Культура мезоліту та неоліту (70279)

Посмотреть архив целиком

КУЛЬТУРА МЕЗОЛІТУ ТА НЕОЛІТУ


У мезоліті, у зв'язку з глобальними екологічними зрушеннями, спосіб життя людини набув більшої динамічності. Зміни флори й фауни стимулювали подальшу спеціалізацію господарської діяльності й удосконалення її технології. Поширюються складені знаряддя, в яких застосовуються мікроліти невеликі, у кілька сантиметрів, кам'яні пластини. На зміну колективному полюванню на великих тварин приходить індивідуальне або дрібногрупове полювання на середню й дрібну дичину.

В епоху мезоліту з'явилася реальна можливість для нового етапу розвитку первісної культури, уже не стільки вшир, скільки вглиб: у багатьох місцях земної кулі величезні культурні ареали почали дробитися. Створювалися передумови для утворення цілого ряду спеціалізованих господарських систем, зокрема, заснованих на землеробстві й скотарстві, визрівав грунт для першого великого суспільного поділу праці. Протягом мезоліту й особливо неоліту склалася більшість господарсько-культурних типів, що збереглися подекуди дотепер: мисливці і збирачі, збирачі і рибалки, мисливці і рибалки тайгової зони, арктичні мисливці, хлібороби й скотарі тощо.

Значно збільшилася в раціоні мезолітичної людини частка продуктів рибної ловлі, що набула в деяких регіонах значного поширення. Прагнення до максимального використання наявних харчових ресурсів викликало се-зонні міграції, одночасно визначилися межі господарських територій окремих колективів. Зростає інтенсивність взаємних шлюбів, міжобщинних і міжродових контактів, насамперед, у формі обміну дарами: сировиною або виробами. Це сприяло утворенню великих територіальних об'єднань племен, у межах яких складається своєрідне мовне середовище, система шлюбних відносин, світогляду, норм поведінки тощо. Водночас, ускладнюється ритуальне життя, пов'язане як із господарською діяльністю, так і з регулю-ванням відносин між статевими групами. Про зміни у свідомості мезолітичних мисливців, рибалок і збирачів можна скласти уявлення .за наскальними малюнками, наприклад, у Східній Іспанії. Це вже не стільки зібрання реалістичних портретів тварин, скільки динамічні сценки, присвячені різним аспектам життя колективу (переважно полюванню й ритуалу). Головне місце посідає не конкретний образ, а подія, зміст якої розкриває малюнок. У центрі уваги опиняється людина, причому в більшості випадків — чоловік, який займався найбільш емоційною діяльністю. Високий рівень реалістичності зображень змінюється площинним схематизмом, але, водночас, відбувається інтенсивний пошук найбільш виразних поз, ракурсів, ліній силуету. Значимі та глибокі зміни у світогляді людини відбувалися протягом неоліту.

У VI-V тис. до н.е. і ще тисячоріччями пізніше на більшій частині суші, особливо в неосяжних просторах лісів Північної Європи, Північної й Пів-денно-Східної Азії, в Африці південніше Сахари, на багатьох пустельно-степових просторах Старого Світу і на всій території обох Америк і Австралії, люди ще багатьох поколінь займалися збиранням і полюванням.

Лише в смузі сухих субтропіків Північної півкулі ніяк не пізніше VIII тис. до н.е. люди одомашнили овець і кіз і стали вживати в їжу дикі злаки. У сприятливих умовах, наприклад, на гірських схилах, де було досить дощової води чи вологи, можна було загачувати струмки, а також в окремих оазисах вони стали переходити до землеробства.

Незабаром люди навчилися вирощувати гібридні злаки дворядний і Шестирядний ячмінь, а також емер (полба вид пшениці). У VI тис. до н.е. сіяли вже і льон, уміли прясти лляну кудель і ткати на примітивному ручному верстаті; одяг із шкір став відходити в минуле. Приблизно з VII тис. до н.е. навчилися ліпити, а пізніше й обпалювати глиняний посуд.

У VIII-VI тисячолітті до н.е. уже був накопичений вагомий багаж раціональних знань, що знайшли застосування в лікувальній практиці, конструкціях житла, засобах пересування й приготуванні їжі. Високої досконалості досягає технологія обробки каменю, підтвердженням чому слугує широке застосування шліфованих сокир, тесел, ножів тощо. Характерним для цієї епохи стає полювання за допомогою всіляких пасток, капканів, сілець. Розмаїтість способів видобутку риби пов'язана із застосуванням сіток, вудок із різними гачками, отрути. Але, безумовно, головними досягненнями неолітичної людини були технології обробки землі й розведення тварин, що дозволило деяким народам перейти до виробничого господарства. Найдавніші райони землеробства це Передня Азія, Північно-Східна Африка, Пі-вденно-Східна Азія, Мезоамерика, Південна Америка в районі Анд.

Трохи пізніше прихід неоліту простежується в Південно-Східній Європі. На північному заході Європи, на Уралі, у Сибіру цей процес тривав дуже повільно, природні умови не дозволяли змінити старі засоби добування їжі. У цих районах епоха неоліту настає не раніше II тис. до н. е. Формуванню нового способу життя сприяло виникнення гончарства, плетіння, ткацтва. Світ речей ставав істотним чинником культурної диференціації суспільних груп.

Великі можливості для цього надавав і міжобщинний обмін, що мав регулярний характер і обставлявся досить складною системою ритуалів. Разом із ростом населення змінювалося ставлення до власності й влади, коректувалася ієрархія соціальної престижності. У неоліті намічається тенденція домінування чоловіків, виникає кланове суперництво за право керування общиною, формується система лідерства, яка свідчила про необхідність нових механізмів консолідації суспільства. Важливу роль у цьому відігравало усвідомлення членами колективів їх особливості в сукупності господарських традицій, у мові, звичаях, нормах поведінки тощо.

Можна припустити існування великих етнічних об'єднань, що говорили па мовах, близьких до сучасних. Пристосування до специфічних особливостей середовища існування лежить в основі етнічних об'єднань і в пізніший час. Історія пізнього Неоліту напомнена прикладами гармонійного розвитку, переплетення і взаємного збагачення відносин і культур.

Початок обробки металів припадає на VIII тис. до н.е. Перехід від кам'яних знарядь до металевих, і відповідно, до землеробства мав колосальне значення в історії людського суспільства. Археологічні матеріали свідчать, що для виготовлення знарядь і зброї людина, насамперед, стала уживати мідь, хоча золото вона, очевидно, знала ще раніш.

Важливим нововведенням у землеробстві стало застосування плуга, із Ним пов'язаний і інший важливий винахід упряж для тварин, зокрема, для биків. Потреба у переміщенні значних обсягів продовольства викликала до життя колісний візок. На колісних візках у Шумері їздили вже в 3500 р. до н.е., а в Північній Сирії, можливо, ще раніше. До 3000 р. до н.е. вони були поширені в Месопотамії, Еламі та Сирії, досягли до 2500 р. до н. е. берегів Інду, однак у Єгипті залишалися невідомими дуже тривалий час.

З початком «виробництва їжі» формується штучне, рукотворне середовище існування людини, розміри якого неухильно збільшувалися. Перехід в епоху неоліту до виробляючих, інтенсивних форм господарства сприяв поглибленню пізнання навколишньої природи, посилював потребу в узагальненнях існуючих понять, призводив до появи уявлень про світобудову загалом.

Людина як і раніше відчуває себе частиною природного організму. Однак світ і людина поступово починають мінятися місцями в цій взаємодії: тепер уже людина свідомо акцентує увагу на активній ролі не природи, а на своїй, не характеристики природних процесів переносяться на колектив людей (кровно родинну общину й плем'я), а навпаки, відносини усередині громади переносяться на природу, і вона починає осмислюватися за образом і подобою людського общинно-родового організму.

У неоліті, вочевидь, уже з'явилося відчуття наявності деяких загальних зв'язків і закономірностей у навколишньому світі. Ця обставина виразилася, наприклад, у перевазі геометричних абстракцій в образотворчій передачі людей, тварин, рослин. Замість безладного накопичення магічних малюнків тварин і людей головне місце у зображенні посів абстрактний орнамент.

Однією з основ світогляду неоліту було відчуття приналежності до певної території. У зв'язку з цим у людини виникає уявлення про безпечний, зрозумілий для неї, упорядкований простір, що позначається як космос. Його центр місце народження світу, збігається з місцем поселення. Людина сприймається як його складова. Виникає принцип зіставлення різних форм життя за ознакою їх віддаленості чи наближеності до центру, а разом із тим і до людини.

Створення точки відліку якостей дозволило вибудувати ієрархію життєвих цінностей. Людина починає конструювати сюжет розповідь про походження і функціонування фрагментів світобудови. До числа найбільш давніх належать описи створення світу — космогенез. Його суть у перетворенні хаосу, як невпорядкованості і дисгармонії, у космос, у всьому розмаїтті способів його існування: небо і земля, темрява й світло, діл і вода, аж до людини і її знарядь. Головна роль у цьому, звичайно, належить деміургу творцю, в якому вгадується ідеальний варіант людини.

Зі збільшенням персонажів, які беруть участь у моделюванні космосу, дублером деміурга стає культурний герой, що вважався часто засновником роду. Варіаціями основного космогонічного сюжету можна вважати астральні міфи, які розповідають про походження світил; антропо- і теогонічні міфи — про походження людини і богів; етіологічні, що пояснюють принципи соціального й природного устрою; календарні — присвячені змінам пір року; есхатологічні — про кінець світу. Всесвіт набував вигляду символічної системи, яка пояснює основні характеристики життя і слугує свого роду наочним посібником для класифікації.


Случайные файлы

Файл
168492.rtf
35815.rtf
82780.rtf
106678.rtf
163335.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.