Культура козацької держави (70272)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ














Реферат

з дисципліни “УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА

тема «КУЛЬТУРА КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ»


Розвиток української культури у XIV-I половині XVII ст. відбувався у складних суспільно-політичних та історичних обставинах.

У середині XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров’я. Він полегшувався князівськими міжусобицями та занепадом Золотої Орди, яка розпалася на кілька улусів. У 1355-1356 рр. Литов- ський князь Ольгерд завоював чернігово-сіверські землі, пізніше захопив Київщину та Поділля. Литовське князівство стало великою феодальною державою, більшість якого становило руське населення.

Порівняно з литовцями Київська Русь мала більш розвинені виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв’язки, високий рівень розвитку культури сприяли прийняттю Литовською державою більш досконалої системи управління, принципів і норм культурного розвитку. Литовці дотримувалися правила: «Ми старину не рушимо, а новини не вводимо». Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі – автономію. Русичі займали в державі рівнорядне становище з литовцями; основою литовського судочинства стала «Руська Правда». Руська мова дістала статус державної, нею велася офіційна документація, урядування, складання грамот і законів, навчання у школах, служба в церквах.

У Литовському князівстві набуває популярності православна віра, священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім’ї приймають православ’я (литовці в масі своїй були язичниками) та намагаються поріднитися з українськими князями. Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.

У XVI ст. велика частина українських земель підпала під владу Речі Посполитої. В Україні з’явилися польські магнати, яким король роздарував землі, національна культура та православна церква зазнали жорстоких утисків. Наслідки Берестейської унії (1596 р.) були дуже тяжкими для української культури: з однієї православної церкви було створено дві – уніатську (греко-католицьку) та православну, яка у другій половині XVII ст. потрапила в залежність від Московського патріархату.

Під впливом пропаганди єзуїтів, українська знать стала масово приймати католицизм, а разом з ним запозичувати польську мову та культуру. Тільки окремі українські магнати змогли протистояти наступу католицизму (князь К. Острозький). На захист православної церкви виступили також братства невеликі релігійні організації, які виникали в середовищі міщан та ремісників у містах. Найбільш впливовими були Київське та Львівське братства.

У кінці XV-XVI ст. починає створюватися українське козацтво, яке організувало оборону окраїнних земель. У середині XVI ст. відомий козацький ватажок Байда (Д. Вишневецький) заснував Запорізьку Січ. Доба козаччини – період жорстоких війн і романтики, творення держави і формування нації. Суспільство висуває зі свого середовища героїв, борців за свободу та незалежність.

Головними осередками культури, як у попередні часи, залишалися монастирі, церкви, маєтки великих феодалів. Тут діяли школи, велось літописання, переписувалися книги. Учні отримували елементарні знання з письма та арифметики. Навчання у монастирях велося латинською мовою. Крім православних шкіл у деяких містах Галичини та Закарпаття діяли школи при католицьких костьолах. У XV-XVI ст. багато українців отримали освіту у Краківському, Болонському та Празькому університетах. У Краківському університеті було створено спеціальний «литовський колегіум», де навчалися литовці, українці та білоруси. Після укладення Люблінської унії в Україні створюються єзуїтські колегії – майже вищі школи, які були добре організовані та фінансово забезпечені. Єдиною умовою вступу для українців була католицька віра. Ці навчальні заклади виконували функцію полонізації населення.

З II половини XVI ст. виникають греко-слов’яно-латинські школи і першою стала Острозька вища школа. Вона була заснована відомим меценатом української культури князем Костянтином Острозьким у 1576 р. (відома під назвою Осторзька академія). За програмою навчання академія стояла нарівні з найкращими колегіями. У ній викладався курс «семи вільних мистецтв», який складався з тривіума і квадривіума. З 1624 р. школа була передана єзуїтам.

З кінця XVI – початку XVII ст. важливу роль у розвитку освіти відіграли братські школи. Провідною була школа Львівського Успенського Братства, створена у 1586 р. До програм братських шкіл були включені поетика, риторика, музика, латинська та грецькі мови. При активній підтримці Львівської братської школи було видано три підручника: «Буквар» І. Федорова, «Граматика словенська» та граматика «Адельфотес». Осередком культури у Києві була Києво-Печерська Лавра та Київська братська школа (заснована у 1615 р.). У 1632 р. митрополитом стає Петро Могила. Його діяльність охоплює широкі сфери церковного та культурного життя України. Могила створює на базі Лаври та братської школи новий колегіум (пізніше названий його ім’ям). У 1701 р. за іні- ціативою гетьмана І. Мазепи колегіуму було надано звання Києво-Могилянської академії.

Освіта в Україні була тісно пов’язана з книгодрукарством. Існує думка, що першою друкованою книгою був «Апостол», виданий у Львові Іваном Федоровим у 1574 р. У 1578 р. І. Федоров надрукував за допомогою князя Острозького у місті Острозі «Буквар», а у 1581 р. – відому «Острозьку Біблію» (перше її повне видання слов’янською мовою). Пізніше були організовані інші друкарні, які діяли не тільки у містах, але й в селах при монастирях. В основному друкувалися книги релігійного характеру, але також видавалися наукові трактати.

Розвиток книгодрукарства зумовив і розвиток літератури. У XVI ст. були перекладені різні наукові трактати, довідники. Поширюються переклади Святого Письма, агіографія. Поряд з перекладною літературою з’являються оригінальні твори. У XVI ст. відбувається розквіт українського епосу – створюються балади, думи, історичні пісні. Популярними були цикли дум «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка» та ін.

У XVI – I половині XVII ст. українська культура переживала етап свого Відродження. Характерними її ознаками було поширення гума- нізму, антропоцентризм мислення. Це найбільш яскраво виявилося в українській літературі. Основоположниками гуманістичної культури в Україні вважають таких діячів та вчених, як Юрій Драгобич, Павло Русин, Лукаш, Станіслав Оріховський. Після прийняття Брестської унії в Україні поширилася полемічна література. Письменники-полемісти Мелентій Смотрицький, Захар Копистенський, Іван Вишенський засуджували вище православне духовенство за моральний занепад, зраду інтересам українського народу. Одночасно приділялася увага реформуванню православної церкви, розвитку освіти та книгодрукування. Поряд з полемічною літературою наприкінці XVI – початку XVII ст. розвивалася поезія. Українські поети того часу часто використовували біблійні сюжети, багато уваги приділялося моралі та релігії.

У XVII ст. популярною стає драматургія. Найбільш поширеними були два вида драми – релігійна та шкільна. Розвивалася також музична культура. Набули популярності різні жанри сімейно-обрядових та побутових пісень: весільні, колискові, похоронні плачі (голосіння). У роки визвольної боротьби українського народу виникають історичні пісні (наприклад, «Пісня про Байду»). Виконавцями історичних пісень були кобзарі, які мандрували містами і селами України. Розвивалися танцювальні жанри інструментальної музики, найбільш популярними були гопак і гопачок.

У XVI-XVII ст. в Україні формуються декілька шкіл церковного монументального живопису та іконопису. Поступово утверджується реалістичний напрям, релігійні образи втрачають колишню нерухомість і часто мають звичайних простих людей. Київська школа іконопису характеризується простотою зображення, колоритним одягом святих. Під впливом Києва розвивалося і мистецтво Галицько-Волинського кня- зівства. Часткою храмового живопису стають портрети. Але багато талановитої української молоді від’їздило до Росії. В Академію художеств були прийняті художники Д. Левицький (з Києва), В. Боровиковський (з Миргорода).

Українські традиції знайшли своє відображення і в декоративно-прикладному мистецтві: гончарстві, вишивці, килимарстві, різьбярстві, обробці металу.

У цей період формуються особливості українського стилю архітектури. Наприклад, у кам’яному будівництві Західної України ренесансний стиль поєднується з українським народним стилем. Найкращими пам’ятками архітектури були трибанні та п’ятибанні церкви. Зводилися замки-фортеці та замки-палаци, переплановувалися українські міста. Переважна більшість споруд мала оборонний характер, будували вали, рови і стіни. У 30-ті роки XVII cт. в архітектурі поряд з ренесансними з’явилися риси бароко. Нові гуманістичні ідеї в мистецтві мали вплив і на розвиток української скульптури.

Духовна культура українського народу у другій половині XVII-XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби проти іноземних поневолювачів. Наприкінці ХVI – початку XVII ст. в Україні відбулися селянсько-козацькі повстання проти Речі Посполитої, а в середині XVII cт. – Українська національна революція під керівництвом Б. Хмельницького.


Случайные файлы

Файл
2163-1.rtf
2828.rtf
114283.rtf
66382.rtf
21828.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.