Особливості формування геокультури (70687)

Посмотреть архив целиком











Особливості формування геокультури



План


Вступ

1. Культура й географічні образи

2. Геокультурні образи

3. Геокультурні образи й цивілізаційні границі

4. Структура геокультурного простору: приклад Візантії

5. Геокультура й образно-географічна картина миру

6. Використані терміни

Література



Вступ


Образ геокультури є максимально дистанційним й опосередкованим поданням "рельєфу" культури. Геокультура щодо цього - процес і результат розвитку географічних образів у конкретній культурі, а також певна традиція осмислення цих образів. У сукупності вони створюють геокультурний простір - систему стійких культурних реалій і подань на певній території, що формуються в результаті взаємодії різних віросповідань, традицій і норм, ціннісних установок, структур сприйняття - тобто картин миру. Інтерпретація культурно-географічних образів означає перехід на метарівень щодо процесів репрезентації суспільних явищ.



1. Культура й географічні образи


У традиційних суспільствах семіотичні коди географічного простору часто мали синкретичний й унікальний характер. Вирішальна трансформація відбулася в Новий час, коли розробка картографічних проекцій визначила універсальні способи його репрезентації. Подальший розвиток образів географічного простору пов'язане з їхньою відомою автономізацією: вони стають у деякому змісті відособленою "географічною" субкультурою, що співвідноситься з іншими системами соціальних подань. У той же час виникають самостійні типи географічних просторів - політико-географічні, культурно-географічні, соціально-географічні, економіко-географічні - які репрезентуються специфічними системами образів. Більшість сучасних цивілізацій і культур як би експортує свої образи географічного простору, які взаємодіють із чужорідними образами, породжуючи гібридні, композитні сполучення. На традиційний фізико-географічний простір накладаються численні "шари" різних по походженню й способам функціонування образів. Проблема полягає в тім, щоб установити механізми й канали трансформацій геокультрного простору. Так, на рівнях країни, регіону, невеликої місцевості можуть формуватися принципово різні образи географічного простору.


2. Геокультурні образи


Образ геокультури розглядається в першу чергу в контексті процесів глобалізації й регіоналізації. Варто говорити про множинні геокультури. Певне місце, регіон, країна мають свій геокультурний й одночасно образно-географічний потенціал. Геокультурний потенціал виміряється силою проєцируемих зовні спеціалізованих географічних образів, які співіснують і взаємодіють у різних геокультурных просторах. Геокультурний образ - це система найбільш потужних, яскравих і масштабних знаків, символів, характеристик, що описує особливості розвитку й функціонування культур і цивілізацій. Геокультурні образи ставляться по перевазі до екзогенних географічних образів, тобто до таких, у формуванні яких більшу роль грають суміжні (сусідні) образи. Наприклад, у формуванні геокультурного образа України "беруть участь" географічні образи Євразії, Східної Європи, Балтійського й Чорноморського регіонів, Кавказу. Геокультурні образи визначають глобальні стратегії поводження найбільш великих політичних, економічних і культурних акторів. Так, політичне домінування Китаю в Східній, Південно-Східній і Центральній Азії протягом тривалого історичного періоду було засновано на трансляції й осіданні (седиментації) китайських культурних цінностей й образів на нових територіях й, найчастіше, на досягненні панування.

Іноді роль геокультури, "випромінюючої" свої образи, виконують великі й світові релігії. Безсумнівними геокультурами є іслам, буддизм, католицтво, протестантизм. До геокультурам ставиться й більшість імперій, що формують свої культурні кола (геокультурні периферії). Наприклад, у Середні століття виразні геокультурні периферії були створені Візантійська імперія й Арабській халіфат. "За спиною" подібних імперій є, як правило, велика цивілізація, що породжує одну або декілька геокультур.


3. Геокультурні образи й цивілізаційні границі


Цивілізації й культури можна розглядати як географічні образи, які як би заряджають навколишній їхній простір, поляризують його. Під геоцивілізаційним простором можна розуміти систему великих цивілізаційних "ядер" і різного роду цивілізаційних зон, чиї типології безпосередньо не залежать від реальних географічних відстаней, що відокремлюють їх від того або іншого "ядра". Вибухові й динамічні, часто нестійкі й слабко оформлені, навіть вторинні цивілізації формуються на глобальних культурних границях. Такі, наприклад, російська й латиноамериканська цивілізації, які періодично страждали, відповідно, "євроманією" й "нордоманією". Автентичність будь-якої цивілізації перевіряється через їх "розміщення" у власному географічному положенні, у його усвідомленні як природного цивілізаційного фундаменту. Така, звичайно, європейська цивілізація, чиє географічне положення стало її самою ємною характеристикою й, по суті, її визначенням. Знову виникаючі, молоді цивілізації як би живляться чужими геоцивілізаційними границями, будучи самі в широкому змісті границями. Але в міру їхнього становлення чужі границі відкидаються, політичні границі перетинаються - у такий спосіб формується нова цивілізаційна топографія. Зокрема, границі ісламських тарикатов проведені без усякого обліку державних кордонів - іслам воістину наддержавна релігія, у цьому змісті він є найбільше геокультурним, "геоцивілізаційним".

Сучасна географія цивілізацій - це мир що накладають, дотичних, взаємодіючих геоцивілізаційних міфів й образів. Міф про Азію зміцнював тисячоріччями; він, звичайно ж, евроцентричен і починає "розсипатися", як тільки втрачається "європейська" точка зору. "Реальна Азія здебільшого заміняється на вербальні образи, - пише Д. Стидман. - Антитеза між духовним Сходом і матеріалістичним Заходом заглушає всі голоси з Азії, крім голосів ченців і брахманів..." . Можуть фрагментуватися й менш великі геоцивілізаційні образи: індуісьтська цивілізація виявляється при ближчому розгляді надзвичайно фрагментованою, різноманітною саме географічно, чого не видно при традиційному її протиставленні, скажемо, миру ісламу. Очевидно, що геообрази одного масштабу не редукуються до більше низьких рівнів, щораз на кожному рівні виникає своя, у чомусь нова географія цивілізацій. Таким чином, структуру геоцивілізаційних просторів задає масштаб геокультурного розгляду, ці простори хоча й можуть "вкладатися" друг у друга, але являють собою різні структури. Так європейська цивілізація може мобілізувати міф Азії як якусь "відсутню структуру" (у змісті Умберто Эко), у свою чергу, географічний образ ісламської або буддійської цивілізацій природно продуцірує образ Європи, що не має нічого загального з її саморефлексією.

Міжкультурна й міжцивілізаційна адаптація: зв'язок геополітики й геокультури. Процеси міжкультурної й міжцивлізаційної адаптації відбувалися протягом всієї історії цивілізацій. Їхній зв'язок найбільше чітко проявляється у взаємодії геополітичних і геокультурних образів у певному просторі, що підданий цивілізаційної турбулентності. Така взаємодія відбувалася протягом декількох сторіч у ході розширення Російської держави (XVI-XIX вв.). Динаміка геополітичних образів Росії визначалася не відомим "маятником" "Європа-Азія" (Захід - Схід), а насамперед експансією самого образно-географічного поля Росії, швидким "захопленням" всі нових і нових потенційно яскравих географічних образів, які вимагали й відповідного геополітичної "огранювання" й опиралися на знову створювані механізми міжкультурної й міжцивілізаційної адаптації. Невдача при створенні таких механізмів звичайно веде до образно-геополітичної невиразності частини системи й, в остаточному підсумку, її деградації. Наприклад, стрімка військова експансія Російської імперії в Середній Азії в другій половині XIX століття й включення цього регіону в сферу її зовні- і внутрішньополітичних інтересів не супроводжувалися чітко артикульованими політичними й геополітичними образами. Ніж більше втягувалася Росія в Середню Азію, суперничаючи з Великобританією, тим більше одномірним ставав її геополітичний образ (по перевазі, "європейської держави"), механізми міжцивілізаційної адаптації так, власне кажучи, і не були забезпечені.


4. Структура геокультурного простору: приклад Візантії


Для аналізу структури геокультурного простору уведена Д. Оболенським стосовно Візантійської імперії придатна модель Співдружності Націй, скопійована в першому наближенні із Британської Співдружності Націй. Вона дозволила описати ті скріпи, які з'єднували Візантію й та безліч народів і культур, що вона притягала. Простір Візантії - яким воно сформувалося за тисячу років - виявилося дуже пластичним і реактивним. Воно втягувало в себе угорців, половців, печенігів, болгар, чехів, сербів, хорватів, росіян, скандинавів, румун, вірменів, грузин. Геополітичні пульсації візантійського простору, які були пов'язані з навалами різних народів, привели до його тонкої структуризації - від ядра до периферії. Адміністративно-територіальна організація ядра візантійської держави, створення фемов на знову завойованих територіях, ієрархічна система візантійських титулів і звертань до різних союзних володарів, розчленовування периферії на кілька спеціалізованих геополітичних зон (наприклад, Північне Причорномор'я) - все це сприяло політичному "довголіттю" Візантії.


Случайные файлы

Файл
71877-1.rtf
15493-1.rtf
59484.rtf
59022.rtf
23583-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.