Культура як підґрунтя гармонізації протиріч між людиною і природою (70348)

Посмотреть архив целиком












Реферат з культурології на тему:

Культура як підґрунтя гармонізації протиріч між людиною і природою


План


  1. Культура як підґрунтя гармонізації протиріч між людиною і природою

  2. Співставлення феноменів “культура” і “цивілізація”

  3. Теорії культурно-історичних типів та локальних цивілізацій


  1. Культура як підґрунтя гармонізації протиріч між людиною і

природою


Своїм практичним ставленням до світу людина стверджує форми свого власного буття в ньому, створює свій особливий світ, відмінний від світу природи, опредметнює його, створює культуру. Культура в цьому вимірі постає як реальне узагальнення олюднення природи людською діяльністю, людина – як носій діяльності (і природна істота), як суб’єкт культури. Ті ж форми праці, осмислені з погляду етапів розвитку людини, є своєрідними формами культури. Таким чином, перше й вихідне визначення культури полягає в розумінні її як усього того, що створене людиною, на відміну всього того, що створене природою. Цим поняттям, так би мовити, проводиться своєрідна розмежувальна лінія між природним світом і світом соціальним, створеним людиною в результаті праці.

Соціальне, як таке, що презентує особливу, людську форму руху матерії, і культура, як все надприродне, створене людиною, на відміну від “природи” за обсягом означають одну і ту ж сферу явищ. Як зазначають у цьому зв’язку В. Шинкарук і О. Яценко, культура, звичайно ж, є соціальним явищем, а соціальне за своєю специфікою, на відміну від природного буття, є культурою.

Останнє не лише не виключає “природу” з “культури”, не “виганяє” її з історії, а, навпаки, підкреслює їх глибокий внутрішній взаємозв’язок, який існує в межах означеної єдності. Культура не лише відрізняється від природи, але й органічно зв’язана з нею, так або інакше включає її в себе. Основою їх взаємодії є ні що інше, як людська діяльність, праця. І це зрозуміло. Людина перетворює природу, створює предмети (за законами природи) не заради самих предметів, а заради людини. Тому предмет є предметним людським ставленням до людини й, одночасно, до себе самої, і навпаки. Людина здійснює свою діяльність адекватно закономірностям самого предмета, в силу чого предмет спонтанно розкриває свої внутрішні зв’язки, властивості, залежності. “Перетворювати” природу, втілювати в ній свої цілі людина може і повинна за законами самої природи і з її допомогою. В цьому суть цілеспрямованого освоєння природи, її соціалізації, олюднення. Саме тому культура і постає як реалізація в природі людських цілей за законами самої природи. Вона – сфера освоєння, олюднення природи людською працею в інтересах розвитку самої людини.

Глибинний зміст філософського розуміння культури в тому й полягає, що це поняття фіксує людське ставлення до природи, рівень загальнолюдської значимості речі (предмета), її здатності ніби випромінювати з себе людський сенс, прислуговувати людині як її власне відображення. Культура є втіленням людського ставлення до природи, втіленням людяності – універсальності цього ставлення. І міра цієї людяності (універсальності), виявлена по відношенню до природи, є мірою культури, її іманентним критерієм, мірою відповідності культури своєму власному поняттю людяності (універсальності), ставленням до природи і відповідно до будь-якого визначення самої людини.

У процесі праці людина перетворює природні речі на необхідні для життя блага. Принциповим тут є твердження про цілеспрямоване, доцільне ставлення людини до природи. Культуротворчою є не всяка діяльність людини, а лише та, що здійснюється адекватно до закономірностей предмета (природи). Людина може і повинна перетворювати природу за законами природи, а не проти них. У такому разі праця стає засобом однобічно утилітарного споживання природних ресурсів з метою одержати максимальний прибуток. Руйнуючи природу, така праця руйнує і культуру.

Культура є процесом і результатом реалізації в природі людських цілей за законами природи, сферою освоєння природи і її олюднення. Зрозуміло, що це можливо тільки в суспільстві і через нього. Предмет стає людським предметом, набуває людської форми лише тому, що сповнений не лише природного, а й суспільною змісту. Це означає, що суспільне входить в предметну область культури і що вона, в свою чергу, є його якісною характеристикою, мірою людського в соціумі, мірою його гуманізації.

Матеріальні та духовні надбання людей є не чим іншим як предметним втіленням їх здібностей, сутнісних сил і відносин. Ці надбання – зовнішня форма існування культури. Дійсним же (внутрішнім) змістом її існування є розвиток людини як суспільної істоти, тобто вдосконалення її творчих сил, потреб, здібностей, форм спілкування тощо. Таким чином, культура постає і як сфера становлення, розвитку, соціалізації людини.

Отже, як сфера олюднення природи, гуманізації соціуму і соціалізації особистості культура виступає якісною характеристикою створюваної людством дійсності, що є предметною сферою культури настільки, наскільки вона “дозволяє побачити в ній міру нашого власного людською розвитку, за якою ми визначаємо довжину пройденого нами історичного шляху” (В. Межуєв).











Рис. 10. Забезпечення гармонізації відносин природи і суспільства


Таким чином, історія людської культури доводить необхідність гармонійного взаємозв’язку людського культурного буття з природним універсумом. Чим далі культура у своєму еволюційному розвитку відривається від природи, тим більше міра гармонійності їхнього співвідношення стає мірою культурності людського існування. Тільки безперервний діалог “природа – культура” може бути основою стабільності існування людини, суспільства, а отже, і самої культури.


2. Співставлення феноменів “культура” і “цивілізація”


На сьогодні усвідомлення проблеми співвідношення культури і цивілізації ще певною мірою не є повним, бо це є досить новий напрям в культурології.

Складність проблеми міститься в тому, що обидві дефініції – як “цивілізація”, так і “культура” – мають багато визначень.

Культура є специфічною характеристикою суспільства і відбиває досягнутий людством рівень історичного розвитку, який відбиває певне ставлення людини до природи і суспільства, а також розвиток творчих сил та здібностей особистості. Культура містить в собі не тільки предметні результати діяльності людей (машини, технічні будівлі, результати пізнання, твори мистецтва, норми моралі і права), але й індивідуальні людські сили і здібності, які реалізуються в діяльності (світогляд, знання і фахові навички, рівень інтелектуального, естетичного, морального розвитку, засоби і форми спілкування людей й т.ін.). Ці положення зближують поняття “культура” і “цивілізація”. Останнє має кілька значень.

Цивілізація (від лат. civilis – громадянський, державний) – це у широкому розумінні будь-яка форма існування живих істот, що наділені розумом. Поняття цивілізації з’являється у XVIII ст. у тісному зв’язку з терміном “культура”. І хоча часто цивілізація вважається синонімом культури в плані сукупності матеріальних і духовних досягнень суспільства, в науковому обігу це суттєво різні терміни. Культура – це спосіб і результат всієї людської діяльності на відміну від того, що вже існує в природі. Цивілізація – це доба класових суспільств на відміну від суспільств докласових, а також рівень культури найдавнішніх класових суспільств або тип, різновид їх культури (антична цивілізація, християнська цивілізація). У науковій літературі зустрічається також висхідне до Гегеля розуміння цивілізації як матеріально-технічної бази духовної культури, причому не обов’язково класового суспільства (наприклад, цивілізація неоліту). Звідси стає можливим висновок про різні рівні культури і цивілізації одного й того ж самого історичного періоду: культура може бути високою, цивілізація – низькою (античність).

Світові цивілізації (за Ю. Яковцом):

  • неолітична;

  • раннєрабовласницька;

  • антична;

  • раннєфеодальна;

  • пізньофеодальна;

  • індустріальна;

  • постіндустріальна.


Таблиця 3. Типи цивілізацій

Типи цивілізацій

1

непрогресивні форми існування

аборигени Австралії, індіанці Америки, племена Африки, малі народи Сибіру та Північної Європи

2

циклічного розвитку

країни Сходу

3

прогресивного розвитку

греко-латинська і сучасна Європейська


Таблиця 4. Цивілізаційні цикли

Цивілізаційні цикли (за Е. Тоффлером)

1

сільськогосподарчий

2

індустріальний

3

постіндустріальний



Таблиця 5. Розвиток цивілізації (за В. Степіним)

Концепція цивілізаційного розвитку за В. Степіним

1

традиційна

Схід

2

техногенна

Захід


Отже, можна зробити деякі висновки.

Культура – це сукупність духовних можливостей людського суспільства того чи іншого ступеня розвитку.


Случайные файлы

Файл
118247.rtf
29175-1.rtf
14545.rtf
153969.rtf
144617.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.