Розвиток декоративно-прикладного мистецтва в Україні (70860)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет













Реферат на тему: «Розвиток декоративно-прикладного мистецтва в Україні»



Студентки 2 курсу 4 групи

товарознавчого факультету

Сімаковської Олександри

Олегівни







Київ 2009





Процес докорінних перетворень, що відбувається сьогодні в Україні захопив усі сфери життя суспільства, в тому числі й духовну. Активне зростання національної української самосвідомості викликало величезний громадський інтерес до всіх проявів національної культури, до глибинних витоків традиційного народного мистецтва.

Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його рівних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи. Сучасний етап розвитку вітчизняного мистецтвознавства позначений новим розумінням широкого кола явищ і проблем українського декоративно-прикладного мистецтва, переосмисленням доробку попередників, особливо в царині ідейного і теоретичного підґрунтя мистецтва.

Пропоноване дослідження покликане акцентувати увагу на стилізацію як засіб художньо-образного зображення дійсності, яку він виконує у всіх видах декоративно-прикладного мистецтва.

На сучасному етапі актуальність цієї проблеми здобуває новий ракурс у виявленні філософського підґрунтя та змістовності у засобах стилізації - від узагальнення до знаків -символів, від спрощення до перетворення.

З усієї опрацьованої літератури можна відзначити працю мистецтвознавців Антоновича Є.А., Захарчук-Чугай Р. В. та Станкевича М.Є. «Декоративно-прикладне мистецтво», що видана у Львові 1992 р. Цим дослідженням внесено вагомий вклад у вивчення творів декоративно-прикладного мистецтва України.

Систематизовано і проаналізовано літературні джерела, особливу увагу приділено публікаціям про роль стилізації у декоративно-прикладному мистецтві, що дало змогу зробити висновок про явно недостатню увагу на цей засіб художньої творчості та на недостатню кількість інформації з цієї теми/ Однак, слід віддати належне тим вченим, котрі все ж таки працювали над дослідженням та фіксацією тих мистецьких явищ, які відбувалися на Україні.

Так у праці „Українське мистецтво (від найдавніших часів до початку XX століття)" - виданій у 1976 році, авторами якої є Ю. Негльовський, Д. Степанюк, коротко, але дуже ґрунтовно, розглядаються основні явища у творенні та розвитку українського мистецтва, усіх його видів і жанрів.

У книзі «Декоративно-прикладне мистецтво» авторів Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В. та Станкєвича М.Є. зазначено, що українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємничної, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

Мистецтво – поліфункціональне за своєю суттю - було не тільки відображенням і пізнанням життя, а й своєрідною його моделлю. Однак при різних соціальних функціях воно зберігало цілісність, внутрішню єдність. В первісну епоху ще не було стійкого поділу праці, диференціації суспільної відомості.

Єдність, нерозчленованість практичної і духовної діяльності закономірно характеризується художнім синкретизмом. Словесні, музичні, хореографічні засоби ще не були самостійними, а перебували в стані взаємозв’язку та взаємопроникнення. Їх виділення, відокремлення – процес в історії художньої творчості порівняно пізній, вікінг виходить за межі первісного мистецтва.

Поступово в класовому суспільстві мистецтво розмежовувалося на два русла – народне і професійне, тобто таке, що спирається на спеціальну, систематичну художню освіту. Прогресивне професійне мистецтво завжди правдиво відбиває життя народних мас, їхні ідеї та прагнення.

Людина живе в оточенні краси і різнобарвності, витонченості форм природи, уміє бачити красу в навколишньому світі і сама творить предмети краси. Мистецтво творити оздоблювати ужиткові вироби з'явилося і удосконалювалося з часу появи людства на землі Уміння прикрашати своє оточення розвивалося у взаємозв'язку з потребами людини: створити житло своє естетичнішим, оздобити посуд, одяг, різні побутові речі. Це мистецтво поступово набувало своїх регіональний особливостей, входило в національну культуру, звичаї народу.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво - широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище створене людиною, втілює в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і доброти його життєствердне світобачення. Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Між звичайними побутовими творами з дерева глини каменю і творами-предметами народного мистецтва не існує чіткої межі. Якщо народний майстер свідомо і цілеспрямовано посилює художню виразність форми конструкції і цілісності орнаментальних структур, то такий виріб сприймається емоційно-чуттєво стає не лише предметом, а твором мистецтва.

Декоративно-прикладне мистецтво - предметно духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види -кераміка, обробка кістки і каменю, вироби з бісеру, витинанки з паперу- їм заледве налічується кілька століть. Правда, до середини XIX ст. ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще й досі слово «ремісник» за звичкою має негативний, зневажливий відтінок на противагу творчому підходу до праці. Зрозуміло, що й художнє ремесло донедавна вважалося роботою нижчого ґатунку порівняно з «класичними» видами мистецтва. Отож Г. Гегель у «Системі окремих мистецтв» хоч і розпочинає лекції з архітектури, однак серед високих мистецтв не знаходив місця для декоративно-прикладного. Термін «декоративно-прикладний», яким ми сьогодні вільно користуємося, утвердився лише у 70-х роках цього століття. Раніше у вітчизняній і зарубіжній літературі вживалися поняття: « прикладне мистецтво», «декоративне мистецтво», «функціональне мистецтво», «виробниче мистецтво» та ін. З другої половини XIX ст.. етнографи, історики мистецтва та мистецтвознавці все більшого значення надають вивченню народних художніх промислів і професійних ремесел, складовим галузям декоративно-прикладного мистецтва. У центрі уваги стають проблеми специфіки і морфологічної класифікації декоративно-прикладного мистецтва. У 1860 р. німецький архітектор і теоретик мистецтв Г. Темпер запропонував поділити твори художніх ремесел на чотири групи за природно-технологічними властивостями матеріалів: гнучкі і міцні на розрив; м'які, пластичні (легко моделюють форму і добре зберігають її); гнучкі й еластичні; дуже тверді й міцні. Звідси він вивів чотири види декоративно-прикладного мистецтва: текстильний, керамічний, тектонічний і стеретомічний. Під тектонічним видомтеоретик мав на увазі художню обробку дерева, а під стереотомічним - каменю.

Твори декоративного мистецтва - не мертві символи, а живі записи людських справ, прагнень, почуттів, задумів. Вони відображають стиль епохи .

За своїм змістом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знає національної замкненості, територіальних обмежень. Воно розвивається на грунті всезагального народного досвіду, в постійних процесах взаємовпливів, взаємозв’язків між сусідніми народами. За своєю природою народне мистецтво глибоко правдиве. Воно увібрало багатовіковий історичний досвід народних мас, глибину художнього засвоєння дійсності, що зумовило правдивість образів, захоплюючу силу їхнього художнього узагальнення.

Сьогодні декоративне мистецтво – складне, багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях, як народне традиційне (зокрема, народні художні промисли), професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Ці галузі багато змістовні і далеко не тотожні. Між ними існують тісні взаємоз’язки і суттєві розбіжності. Народне декоривно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв’язки з історичних минулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

Професійне декоративне мистецтво – результат творчості людей із спеціальною художньою освітою. Їх готують середні і вищі навчальні художні заклади України, університети тощо. У справі піднесення рівня художньої освіти на Україні важливу роль відіграють Київський художній інститут, Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, львівське училище ім. І. Труша, Харківський художньо-промисловий інститут, Український художньо-промисловий інститут, Український поліграфічний інститут (м. Львів), Київський філіал Всесоюзного науково-дослідного інституту художнього конструювання у Харкові, ряд середніх спеціальних навчальних закладів. Вони готують художників-професіоналів різної спеціалізації.

З давніх-давен Мукачівщина славилася своїми високохудожніми виробами. На сьогоднішній день центрами ткацтва є с. Ракошино, Руське, обробки дерева - селище Чинадійово, вишивки - всі села району, гончарства - с. Ключарки. Іванівні, лозоплетіння — с.Чомонин. Село Чомонин є осередком обробки обгорток качанів кукурудзи, з яких виготовляють кошики, вази, тощо. З метою навчання підростаючого покоління і передачі у спадок культурних здобутків і народних традицій краю створено дитячі центри образотворчого мистецтва. Це школи мистецтв в селищі Чинадійово, селах Великі Лучки, Ракошино, Дерцен. В Мукачеві створено дитячу художню школу їм.. Мункачі та художню гімназію з віділленням скульптури, образотворчого мистецтва тощо.


Случайные файлы

Файл
juris19.doc
1.doc
48737.rtf
5314.rtf
34152.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.