Ніжинський Педагогічний Університет

ім. М.В. Гоголя




РЕФЕРАТ

«Рудакі – співець таджицького народу»






























Ніжин

2004

РУДАКІ

(приблизно 858—941 рр.)


АДАМ ФАРСОМОВНОЇ ПОЕЗІЇ


Про життя Абу Абдаллаха Джафара Рудакі — засновника поезії східного гуманізму — відомо дуже мало. Він народився в маленькому гірському селищі Панджрудак, розташованому у північній частині сучасного Таджикистану поблизу скелястого підніжжя Зеравшанського хребта. Тут і минуло дитинство майбутнього поета. Назва селища — Панджруд — у перекладі означає «п'ять річок» («рудак» —річка, струмочок). Рідне селище поета — високогірна оаза, що потопає в розкішних садах, разюче контрастує із обпаленою сонцем мертвою напівпустелею. Через усе життя поет проніс у своєму серці любов до рідного краю та односельців і своєрідно виявив її, взявши за псевдонім назву свого маленького селища, а не пишномовний епітет або ім'я свого могутнього покровителя, як це робили тогочасні поети.

Стародавня легенда про Рудакі стверджує, що хлопчик народився сліпим. Ще змалку він виявив великі здібності до поезії та музики, мав чудову пам'ять. Його прекрасним голосом і музикальністю пишалося все селище. У вісім років він знав напам'ять усі сури Корану, що викликало у правовірних мусульман захоплення і трепетну повагу до хлопчика. Один із мандрівних музикантів узяв Рудакі до себе в науку, навчив його грати на чанзі (різновид лютні), складати і співати під власний акомпанемент вірші. У ті далекі часи поезію не
декламували, а співали.

Рудакі дуже рано пізнав смак слави та щастя поета, що співає для свого народу. Його вірші любив простий люд. їх вивчали напам'ять, передавали із уст в уста. Дуже популярною серед народу була, наприклад, газель, створена
ще зовсім молодим поетом:

Жартуй із милою, часу не гай,

Бо світ наш — тільки сон, не забувай.

Прийдешньому радій, а що було — -^

Те викресли із пам'яті та й край.

Зі мною люба дівчина моя,

Місяцевида гурія, мій рай.

Щасливий той, хто їв і роздавав,

Нещасний, хто згноїв свій урожай.

Як жаль, що світ наш — тільки сон і дим!

Тож пий вино й про завтра не гадай!

(переклад В.Мисика)

Однак молодий поет добре розумів ілюзорність цієї слави та щастя. Рудакі не міг не усвідомлювати, що усна пісня, творцем і виконавцем якої він був, живе лише у його селищі та найближчих околицях. Щоб голос поета забринів на всю міць і дійшов до всього народу і до нащадків, його треба було зафіксувати письмово. Але письмова поезія в тих умовах могла розвиватися тільки при дворі можновладного правителя.

Тим часом слава про молодого поета докотилася до Бухари — столиці держави васалів Саманідів, яка була північно-східною частиною могутньої імперії — Арабського халіфату. Рудакі запрошують в Бухару, де він
стає придворним поетом і радником володаря Насіра
II. При дворі Саманідів поета оточили шаною і багатством, але ліру його змусили звучати для царя та придворних. Так починається новий період життя і творчості поета і найбільша його трагедія, яку переживали майже всі великі поети доби могутності халіфату, можливо, не завжди усвідомлюючи її, але завжди будучи погноблені нею — конфлікт поета і царя, який став однією із постійних і ведучих тем класичної поезії Близького Сходу.

При дворі Насіра П довкола Рудакі гуртується талановита молодь, для якої він — учитель і наставник. Досконало володіючи, арабською мовою, Рудакі, однак, прагне відродити поезію рідною мовою — фарсі. Він сам усе своє життя вивчав тонкощі рідної мови і навчав своїх учнів. Відчуваючи силу свого таланту, Рудакі мав право заявити:

Я між поетів найбагатший
І найбистріший на слова.
Як схочу, то в руках у мене
І мертвий камінь заспіва.

Незважаючи на велику популярність і славу поета серед народу, його стосунки із придворними і царем складалися дуже непросто. Трагічним був і фінал його життя. Тепер ми маємо незаперечні докази, що поет не був сліпим від народження. Його осліпив, можливо, деспотичний син Насіра II за симпатії до учасників бухарського заколоту проти тиранії. Але сам Рудакі сприймає удари долі з певною іронією:

Змінився світ, і я змінивсь —
такий талан людини.
Дай палицю! Прийшла пора
для палиці й торбини!

Поет помер у рідному селищі, останні роки свого життя провівши у вигнанні. Земляки не тільки поважали — обожнювали його. Повз могилу Рудакі не проїздили верхи, обов'язково злазили з коня і йшли пішки.

Всесвітня Рада Миру, вшановуючи пам'ять Рудакі в 1958 р., урочисто відзначила 1100-річчя від дня його народження.

Рудакі писав: «Чотири речі нам потрібні, щоб невеселих збутись дум: здорове тіло, добра вдача, ім'я хороше, світлий ум». Принаймні трьома з них він володів — доброю вдачею, ім'ям хорошим, світлим розумом. «Добра вдача» поета не змінювалася навіть у найтрагічніші часи, про що свідчить гуманістичний оптимізм, характерний для його творчості. «Ім'я хороше» через буремні віки, прийшло до нас як символ безкорисного служіння прекрасному. А «світлий ум» засвідчують мудрі афористичні вислови, поетична спадщина митця, що стала безцінним надбанням людства.


ПОЕТИЧНА СПАДЩИНА РУДАКІ

На превеликий жаль, більша частина творчої спадщини Рудакі для сучасних читачів безнадійно втрачена... Мабуть, більше дійшло до нас легенд про поета, ніж його творів. За переказами і легендами, Рудакі створив мільйон триста тисяч віршованих рядків. До наших днів дійшло лише кількасот. Разом з уривками творів, знайдених у наш час, його спадщина складає приблизно дві тисячі рядків, або тисячу байтів (двовіршів). Частка поетичного доробку Рудакі, що збереглася, — це справжні поетичні перлини, які пробуджують у душах людей почуття світлі і прекрасні. Писав Рудакі в чотирьох поетичних жанрах: касида, газель, рубаї, кита.

Відомий дослідник його творчості Й.Брагінський зазначав: «Подібно до того як за уламками скульптури ми впізнаємо геній Фідія, так і почерк справді великого поета ми можемо вгадати іноді в одному рядку». За стародавньою традицією все, що збереглося до наших часів із поетичної спадщини Рудакі, умовно можна розділити на три цикли. Як свідчить стародавня легенда, цар Соломон у юні роки створив любовну поему — «Пісню над піснями», в зрілі роки — книгу повчальних притч, у старості — «Екклезіаст» — твір, сповнений розчарувань і філософського скепсису. Подібно до легендарного царя Соломона, вже реальний поет Стародавньої Індії (VП ст.) Бхартріхарі залишив написані, вірогідно в різні роки життя, «Книгу кохання», «Книгу повчань», «Книгу розчарувань». І у творчій спадщині Рудакі можна виявити ці три цикли, можливо, укладені поетом у різні роки.

Насамперед, це фрагменти ліричних, любовних віршів, що містять і пейзажну лірику, і освідчення в коханні, і вакхічну поезію. Рудакі сповідував універсальну філософську ідею любові — влади серця, яку вважав рушійною
силою суспільного розвитку. Інтимна лірика Рудакі вишукана за формою і трагічна за змістом: «О дівчино! Розлуки буревій // З корінням вирвав цвіт моїх надій!» Або: «Кучері - кучері, стан — як струна, // Тілом — квітуча, очима — сумна». Поезія натхненного кохання створює ніжний образ прекрасної рабині. Про трагічну любов поета і дівчини-рабині наступні покоління складатимуть легенди:

Зрівняв би тебе з кипарисом, якби він

тюльпанами вкрився,
Зрівняв би із миртом зеленим, якби він

з троянди розвився.

У центрі інтимної лірики Рудакі — любовні переживання ліричного героя, його пристрасні душевні поривання, трагічні ноти нерозділеного кохання:

Ім'я твоє почувши, всім серцем я радію.
Твоїм живу я щастям, тобою молодію.
А як почую звістку й та звістка

не від тебе, —
Тоді втрачаю раптом і радість і надію.

Інколи в одному рубаї (чотиривірші) Рудакі розгортає перед нами справжню «маленьку трагедію», дійовими особами якої, наприклад, виступають ліричний герой, його кохана та її батько. В ньому є все — і хвилюючий, інтригуючий сюжет, і виразні, глибоко психологічні образи, і цілий спектр почуттів закоханих:

Прийшла. — Хто? — Дорога. — Коли? —

Як день зайнявся,

Чого ж боялася? — Щоб батько

не дізнався.
Я цілував її. — В лице? — О ні, в уста.

В уста? — Ні, в сердолік. — І що ж? —

Він цукром здався.

Другий цикл поезій Рудакі об'єднує ряд дидактичних віршів, окремі бейти та уривки із семи поем - маснаві. Збереглися навіть назви двох із семи поем, які були створені поетом у різні роки, і дата написання однієї з них:
«Сонцеворот» — поетичний виклад повчального твору про жіночі хитрощі «Сіндбад-наме»; «Каліла і Дімна» — чудовий переспів арабського перекладу однойменного пехлевійського твору, виконаний Рудакі 932 року.

«Каліла і Дімна» Рудакі складалася із дванадцяти тисяч бейтів. Довгі роки із цієї поеми нам був відомий лише один бейт. На сьогоднішній день знайдено приблизно сто двадцять бейтів, тобто один відсоток від загального обсягу поеми.

Рудакі вірив, що поетичне слово здатне змінити людину. Подібно до Діогена, що блукав з ліхтарем у пошуках людини, Рудакі намагався світлом своєї поезії осяяти в людині її внутрішню гуманістичну сутність. Тому в його
поезіях з'являються моральні повчання і настанови, які, на думку поета, мали допомогти людині звільнитися від окремих негативних рис і уникнути небезпеки духовного зубожіння:


Случайные файлы

Файл
14473-1.rtf
46532.rtf
74139-1.rtf
4138-1.rtf
43140.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.