безладдю». Коли надзвичайно висока оцінка «величного» приводила до того, що велику роль грали історичні мотиви, царі та герої — античні або й національні, то все ж поруч з цим поетика класицизму знайшла місце і для гумору та сатири, для простої людини та навіть для її мови, для сучасності та її потреб. Щоправда, зображення у класицистів усіх цих сфер здавалося наступним поколінням неприродним, але це була справа літературного смаку. Надзвичайну скомплікованість, переобтяженість деталями, переповненість формальними прикрасами творів пізнього бароко класицизм рішуче відкидав. Його ідеалом була простота, ясність та прозорість побудови.

Система поетики класицизму знала певні традиційні літературні форми, що всі нав’язувалися до античної традиції; теорія літературних ґатунків була детально розроблена: драма, тобто трагедія та комедія, епос — велика віршована епопея, поруч із ними роман та інші прозові форми, лірика з численними ґатунками: ода, сатира, байка, ліричний лист, ідилія, елегія, епіграма і т. д. Для кожного з цих ґатунків були певні норми щодо змісту та щодо форми. Якщо якимись типовими формами класицизму пізніше здавалися епопея, трагедія та ода — то це почасти помилка історичної перспективи, бо класицизм подав найліпші за нових часів зразки і таких ґатунків, як комедія, байка, сатира. Якщо пізніше типовими героями творів класицизму вважали царів та півбогів, то і це помилка, — класицизм знайшов місце і для простої людини в межах певних ґатунків — вже згаданих комедії, байки, сатири, почасти і ідилії та ліричного листа, почасти і прозового епосу. В цих останніх ґатунках не бракувало й інтересу до сучасності, отже закиди переваги в класицизмі історії та абстрактних тем не цілком справедливі. Але в порівнянні з розподілом тематики в літературі покласичній різниця була дуже велика. Навіть і для мови простої людини в літературі класицизму не бракувало місця; але знов таки в межах певних ґатунків, зокрема байки та деяких другорядних ґатунків.


Случайные файлы

Файл
5220-1.rtf
102959.rtf
Irland.doc
115237.rtf
72960-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.