Духовна культура та її структура (70044)

Посмотреть архив целиком


ВСТУП

ДУХОВНА КУЛЬТУРА ТА ЇЇ СТРУКТУРА

СПЕЦИФІКА ДУХОВНОГО ВИРОБНИЦТВА

СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ ТА ЇЇ СТРУКТУРА

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА



Вступ.


Поняття "духовної культури" восходе до історико-філософських ідей Вільгельма фон Гумбольдта. Відповідно до виробленої їм теорії історичного пізнання, всесвітня історія є результатом діяльності духовної сили, що лежить за межами пізнання, що виявляє себе через творчі здібності й особисті зусилля окремих індивідів. Плоди цієї співтворчості складають духовну культуру людства.

Духовна культура виникає завдяки тому, що людина не обмежує себе лише чуттєво-зовнішнім досвідом і не відводить йому переважного значення, а визнає основний і керівний духовний досвід, з якого він живе, любить, вірить і оцінює всі речі. Цим внутрішнім духовним досвідом людей визначає зміст і вищу мету зовнішнього, почуттєвого досвіду.

Поняття духовної культури зв'язано з поняттям патріотизму. Кожен народ, покликаний до того, щоб прийняти свою природну й історичну даність і духовно проробити її в національно-творчому акті. Якщо народ не прийме цей природний обов'язок, то, духовно розклавши, загине й історично зійде з землі. Натхнення себе і природи в кожного народу відбувається індивідуально і має свої неповторні особливості. Ці особливості є відмінними властивостями духовної культури кожного народу й уможливлюють існування таких понять, як патріотизм і національна культура.

Духовна культура – це як би гімн, усенародно проспіваний в історії усього й усіх. Заради створення цієї духовної музики народи живуть зі століття в століття у роботах і стражданнях, у падіннях і підйомах. Ця "музика" своєрідна у кожного народу. Почуявши у ній співзвучність своєму духові, людина довідається свою Батьківщину і вростає в неї так, як вростає одиничний голос у спів хору.



Духовна культура та її структура.


Світове співтовариство усе більше уваги звертає на стан культури. Вона розуміється, насамперед, як зміст і процес життєдіяльності людей, результат їх активної і цілеспрямованої, хоча і не завжди доцільної і вдалої, продуктивної соціальної активності. Культура виступає одним з ведучих ознак планетарної цивілізації, відрізняє життя людей від життя інших живих істот на землі і можливих неземних цивілізацій

Духовна культура – багатошарове утворення, що включає в себе пізнавальну, моральну, художню, правову й ін. культури; це сукупність нематеріальних елементів: норми, правила, закони, духовні цінності, церемонії, ритуали, символи, міфи, мова, знання, звичаї. Будь-який об'єкт нематеріальної культури має потребу в матеріальному посереднику, наприклад – книга. [1]

Духовна культура – сфера людської діяльності, що охоплює різні сторони духовного життя людини і суспільства. Духовна культура містить у собі форми суспільної свідомості і їхнє втілення в літературні, архітектурні й інші пам'ятники людської діяльності. Виступаючи якісним показником духовного життя суспільства, духовна культура по своїй суті структурі духовної сфери громадського життя, що як систему являє собою єдність таких компонентів, як духовна діяльність, духовні потреби, духовне споживання, соціальні інститути, духовні відносини і спілкування.[2]

Духовна культура суспільства включає:

- відтворення індивідуальної і суспільної свідомості;

- народну художню культуру;

- мистецтво як професійний вид художньої творчості;

- естетичну культуру;

- культуру наукового життя;

- культуру утворення;

- культуру виховання;

- культуру волі совісті;

- культуру морально-духовного життя;

- інформаційну культуру.

Людина по-різному може реалізувати свій творчий початок, і повнота його творчого самовираження досягається через створення і використання різних культурних форм. Кожна з цих форм має свою "спеціалізовану" значеннєву і символічну систему. Спробую далі коротко охарактеризувати насправді загальні форми духовної культури, у кожній з яких по-своєму виражається суть людського буття[3].

Отже, розвиток культури супроводжується виникненням і становленням самостійних систем цінностей. Спочатку вони включені в контекст культури, але потім розвиток приводить до все більш глибокої спеціалізації і, нарешті, до відносній їх самостійності.





Специфіка духовного виробництва.


Людство давно усвідомило, що в будь-яких боях сама надійна армія – професійна. У битвах ідейних – ситуація та ж. Основні форми існування духу (ідеї, теорії, образу, норми і т.д.) з часів виникнення перших класових суспільств виробляються професіоналами. Термін "духовне виробництво" – не метафора, а цілком реальне явище.[2]

Під духовним виробництвом звичайно розуміють вироблення свідомості в особливій суспільній формі, здійснювану професіоналами розумової праці. Результатом цього виробництва є щонайменше три "продукти":

ідеї, теорії, образи, духовні цінності;

духовні суспільні зв'язки індивідів;

сама людина, оскільки вона, крім іншого, є істота духовна.

Структурно духовне виробництво розпадається на три основних види освоєння дійсності: наукове, естетичне, релігійне. Така класифікація його видів не збігається з прийнятої в нашій Філософській традиції схемою із шести форм суспільної свідомості (політика, право, мораль, мистецтво, наука, релігія).[4]

Політика, право і мораль не є "галузями" духовного виробництва. Мораль тому, що її не створюють фахівці, ідеологи. Ми не знайдемо в історії ні однієї моральної норми, винайденої і впровадженої в життя професіоналом. Навіть заповіді Христа "не убий", "не укради" – це фіксація принципів, стихійно вироблених моральною практикою людства, а не якогось фахівця.

Політика і право не вписуються в духовне виробництво тому, що створені в результаті політичної і правової діяльності суспільні зв'язки індивідів не є по перевазі духовними. Вони складаються в першу чергу з приводу реальної державної влади, а не понять про неї. Держава ж з його апаратом, чиновниками, арміями, судами і в'язницями – явище саме що ні на є матеріальне. Тому політичні, так само як і правові відносини, в основі своєї матеріальні, а не духовні.[6]

У чому ж полягає специфіка духовного виробництва? Насамперед у тому, що його кінцевим продуктом є ідеальні утворення, що володіють цілим поруч чудових властивостей. І, мабуть, головне з них – загальний характер їхнього споживання. Немає такої духовної цінності, що не була б в ідеалі надбанням усіх! «Шістьма хлібами», про які говориться в Євангелії, усе-таки не можна нагодувати тисячу чоловік, а шістьма ідеями або шедеврами мистецтва – можна!

Матеріальні блага обмежені. Чим більше людей на них претендують, тим менше приходиться на частку кожного. З духовними благами усе обстоїть інакше: від споживання вони не убувають і навіть, навпаки, чим більше людей опановують духовними цінностями, тим більше імовірність їхнього збільшення.

Знаменита фраза "Праця є джерело всякого багатства" вірна і стосовно духовної праці, головною особливістю якого є загальний характер, що означає:

  • дана праця здійснюється "у кооперації" не тільки із сучасниками, але і з усіма попередниками, коли-небудь, що зверталися до тієї або іншої проблеми;

  • зусилля окремого працівника розумової праці в граничному випадку здатні збагатити, "облагодіяти" разом усе людство, тобто ефективність його не йде ні у яке порівняння з ефективністю (принаймні минулої і нинішньої) праці матеріального.[4]

Здається, що саме загальним характером духовної праці порозумівається те, що його працівники в загальній масі учасників суспільного виробництва завжди складали меншість. З одного боку, суспільство не може собі дозволити містити занадто багато осіб, що не роблять матеріальні блага, а з іншого боку – у суспільства просто немає потреби в численній армії таких людей: один Ейнштейн може на багато років "спантеличити" всі університети, а один Шекспір – забезпечити репертуар усіх театрів світу. Адже продукти духовної праці споконвічно суспільні, по природі своєї не призначені переважно для індивідуального споживання.[5]

Ось тут, імовірно, і виникає основне протиріччя духовної праці: загальний по змісту він здійснюється часткою, точніше – індивідуальним образом. Навіть у сучасних умовах, при найвищому ступені поділу духовної праці, вона по суті своєї залишається індивідуальним, персоніфікованим. Зовсім не випадковий той факт, що Нобелівські премії в науці колективам авторів не присуджуються.

Ще одна найважливіша особливість духовного виробництва полягає в тому, що застосуванні в ньому "засобу праці" (ідеї, образи, догми) у силу їхнього ідеального характеру принципово неможливо відокремити від безпосереднього виробника (конфіскувати, передати і т.д.). Тому звичайні для матеріального виробництва колізії, пов'язані з відчуженням виробника від засобів виробництва, у духовній сфері неможливі.

Цікавий і той відмітний факт, що духовна діяльність сама по собі володіє величезної притягальної силою. Чому художники, вчені, письменники, релігійні діячі можуть діяти, не звертаючи уваги на визнання? Напевно, не тільки тому, що одержимо, а і тому, що сам процес творчості доставляє їм вильне задоволення, що все інше неминуче відходить на другий план.

Інакше кажучи, духовна діяльність самокоштовна, вона має значення нерідко безвідносно до результату. У матеріальному виробництві таке майже не зустрічається. Матеріальне виробництво заради самого виробництва, план заради плану, – звичайно, безглуздість (правда, не так вже рідко зустрічається в радянській дійсності). А от мистецтво для мистецтва – зовсім не така безглуздість, як це може показатися на перший погляд. Зрозуміло, відносна самодостатність духовної діяльності зовсім не заперечує її результативності. Мистецтво – найважливіший вид духовної діяльності.[2]


Случайные файлы

Файл
Frame.doc
29956.rtf
75186-1.rtf
49711.rtf
104093.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.