Європейська культура епохи Відродження та Нового часу (70062)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ










Реферат


з дисципліни “Зарубіжна культура

тема

«Європейська культура епохи Відродження та Нового часу»













2010


Зміст


  1. Передумови епохи Відродження

  2. Гуманізм як ідеологія Відродження

3. Реформація і особливості розвитку її культури

4. Науково-технічний переворот та формування світогляду Нового часу

5. Основні художні стилі XVII-XVIII ст.



1. Передумови епохи Відродження


Епоха Відродження – період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії. Відродження поділяється на 4 етапи: друга половина ХІІІ -XIV ст. – проторенесанс (передвідродження); XV ст. – раннє Відродження, кінець XV ст. – перша третина XVІ ст. – Високий Ренесанс; XVІ ст. – пізній Ренесанс. Сам термін «Відродження» (фр. Renaissance, від лат. renascor – відроджуюся) введено в ужиток у XVІ ст. живописцем та істориком мистецтва Джордано Вазарі, який хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій.

За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов’язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.

Саме тому епоха Відродження була спрямована на пошук індивідуальності, прагнула усвідомити та обґрунтувати незалежну гідність індивідуальної думки, способу життя. У ХІІІ ст. з’являються поняття «особа» й «особистість». У добу, що передувала Відродженню, «всі співали в унісон», тобто на один голос, не виявляючи індивідуальності. Наукові відкриття Джордано Бруно про безкінечність Всесвіту, існування невідомих на цей час планет в межах Сонячної системи, обертання Сонця і зірок навколо осі, математичні розрахунки Паоло Тосканеллі, який висунув ідею про можливість дістатися Індії західним шляхом (його картами користувався Колумб). Все це відкривало можливості пізнання світу.

В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для Італії характерний ранній і дуже швидкий розвиток міст. Тут зіграло свою роль вигідне географічне положення, що зробило країну головною торговою посередницею між Сходом і Європою (виникає безліч італійських торгових факторій, у тому числі й у Криму: Кафа – Феодосія, Солдайя – Судак, Балаклава). Концентрація капіталу дозволила перейти від торговельних операцій до кредитних. Італія – батьківщина банківської справи («банк» від італ. Banco: лава, конторка – малася на увазі лава міняйл).

Багата верхівка включала різноманітні елементи суспільства. Характерна особливість ранньої буржуазії – складна економічна база (торговельні, банківські операції, мануфактура, земельна власність).

Розкіш нових багатіїв обумовлювала попит на архітекторів, художників, поетів. Правителі потребували секретарів, майстерних дипломатів, юристів. Діловим людям був необхідний штат службовців. У містах зростала потреба у лікарях, вчителях, нотаріусах. Таким чином з’являється інтелігенція, яка відіграла провідну роль у формуванні культури Відродження. Вона, з одного боку, обслуговувала пануючий клас, виражала його інтереси, а з іншого – поповнювалася вихідцями з різних станів суспільства, була пов’язана з традиціями народної культури.

Водночас створенню нового мистецтва сприяло захоплення італійців античністю. Архітектура Ренесансу відродила античні колони і пілястри, деякі декоративні форми, які створили стиль Ренесансу. У скульптурі майстри, схиляючись перед античним мистецтвом, беруть сюжети з античної історії та міфології. Найпоширеніший матеріал скульптура – мармур. Використовуються також дерево, бронза, глина. Майстри прославляли людину. Епоха титанів, як називають добу Відродження, подарувала загальновизначних геніїв: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело і Рафаеля.


2. Гуманізм як ідеологія Відродження


Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) спочатку виникає як світське вільнодумство епохи Відродження. Започаткований у середині XVI ст. передовими мислителями Італії, він швидко поширився по всій католицькій Європі й став головною течією в тогочасному духовному житті, впливаючи на філософську, етичну, естетичну думку, на мистецтво Відродження впродовж XIV- XV ст.

Важливу роль у формуванні ренесансного гуманізму відіграла антична традиція, схиляння перед досягненнями древніх греків і римлян. Гуманісти не просто дуже багато робили для збереження, вивчення древніх рукописів, пам’ятників мистецтва, вони вважали себе прямими спадкоємцями античної культури з її абсолютно іншим, ніж християнське, ставленням до життя.

Основною ознакою культури Відродження, на противагу церковно-феодальній культурі, є її світський характер. Люди Відродження піддавали критиці систему феодального світогляду, їм були чужі його ідеали і догми (ідея «гріховності» людини, її тіла, пристрастей і прагнень). Систему нових поглядів визначають як антропоцентризм (від грец. anthropos – людина і центр). Людина, а не божество, стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної культури – всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любов’ю, мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями.

Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Індивідуалізм, який лежав у основі нового світосприйняття, був у прямій протилежності до феодального корпоративного світогляду, згідно з яким людина утверджувала своє існування тим, що була членом якої-небудь корпорації – общини в селі, цеху в місті та ін. Ідеалізованим вираженням раннього індивідуалізму було утвердження гуманістами цінності окремої людської особи і всього того, що з нею пов’язано. Це мало безперечно прогресивне значення.

Гуманісти пішли далеко вперед від філософських і моральних переконань феодально-церковної культури. Новий світогляд об’єктивно містив заперечення релігії: в центр світобудови ставилася людина, а не Бог, знання, а не віра. Однак не можна спрощувати взаємовідносини гуманістів і церкви. Вони не були атеїстами. Їх критика не торкалася основ релігії, відкидалися лише крайнощі (вимога аскетизму ін.). Серед гуманістів було багато духовних осіб (Микола Кузанський був єпископом, священиком став Франческо Петрарка), часто церковні сановники, в тому числі Папи римські, ставали меценатами. Багато творів мистецтва надихалося біблійними сюжетами. Нерідко художники, архітектори працювали на замовлення римського двору, збільшуючи вплив католицької церкви (Сикстинська капела, собор Св. Петра). Внутрішнє розкріпачення, вільнодумство цілком поєднувалося у гуманістів з вірою в Бога, конфлікту з католицькою церквою дуже довго не виникало.

Гуманізм як ідеологія Відродження відіграв головну роль в оновленні загальної культури епохи. Перш за все, він сформував нове ставлення до людської особистості, визнав індивідуальність однією з найцінніших людських якостей. Водночас гуманістичній культурі притаманне нове розуміння природи. Гуманістична культура змінила ставлення до наукової традиції, до способу отримання й трактування знань про світ, сам характер наукової інформації. Чималою мірою вплинув християнський гуманізм на європейську культуру XVII ст.


3. Реформація і особливості розвитку її культури


Перехід від середніх віків до Нового часу співпадав з зародженням буржуазних відносин і у кожній країні мав свої особливості. Якщо Італія у XIII ст. стає батьківщиною Відродження, то у Німеччині на початку XVI ст. складається новий світогляд, який дістав назву Реформація (від лат. reformatio – перетворення, поліпшення) – суспільно-політичний рух, спрямований проти католицької церкви. У 1517 р. у місті Віттенберг священик Мартин Лютер виступив з 95 тезами, спрямованими проти індульгенцій. Він висловив не лише власну позицію, а й протест бюргерства проти пануючих феодалів і церкви.

Німецькій бюргерській культурі початку XVI ст. властиве відчуття «кінця часу», крихкості життя, ефемерності й навіть нікчемності людської істоти. М. Лютер переклав із латини німецькою мовою середньовічну пісню «Посеред життя обложені смертю», яка стала типовим виразом настроїв дрібної буржуазії та всіх, хто не належав до панівного класу. Проте вже існувало особисте ставлення до світу, що виникло за доби Відродження, і воно допомогло бюргерам витерпіти всі негаразди. Ідеалами стали праця, чесність, скупість. Ідеї Реформації поширилися в інших країнах. У Швейцарії їх пропагував Жан Кальвін, який проголосив своїми цінностями самообмеження, аскетизм, накопичення, що відповідало буржуазному характеру протестантизму.

Основна ідея Лютера – для віри у Бога не треба церкви – посередника між Богом і людьми, християнське вчення треба вивчати самостійно, спасіння душі досягається тільки вірою у Бога, а не виконанням церковних обрядів. Замість церкви як таємничого колективу, де ієрархи забезпечували безпосереднє спілкування з Христом, було створено молитовні будинки, де слухали проповіді та співали молитви без будь-яких таїнств, обрядів і містичних посередників. Туди ходили звичайні люди, що свідомо стежили за своєю поведінкою й фіксували порушення. Для культури періоду Реформації характерна простота оформлення церкви, світська музика, скасування поклоніння іконам і святим. Збереглися лише деякі світські свята та дві магічні дії (хрещення і причастя), богослужіння складалося переважно з проповідей, спільних молитов та співання псалмів.


Случайные файлы

Файл
47698.rtf
50230.rtf
1363.rtf
178240.rtf
35053.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.