Літописання Київської Русі (70425)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Видатним явищем культурного життя не лише Київської Русі, але й середньовічної Європи, було літописання. Літописи – історичні твори в Київській Русі і пізніше в Україні, Росії, Білорусії, в яких розповідь велася за роками. В літописах розповідь про події кожного року починалися словами: «в літо»; звідси назва «літопис».

В ХІ ст. створено Найдавніше зведення 1037 року 1, Києво-Печерське 1073 року 2 і Новгородське зведення 1079 року 3. На їхній основі виникло так зване Початкове, або Києво-Печерське зведення 1097 року 4, що було основою «Повісті минулих літ» («Повісті временних літ»)5. Від неї беруть початок Лаврентіївський літопис (1116 р.)6 та Іпатіївський літопис (близько 1118 р.)7.

Літописи є основним джерелом для вивчення політичної, економічної, культурної і частково соціальної історії Київської Русі, а також історії руських земель у період феодальної роздробленості. Використовуючи офіційні щорічні записи подій, іноземні джерела, переважно візантійські, народні легенди і перекази, складачі літописів розповідали про події, пов’язані з життям світських та духовних феодалів. Літописці прагнули показати історію Русі в зв’язку з історією сусідніх племен і народів неслов’янського походження. Відомості з життя міського населення наводилися лише тоді, коли йшлося про зміну князів, феодальні війни і міські повстання. Літописці дуже мало висвітлювали життя сільського населення, землеробство і соціальні відносини в Київській Русі. Найдавніша хронологія ранніх літописів дуже умовна, з кінця Х ст. вона стала точнішою і лише з ІІ половини ХІ ст. в літописах відчуваються записи учасників подій. За невеликим винятком, усі події літописці висвітлювали з позицій окремих князів і феодальної верхівки взагалі. На літописах значною мірою відбилося і те, що їх писали ченці, які причини подій пояснювали втручанням божественних сил. У зв’язку з тим, що літописні списки є зведенням ряду літописів, їхні свідчення часто мають суперечливий характер.

У період феодальної роздробленості літописи складали в багатьох центрах тогочасних князівств. Відзначаються цінністю фактичного матеріалу літописи Новгородські, Галицько-Волинський і Владимиро-Суздальський. Новгородські літописи висвітлюють економічне життя, політичні події й класову боротьбу в Новгороді ХІІІ – ХV ст.. Галицько-Волинський літопис, що зберігся в Іпатіївському літописному списку ХІV ст., поділяється на дві частини. У 1-й частині в центрі уваги літописця найважливіші події Галицької (1201-1261 рр. ), а в другій – Волинської (1262-1291 рр.)8 земель: боротьба князів проти боярської знаті, бої і перемоги руських військ у боротьбі проти монголо-татар, німецьких лицарів, литовських і польських загарбників. Літописці пропагували ідею сильної князівської влади.

Владимиро-Суздальський літопис, що починається «Повістю минулих літ», розповідає про події в південно-руських, Владимиро-Суздальській, Ростовській, Тверській та інших землях.

Після процесу роздроблення Київської Русі та Галицько-Волинської держави українські землі потрапляють під владу багатьох іноземних держав: Литви, Польщі, Московського царства, Кримського ханства, Молдовського господарства, Угорщини, але літописання продовжує існувати. Найвідомішими є козацькі літописи Самовидця, Граб’янки й Величка.

Тривалий час у російській та українській історіографії точилися гострі суперечки щодо вірогідності літописних відомостей. Одна частина істориків, зокрема В.М.Татищев вважала, що дані літописів мають вірогідний характер 9, а друга - А.-Л.Шлецер, М.Т.Каченовський та інші – заперечувала цінність літописів як історичних джерел 10, особливо вірогідність їхніх відомостей з історії Київської Русі. Згодом історики на основі глибокого аналізу змісту літописів довели важливе значення їх як джерел для вивчення історії України, Росії та Білорусії з давніх часів до ХVІІ ст., іноді й до ХVІІІ ст. включно.

Деякі дослідники, зокрема М.Брайчевський, Б.Рибаков вважають, що окремі записи історичного характеру велися у Києві ще за князя Аскольда 11, тобто з ІІ половини ІХ ст.. Відголоски так званого «Літопису Аскольда» збереглися у пізнішому Никонівському літописі. Перший літописний звід - історичний твір, у якому підбиваються підсумки діянням Володимира Святославича та його попередників, - написано у 996-997 рр. 12 Літопис, який дослідники умовно назвали Найдавнішим Київським зводом, було написано у 1037-1039 рр. при Софійському соборі. 13 Можливо, автором його був державний, політичний, церковний діяч та письменник Іларіон. 14 Закінчується він великою статтею з похвалою Ярославу Мудрому. Саме з цього часу – кінця Х - початку ХІ ст. – формується літописна традиція. Літописання ведеться й у Десятинній церкві, й у Києво-Печерському монастирі. Саме тут на початку ХІІ ст. (1113 р.) створюється літописний звід, названий автором «Повістю минулих літ».15

У період політичної роздробленості виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, продовжується літописання в Києві та інших містах. Форми історичних творів теж дещо змінюються: з’являються сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, повісті про князівські злочини.

Київське літописання тривало у Видубицькому монастирі. Тут ігуменом Мойсеєм було складено Київський літописний звід. 16

Академік ХVІІІ ст. Г.Міллер, вражений широтою літописної інформації і рівнем систематизації, писав, що Нестор і його наступники створили систему руської історії настільки повну, що жодна нація не може похвалитися таким скарбом. 17

На жаль, у полум’ї війн, погромів, пожарищ багато літературних пам’яток ХІ – ХІV ст. загинуло. Але деякі все ж дійшли до наших днів у пошкоджених примірниках, у складі багато пізніше переписаних творів.



Розділ 1: Історіографія літописання Київської Русі


Довгий час за майже єдине джерело вважалися писемні пам’ятки свої й чужі. На першому місці серед наших власних пам’яток стоять літописи. літописання в Україні почалося на ранньому етапі, майже одночасно з появою християнства на наших землях. З цього погляду Київська Русь випередила своїх сусідів, наприклад, найстаріший польський літописець Мартин Гал писав свою хроніку десь між 1112-1113 роками 1; у чехів Козьма Пражський, що жив в 1045-1125 рр. 2, почав писати свою хроніку вже при кінці свого віку; канонік Вишеградський писав у 1141 році 3; угорський хроніст Анонім писав між 1270-1282 роками 4; усі вони писали латинською мовою, тоді як літописання Київської Русі велося давньоруською мовою.

Найдавніші літописи Русі не дійшли до нас в оригіналах: вони збереглися в пізніших копіях або переробках. Найстаріші списки, які знайдені, це Лаврентіївський, названий так на ім’я ченця Лаврентія, що писав його в 1377 році для Суздальського князя Дмитра Костянтиновича 5, та Іпатіївський список, який отримав назву від Іпатіївського монастиря в Костромі, де його знайдено 6; цей список датується приблизно першою чвертю ХV ст. 7 В обох літописах спочатку викладена історія Київської Русі до 1110 року 8, а далі в Лаврентієвському міститься літопис про події Володимиро-Суздальської землі до 1305 року 9, а в Іпатіївському про події на українських землях до 1292 року. 10 Таким чином, Лаврентіївський список уявляє собою літопис в якому тільки перша частина взята з українського літопису, Іпатіївський літопис від початку до кінця являється літописом українським. Але й Іпатіївський список був зроблений на півночі з українського оригіналу, складеного, як вважають на Волині. Вічні руїни й спустошення України привели до того, що навіть наші найстаріші літописи зберігалися не на своїй землі, і навіть не в оригіналах, а в російських копіях та переробках.

Частини давніх літописів збереглися також в новгородських літописах, які внесли до свого тексту цілі частини з найдавнішого київського літопису. Щоб реставрувати тексти давніх літописів, які не збереглися й у Московській державі, історикам доводилося іноді звертатися ще й до інших джерел, наприклад, до польського хроніста ХV ст. Длугоша,11 який мав у своїх руках і користувався літописним списком, закладеним в Перемишлі в першій половині ХІІІ століття, списку, що не зберігся до нашого часу ні в оригіналі, ні в копіях.

З початку ХІХ століття розпочалася складна й дуже важка робота по відшуканню в масі списків ( копій та переробок ) первісного основного тексту найстаршого літопису. Почав цю роботу німецький вчений А.Шлецер,12 а продовжували її цілі покоління українських: М.Срезневський, М.Костомаров, О.Маркевич, Шараневич, М.Грушевський 13 та інші, а також російських вчених: О.Погодін, М.Бестужев-Рюмін, А.Шахматов, М.Приселков 14 та багато інших. Велике значення для наукового досвіду літописів мали праці російського вченого А.Шахматова. Йому належить велика заслуга в установленні головних складових частин літопису, часу їх створення і авторства. 15 Довгий час вважали першим літописцем монаха Києво-Печерського монастиря Нестора. Потім почали оспорювати взагалі його авторство; нарешті було встановлено, що Несторові належить одна з пізніших редакцій літопису, складена ним уже на початку ХІІ століття. Взагалі встановлено, що літописи були, як писав М.С.Грушевський, свого роду літературним архівом, до якого його упорядники вносили, в оригіналі і в переробках, різні пам’ятки писемних джерел, не дбаючи про збереження імен їхніх авторів так само, як вони не дбали і про власне ім’я, і творили таким чином анонімну антологію нашої давньої історичної літератури, яка носить на собі сліди колективної праці довгого ряду поколінь. 16






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.